Стивен Фрай – Герої (страница 58)

— Що ж, це свята правда, — сказав Антимед, пильно дивлячись на Едипа. — Вбивця справді тут, у Фівах.

— Невже?

Зіниці Едипа розширилися від хвилювання.

— Вбивця Лая перебуває просто в цій кімнаті.

— Так, — Едип спохмурнів. — Добре, що ви чесний чоловік. Скажіть мені всю правду, і тоді, можливо, вашою єдиною карою буде вигнання. Як ви дійшли до того, щоб убити свого царя?

Антимед іронічно посміхнувся.

— Я детально розповім вам, що сталося, мій володарю, — сказав він, і щось у тому, як він вимовив останні два слова, здалось Едипу глузуванням. — Ми подорожували: цар Лай, троє його охоронців і я. Біля Давліди ми під’їхали до місця, де сходяться три дороги... І там, просто на нашому шляху, стояв якийсь волоцюга.

— Але ж ви потрапили у засідку банди? — У цю мить серце Едипа наче схопила крижана рука, і все його тіло затремтіло.

— Ви хотіли почути правду, тож я розказує вам правду. Це був самотній мандрівник, молодий чоловік, який мав такий вигляд, наче провів у дорозі багато місяців. Лай наказав йому забиратися з дороги. Чоловік вихопив його батіг і стягнув його з колісниці, як рибалка, який упіймав рибу. Охоронці, вони вискочили... Але навіщо я вам це розповідаю? Ви і так усе це знаєте.

У своїй душевній агонії Едип хотів почути все.

— Продовжуйте, — наказав він.

— Ви вирвали меч із рук одного з них і вбили всіх трьох.

— А ви втекли...

Антимед схилив свою голову.

— А я втік. Але навіщо ви після цього вбили царя?

— Я не вбивав! Тобто... він помер, щойно вдарився об землю. У нього була зламана шия. Я ніколи не бажав йому смерті. Він першим ударив мене своїм батогом.

— Як скажете, — мовив Антимед. — Що ж, тоді я повернувся до Фів, і так, я сказав їм, що на нас напала ціла банда. Можливо, мені було соромно за те, що я втік. Соромно за те, що один беззбройний чоловік зміг перемогти нас усіх.

Едип був тим чоловіком, який убив Лая. Едип прокляв убивцю Лая. Він прокляв самого себе.

— І що було потім?

— Мені більше нічого додати. Я залишив Фіви. Я не хотів служити Креонту. Я завжди був відданий Лаю та Іокасті. Коли я почув, що замість Лая став правити молодий чоловік — ви, — я подумав, що, можливо, ви — його син, якого нарешті вдалося знайти, але потім я почув, що ви одружилися з царицею, і зрозумів, що цього не може бути.

— Його син? — запитав Едип. — Але у Лая й Іокасти не було дітей.

— Ах, це вона вам таке сказала? У них був один син, але вони не могли його залишити у себе.

— Що ви таке кажете? — Едип потрусив Антимеда за плечі. — Що ви таке кажете?

— Що ж, можу вам усе розповісти, — сказав Антимед. — Мені вже недовго залишилося жити, і я не хочу постати перед суддями Підземного світу з нечистою душею. Оракул попередив Лая, що його уб’є його власний син; тож коли в Іокасти народився хлопчик, він віддав немовля мені, наказав прикувати його до схилу пагорба на горі Кітерон і... О, милосердні боги!

Тепер настала черга Антимеда витріщатися на царя.

— Більше нічого не кажіть. Ні, ні...

З іншої частини палацу до них долинули жахливі крики. У ту мить, коли Стратон розповів свою історію про те, як забрав немовля Едипа з гори Кітерон і приніс його до Коринфа, Іокаста зрозуміла жахливу правду й покінчила з собою. Коли Едип рушив за криками до її спальні, він побачив її тіло, що звисало зі стелі, а під ним плакали їхні доньки. Він відправив їх із кімнати.

Все було зрозуміло. Він був убивцею Лая, який приніс чуму до Фів. Це було досить жахливо й само по собі. Але тепер він знав, що вся правда глибша, темніша і ще більш нестерпна. Лай був його батьком. Він узяв собі за дружину свою матір Іокасту, і вона народила від нього чотирьох дітей. Він гучно й публічно шукав правду і хвалився, що обов’язково її знайде, але, як і попереджав його сліпий Тіресій, він не зміг її розгледіти відразу. Він був забруднювачем. Осквернителем. Він був хворобою.

Він хотів убити себе, але як він міг на це наважитися? Припустимо, що він зустріне свою матір-дружину Іокасту в Підземному царстві? Чи батька, якого він убив? Він не міг зустрітися з ними. Принаймні не зараз. Аж поки його не буде покарано за його невимовний злочин.

Він простягнув руку, витягнув із сукні Іокасти дві довгі золоті шпильки і загнав їх собі в очі.

Післяміф

Якщо вам здалося, що попередня сцена звучить так, наче вона була створена драматургом, це тому, що я вільно (надто вільно, як дехто може подумати) позичив цей епізод із п’єси Софокла «Цар Едип»227 — мабуть, найвідомішої з усіх класичних грецьких трагедій. Як і майже в кожному міфі, існують різні варіанти сюжетних ліній, але найчастіше розповідається та переказується саме та версія, яка дійшла до нас завдяки Софоклу.

227 «Едип Тиран» у грецькому оригіналі, але цій п’єсі часто дають помилкову латинську назву «Едип Рекс» (тобто «Едип Цар»). Я був абсолютно жахливим Едипом у постановці цієї трагедії (переклад В. Б. Єйтса) на фестивалі «Единбурзький фріндж» 1979 року. Нещасні громадяни Единбурга досі згадують про це тихим, недовірливим тоном. Одним із найвідоміших подвигів Лоуренса Олів’є була його роль царя Едипа, що чергувалася з роллю містера Паффа в «Критику» Шерідана. Кажуть, що крик Олів’є в образі Едипа, коли він раптом усвідомлює всю правду про себе — весь каскад істин, — був одним із найбільш визначних моментів у історії театру. Про мій виступ так ніхто не каже.

Креонт зайняв фіванський трон, а сліпий Едип пошкандибав на трьох228 у самовигнання, залишивши місто разом зі своєю вірною донькою Антигоною. Ще дві п’єси, «Едип у Колоні» та «Антигона», становлять так званий «Фіванський цикл» Софокла і розповідають про подальші епізоди з життя Едипа та його родини. У трагедії «Едип у Колоні» сліпий цар перебуває під опікою Тесея та помирає в Афінах, заповідаючи місце своєї смерті афінянам як благословення, що буде гарантувати їм перемогу в будь-яких майбутніх війнах із Фівами.

228 Третій стан людини в загадці Сфінкса.

Два великі суперники Софокла Есхіл та Еврипід229 теж виявили, що однаково не в змозі встояти перед драматизацією цієї спокусливої та заплутаної історії. Есхіл написав свій власний «Фіванський цикл», що складається з трьох окремих трилогій: п’єси «Лай» та «Едип» було втрачено, але «Семеро проти Фів» (де описується боротьба між синами Едипа Етеоклом і Полініком за трон Фів після смерті їхнього батька) дійшла до нашого часу, хоча й рідко ставиться у театрах, бо її зазвичай вважають слабкою в драматичному плані та перевантаженою нудними діалогами230.

229 Вони були буквальними суперниками, оскільки їхні п’єси подавалися на конкурс, а потім у театрі ставили тільки ті тексти, що здобували приз.

230 Існував також четвертий твір Есхіла — комічна п’єса-компаньйон або сатирична п’єса під назвою «Сфінкс». Тож іноді їх разом називають «Едиподеєю» Есхіла.

Надзвичайно багатослівний, плідний і продуктивний Еврипід написав трагедію «Едип», яку було втрачено231, тоді як його «Фінікіянки» розповідають про той самий епізод, який Есхіл висвітлює у п’єсі «Семеро проти Фів». Літературознавці зробили висновок, що в «Едипі» Еврипіда Іокаста не вчиняє самогубство, а Едип був осліплений не ним самим, а мстивими фіванцями, вірними пам’яті Лая.

231 Іноді я мрію про те, що велика знахідка поверне нам тисячі великих творів давнини, які було втрачено. Багато творів було знищено під час катастрофічної пожежі (або пожеж) в Александ­рійській бібліотеці в Єгипті, але хто знає, можливо, одного дня буде знайдено величезне сховище рукописів. До нас, наприклад, дійшло вісімнадцять чи дев’ятнадцять п’єс Еврипіда, але відомо, що він написав майже сотню. З вісімдесяти творів Есхіла збереглося лише сім, а також до нас дійшло всього сім п’єс Софокла зі ста двадцяти відомих назв. Майже кожен персонаж, якого ви зустрічаєте під час читання грецьких міфів, мав п’єсу про себе, яку написав один, другий або кожен із трьох великих афінських майстрів. Втрату такої кількості їхніх творів можна вважати найбільшою грецькою трагедією з усіх.

В інших версіях цього міфу Едип одружується з Іокастою, але у них немає дітей. Після того, як він дізнається правду про себе, він розлучається з нею та одружується з Евріганеєю (яка, можливо, була сестрою Іокасти), і саме від неї він має чотирьох дітей. У цій версії Етеокл, Полінік, Антигона й Ісмена чисті від пороку інцесту.

Хоч як би вони були зачаті, основні лінії історії розповідають нам, що після того, як Едип вирушив у вигнання, його сини Етеокл і Полінік посіли трон Фів, і кожен із них правив по черзі. Звісно, брати є братами, тож усе пішло не так. Етеокл відмовився віддати трон, коли настала черга його брата. Тоді розгніваний Полінік вирушив до Аргоса, щоб зібрати армію, яку очолили сім чемпіонів, так звана Сімка проти Фів, але всі вони гинуть під час невдалого штурму міських мурів. Полінік та Етеокл убивають один одного в битві, і Креонт, який по праву стає наступним царем, постановляє, що тіло Полініка, якого він вважає більш винним із них двох, не має бути поховано належним чином. Антигона, засмучена думкою про те, що душу її брата буде позбавлено спокою, намагається накрити його труп, але її ловлять на місці злочину. Креонт засуджує її до смерті за непокору і зачиняє дівчину в печері. Хоча в останню хвилину він змінив свою думку і наказав її звільнити, але було вже занадто пізно. Вона повісилася.