Стивен Фрай – Герої (страница 6)
— Ви, мабуть, маєте на увазі, у формі горностая, — пискнув молодий саджанець.
— Це точно видра!
— Я б сказав, це лісова куниця.
— Та скеля нагадує тхора і більше нічого.
— Я сказав у формі ласки, тож я мав на увазі саме ласку, — сказав старий дуб, його стовбур затремтів, аж листя затріпотіло.
— Дякую, — сказав Персей. — Мені справді вже час вирушати в дорогу.
Закинувши торбину через плече, причепивши косу до пояса й міцно затиснувши в руках щит, Персей нахмурився, щоб розбудити сандалі, і з гучним криком тріумфу кинувся назустріч небесній блакиті.
— Щасти тобі, — вигукнули дуби.
— Шукай скелю у формі мармозетки...
У ту хвилину, коли Персей акуратно приземлився пальцями вперед на місійський берег, біля входу до печери, зовнішня форма якої нагадувала, принаймні його очам, розчавленого щура, день вже добігав кінця. Поглянувши на захід, він побачив, як сонячна колісниця перетворювалася з мідної на червону, поки вона наближалася до землі й до кінця свого щоденного маршруту.
Коли Персей наблизився до входу в печеру, він надів шапку, яку дав йому Гермес, шапку-невидимку Аїда. Щойно вона опинилася на його голові, довга тінь, що крокувала по піску поруч із ним, зникла. Усе стало темнішим і трохи туманним, адже шапка затуляла його очі, але він бачив досить добре.
— Це мені не знадобиться, — сказав він собі під ніс, залишаючи косу, торбину та щит на піску біля печери.
Він рушив за шепотом голосів і відблиском світла довгим і звивистим проходом. Світло ставало яскравішим, а голоси — гучнішими.
— Настала моя черга носити зуб!
— Я щойно вставила його.
— Тоді Пемфредо має дозволити мені принаймні отримати око.
— Ой, перестань стогнати, Еніо...
Коли Персей увійшов до кімнати, він побачив у мерехтливому світлі лампи, яка висіла над ними, трьох неймовірно старих жінок. Їхній пошарпаний одяг, розпатлане волосся й обвисла плоть були такими ж сірими, як і каміння печери. У голих нижніх яснах однієї з сестер стирчав їхній єдиний жовтий зуб. В очниці іншої сестри туди-сюди й вгору-вниз найтривожнішим способом стрибало самотнє очне яблуко. Все було так, як сказав Гермес: одне око й один зуб на трьох.
На підлозі лежала купа кісток. Сестра з зубом гризла бік однієї, позбавляючи її гнилої плоті. Сестра з оком підняла ще одну кістку й уважно та з ніжністю розглядала її. Третя сестра, без ока і без зуба, раптом підвела свою голову й різко втягнула в себе повітря.
— Я відчуваю запах смертного, — скрикнула вона, тицяючи пальцем у бік Персея. — Поглянь, Пемфредо. Скористайся оком!
Пемфредо, сестра з оком, кидала шалені погляди на всі боки.
— Там нічого немає, Еніо.
— А я кажу вам, що є. Смертний. Я відчуваю його запах! — вигукнула Еніо. — Вкуси його, Дейно10. Скористайся своїм зубом. Кусай! Закусай його до смерті!
10 Імена грай, як це часто трапляється в грецьких міфах, мають особливе значення: Пемфредо — «та, що вказує шлях», Еніо — «войовнича», а Дейно — «жахлива» (як у слові «динозавр», що означає «жахлива ящірка»). Дейно іноді називають Персідою (або Персо), «руйнівницею». Я уникав цього імені через його схожість із іменем Персея. Але це показує, що Персей та всі інші імена з коренем «Перс-» мають «руйнівне» значення.
Персей мовчки підкрадався ближче, він робив це дуже обережно, щоб не наступити на залишки кісток.
— Дай мені око, Пемфредо! Присягаюся тобі, я відчуваю запах смертної плоті.
— Ось, бери, — Пемфредо вийняла око зі своєї очниці, а та, яку звали Еніо, жадібно простягла до неї руку, щоб узяти його. Зробивши крок уперед, Персей вихопив у неї око.
— Що це було? Хто? Що?
А тоді Персей обікрав Дейно, сестру з зубом. Скориставшись її відкритим від здивування ротом, він вирвав її зуб і відступив із гучним сміхом.
— Добрий вечір, пані.
— Зуб! Зуб, хтось узяв зуб!
— Де око? Хто має око?
— У мене є ваш зуб, сестри, а також у мене є ваше око.
— Поверни їх!
— Ти не маєш права.
— Усьому свій час, — сказав Персей. — Я можу повернути вам це каламутне старе око і цей гнилий старий зуб. Мені вони не потрібні. Звичайно, я можу так само легко викинути їх у море...
— Ні! Ні! Ми благаємо тебе!
— Благаємо...
— Усе залежить від вас, — сказав Персей, крокуючи навколо них. Коли він оминав їх, вони простягали в його напрямку свої кістляві руки, намагаючись схопити його, але він завжди виявлявся надто спритним для них.
— Що тобі потрібно?
— Мені потрібна інформація. Ви старі. Ви знаєте різні речі.
— Що ти хочеш, щоб ми тобі сказали?
— Як знайти ваших сестер, горгон.
— Нащо вони тобі?
— Я хотів би забрати Медузу до себе додому. Принаймні її частину. — Ха! Оце дурень. Вона тебе паралізує.
— Це означає перетворить тебе на камінь.
— Я не якийсь невіглас. Я знаю, що означає «паралізує», — сказав Персей. — Хай це вже буде мій клопіт, просто скажіть мені, де знайти той острів, на якому вони живуть.
— Ти хочеш завдати нашим милим сестрам шкоди.
— Скажіть мені, або я спершу кину в море око, а потім і зуб.
— Лівія! — вигукнула та, яку звали Еніо. — Острів розташований біля узбережжя Лівії.
— Задоволений?
— Вони вб’ють тебе і поласують твоєю плоттю, а ми почуємо про це й зрадіємо, — верещала Дейно.
— А тепер віддай нам наше око й наш зуб.
— Звісно, — сказав Персей.
Він розумів, що нехай ці мегери й старі, але вони все ще мають гострі пазурі, а також вони люті й мстиві. Тож краще виграти собі трохи часу.
— Скажу вам ось що, давайте пограємо разом, — промовив він. — Заплющте очі і порахуйте до ста... Ой. Певна річ. Вам не потрібно заплющувати очі. Просто порахуйте до ста, поки я сховаю зуб та око. Обіцяю, вони будуть десь у цій печері. Без обману. Один, два, три, чотири...
— Хай тебе фурії вхоплять, дитино Прометея!
— Нехай твоя плоть буде гнити на твоїх кістках!
Персей швидко обійшов їхню кімнату, рахуючи разом із ними.
— Ви маєте подякувати мені... Дев’ятнадцять, двадцять... А не проклинати мене, — сказав він, коли вони закидали його ще більше мерзенною й брудною лайкою. — Сорок п’ять, сорок шість... Напевно, це взагалі найцікавіша подія, що сталася з вами за багато століть... Шістдесят вісім, шістдесят дев’ять... Ви будете обговорювати цей день іще впродовж багатьох віків. Тільки не починайте шукати, поки не дійдете до ста, без обману!
Коли Персей повертався проходом до виходу з печери та відкритого пляжу, він почув позаду себе голоси грай, які сварилися, кричали та плювалися:
— Геть, геть!
— Знайшла, знайшла!
— Це просто шматок кістки, стара дурепо.
— Око! Я знайшла око!