Стивен Фрай – Герої (страница 59)
Наприкінці драматизації Софоклом цього міфу Антигона та її наречений Гемон (рідний син Креонта) обоє закінчують життя самогубством. Дізнавшись про це, дружина Креонта Еврідика також убиває себе. Прокляття, що лежало на фіванському царському домі, було безжальним, і греки, здавалося, були нескінченно зачаровані ним.
Як добре відомо, Зиґмунд Фройд бачив у міфі про Едипа втілення своєї теорії про те, що маленькі сини прагнуть близьких та ексклюзивних стосунків зі своїми матерями, включно з (несвідомими) сексуальними стосунками, і ненавидять своїх батьків за те, що вони стають між цим ідеальним союзом матері та сина. Часто відзначають іронію в тому, що з усіх чоловіків у історії людства Едип якраз був тим, хто найменше претендував на Едипів комплекс. Він покинув Коринф, тому що навіть думка про секс із його (як він тоді думав) матір’ю Меропою була для нього огидною. Більше того, його потяг до Іокасти був дорослим (а інцестуальний елемент їхніх стосунків був абсолютно ненавмисним), а також він виник вже після вбивства його батька Лая, яке само по собі було випадковим і абсолютно не пов’язаним із будь-якими дитячими ревнощами сексуального характеру. Проте жодна з цих деталей не змусила Фройда відступити.
Окрім його перемоги над Сфінксом, Едипа мало що пов’язує з іншими героїчними постатями Стародавньої Греції. Сьогодні він вражає нас як сучасний трагічний герой і політичний звір; і важко уявити, як він потискає руку Гераклу чи приєднується до екіпажу «Арго». Багато вчених і мислителів, зокрема Фрідріх Ніцше у своїй книзі «Народження трагедії», бачили в Едипі персонажа, який створює на сцені конфлікт у серцях афінян (і всіх нас) між розсудливим, математично грамотним громадянином і трансгресивним кровним злочинцем; між мислячою та інстинктивною істотою; між Над-Я та Воно; між аполлонічними та діонісійськими імпульсами, які борються всередині кожного з нас. Едип виступає детективом, який використовує всі сфери дослідження, якими так пишалися афіняни, — логіку, цифри, риторику, порядок і відкриття — лише для того, щоб відкрити правду, яка є невпорядкованою, ганебною, трансгресивною та тваринною за своєю природою.
Тесей
Обраний
Це популярний архетип художньої літератури для дітей, юнацтва та — будьмо чесними — удаваних дорослих, як ми. Загадковий, відсутній батько. Любляча мати, яка заохочує вас вірити у те, що ви особливі. Обрані. «Ти чарівник, Гаррі!» — щось у цьому дусі.
Усе це відбувається таким чином.
Ви виросли в місті-державі Тройзен, розташованого у заводі північно-східного Пелопоннесу. Ваша мати — Етра, донька місцевого царя Піттея232. Ви є членом королівського дому, але до вас ставляться інакше, оскільки у вас немає батька.
232 Та сама Етра, з якою колись був заручений Беллерофонт.
Хто він є — чи був — такий?
Ваша мати дратуюче грайливо відповідає на це питання:
— Можливо, він великий цар.
— Величніший за діда Піттея?
— Може бути. Або, можливо, він бог.
— Мій батько бог?
— Хто знає...
— Ну, я швидший і сильніший за всіх інших хлопців. А також розумніший. І красивіший.
— Ти не в усьому найкращий, Тесею.
— В усьому! У чому я не найкращий?
— Як щодо скромності?
— Та! Чесність важливіша за скромність.
— Скажімо так, нескромність — досить неприваблива риса характеру. Твій батько б це точно не схвалив.
— Який батько? Цар чи бог?
І такі кепкування та ніжні суперечки триватимуть, поки ви будете рости і перетворюватися з галасливого малюка на горду дитину.
Одного чудового і щасливого дня ваш кузен Геракл приїде, щоб погостювати в палаці. Він пов’язаний кровною спорідненістю з вашою матір’ю через важливого предка на ім’я Пелоп233. Ви захоплювалися ним з першої миті, коли почули історії про його надзвичайні пригоди. Про монстрів, яких він убив, і подвиги, які він здійснив. Про його силу. Його хоробрість. Коли він прибуває, він перед вогнем скидає з плечей свою лев’ячу шкуру. Шкура Немейського лева, перший із його великих подвигів234. Усі інші діти палацу кричать від страху і тікають. Вам усього шість, але ви підбігаєте і хапаєте лева за гриву. Ви качаєтеся з ним по підлозі, ревете й гарчите. Ви намагаєтеся його задушити. Геракл, якого це розсмішило, підхоплює вас на руки.
233 У трагедії «Геракліди», або «Діти Геракла», яку написав Еврипід, вказується, що Етра була донькою сина Пелопа Піттея, що робить його спільним дідом Геракла і Тесея. Тому я час від часу вживаю слово «кузен», коли кажу про цих двох героїв.
234 Див. історію Геракла.
— Ось цей молодий хлопець мені по серцю. Як тебе звуть, рудий?
— Тесей, прошу.
— Що ж, Тесею Прошу. Плануєш виростити і стати героєм?
— О так, кузене, це правда.
Він гучно сміється і ставить вас на лев’ячу шкуру, і з цієї миті ви знаєте, що ваша доля — бути героєм, навіть якщо ви не зовсім упевнені, що означає це слово.
У ваш дванадцятий день народження ваша мати бере вас за руку і веде вас із Тройзена стежкою, що прямує до мису, звідки відкривається краєвид на все місто та його околиці. Вона вказує на гігантський камінь.
— Тесею, якщо ти зможеш відкотити цей камінь, я розповім тобі все про твого батька.
Ви стрибаєте на камінь. Ви штовхаєте його витягнутими руками, а тоді повертаєтесь і штовхаєте його спиною. Ви напружуєтеся, кричите, кружляєте навколо каменя, але врешті-решт знесилено падаєте на землю. Великий валун не зрушив зі свого місця навіть на ширину вашого мізинця.
— Ходімо, маленький Сізіфе, наступного року ми спробуємо знову, — каже ваша мати.
І кожен день народження відтоді ви разом ходите до цього валуна.
— Мені здається, — каже ваша мати через кілька років, — що ти відрощуєш обриси чогось, що схоже на бороду, Тесею.
— Це додасть мені сили, — кажете ви. — Цей рік настав.
Але це не той рік. І не наступний. Ви стаєте нетерплячим. Ніхто не може зрівнятися з вами в забігах на швидкість, навіть якщо ви дасте їм фору, розміром з пів стадіону. Ніхто не може кидати спис чи диск далі за вас. Тройзен здається замалим для ваших амбіцій. Ви не зовсім упевнені, що це таке, але ви знаєте, що якимось чином ви підкорите світ.
Ви майже зневірені, коли плететеся на пагорб зі своєю мамою в цей день народження. Валун — це якийсь фальшивий тест. Він ніколи не зрушить із місця.
Але ви помиляєтесь.
Під каменем
Цього дня народження Тесей не почувався дужчим, ніж він був минулого разу. Вартові палацу жартували, що тепер він достатньо високий, аби стати одним із них, якщо він захоче. Його бороду іноді потрібно було підстригати. Вона була темнішою за його волосся, яке мало незвичайний рудувато-червоний колір. Він ненавидів свій колір волосся в дитинстві, але зараз звик до нього. Дівчина, яка йому подобалася, сказала йому, що це додає йому привабливості.
В іншому він був тим самим старим Тесеєм.
Але цього разу валун зрушив із місця! Справді посунувся. Тесей міг заприсягтися, що це не той самий камінь, але це були дурниці. Можливо, він був не тим самим Тесеєм. Він напружився, вперся ногами і штовхав далі. З майже комічною легкістю камінь зробив один повний оберт до краю стежки, а потім іще один.
— Мені потрібно скотити його з пагорба?
— Ні, можеш залишити його там, де він зупинивсь, — усміхнулася його мати. — Тепер він точно там, де був до того, як твій батько прикотив його на те місце, де він стояв останні вісімнадцять років.
— Але що це все означає?
— Розкопай землю й подивися, чи зможеш ти там щось знайти.
Трава побіліла у тому місці, де валун лежав на ній усі ці роки. Тесей рився в землі, поки його пальці не знайшли дещо; він розкопав там пару сандалій, одна з яких була трохи зіпсована; можливо, її пожували жуки.
— Чудово, — пирхнув він. — Саме те, що я хотів на свій день народження. Пару старих шкіряних сандалій.
— Продовжуй копати, — сказала його мати, всміхаючись.
Він копнув глибше, і його пальці стиснулися навколо чогось холодного й металевого. Він витяг із землі меч, який блищав, мов срібло.
— Чий він?
— Був твого батька, а тепер він твій.
— Ким він був?
— Сідай на березі, я тобі розповім. — Етра поплескала по траві. — Твій батько був і є афінським царем Егеєм.
— Царем Афін!
— Він двічі одружувавсь, але жоден із цих союзів не був благословенний дітьми. Він хотів сина, тож вирішив відвідати оракула в Дельфах. Ти знаєш, якими дивними можуть бути пророцтва оракула. Але це було одне з найдивніших:
— І що це означає?
— Отож бо й воно. Але виявилося, що Егей був близьким другом мого батька, доброго царя Піттея.
— Дідуся?
— Так, твого дідуся. Тож Егей зробив усе можливе, щоб зупинитися саме тут, у Тройзені, коли він повертався з Дельф, щоб дізнатися, чи, можливо, Піттею вдасться витлумачити ці загадкові слова оракула.