Стивен Фрай – Герої (страница 56)

— «Узурпувати», куди там. І більше ніяких «мілорде», брате. Молодий цар — саме те, що потрібно нашому місту. Народ тебе любить. Тебе нам послали боги, хто може в цьому сумніватися?

Тож, на превелику радість містян, Едип одружився з Бокастою та був коронований царем Фів під час пишної церемонії, яку провели в Кадмеї. Фіванці любили Едипа. Окрім великої перемоги над Сфінксом, його прихід, здавалося, приніс місту удачу.

На думку Креонта та ради фіванських старійшин, їхній новий цар був аж надто сучасним. Едип рідко консультувався з жерцями. Він рідко відвідував храми у знакові дні, окрім найважливіших свят. Він був майже богохульним у своєму недбалому підході до молитви та жертвоприношення. Але водночас він був надзвичайно енергійним, працелюбним та ефективним. Він склав математичні таблиці та діаграми, що охоплювали всі галузі, від оподаткування до народонаселення, він запровадив закони про домашнє господарство та управління палацом, про правосуддя та торгівлю.

Гроші від податків та зборів надходили до скарбниці у рекордних обсягах, і їхню частину витрачали на школи та гімназії, асклепіони226 та дороги. Едип назвав цей радикально новий стиль правління логархією, тобто «правлінням розуму». Усі фіванці погоджувалися, що з часів їхнього великого засновника Кадма ними ще ніколи не правив цар, мудріший за Едипа.

226 Асклепіон був чимось середнім між оздоровчим курортом, лікарнею та храмом Асклепія.

У царя Едипа та цариці Іокасти було четверо дітей: двоє хлопчиків, Етеокл та Полінік, і дві дівчинки, Антигона та Ісмена. Це була щаслива сім’я. Оскільки місто продовжувало активно розвиватися й процвітати і навіть стало предметом заздрощів усього грецького світу, спостерігачі передрікали йому довге й успішне правління.

Так могло б і бути, якби не спалах страшної епідемії.

Ходили чутки про родину, яку вразила невідома хвороба, що змусила їх блювати й лихоманити цілий день, після чого вони всі померли. Невдовзі ця хвороба захопила вулиці найбіднішого кварталу міста; а тоді спалахнула, як лісова пожежа, в усіх куточках Фів. Не залишилося майже жодного дому, який би не постраждав од неї.

Спокійна логіка та здоровий глузд, за допомогою яких Едип завжди знаходив розв’язання всіх проблем, тепер виявилися недостатніми інструментами. Перелякані громадяни збиралися в храмах, і незабаром їхнє повітря наповнилося жертовним димом. Новина про це дійшла до царя, який звернувся за порадою до Креонта.

— Мушу визнати, що я збентежений, — сказав Едип. — Я намагаюся донести людям, що чума є частиною природного порядку речей і з часом мине сама, але вони наполягають на тому, що це якась божественна кара чи космічна відплата.

— Дозволь мені вирушити до Дельфійського оракула, можливо, він дасть нам якусь пораду, — сказав Креонт. — Гірше від цього не стане, чи не так?

Едип був налаштований скептично, але погодився. Поки Креонта не було, донька Едипа та Іокасти Ісмена захворіла і мало не померла. Вона все ще видужувала, коли Креонт повернувся додому з похмурим обличчям.

— У Дельфах було людно, — розповідав він. — Я став у чергу як звичайний громадянин. Коли нарешті дійшла моя черга, я поставив Піфії одне запитання: «Чому Фіви страждають від чуми?»

— Чому не «Як нам позбутися її?», — запитав Едип.

— Це майже те саме, хіба ні? — відповів Креонт. — У будь-якому разі ось відповідь Піфії: «Фіви відчують полегшення, коли назвуть і знайдуть убивцю царя Лая».

Іокаста ахнула.

— Але це якийсь абсурд. Лая вбила ціла банда!

Едип замислився.

— Якщо це була банда, то, мабуть, один із них завдав смертельного удару. Правду завжди можна відкрити, якщо підійти до цього систематично. Але дозвольте мені спершу сказати це. Повідомте містян, що будь-хто, хто наважиться прихистити або захистити вбивцю Лая, буде покараний. А щодо самого вбивці — на ньому тепер моє прокляття. Він пошкодує, що взагалі народився на світ. Його вирахують, розшукають і віддадуть у безжалісні руки правосуддя. Я подбаю про це особисто. Тож нехай усі про це знають.

— Дуже добре, — сказав Креонт. — І ще завжди є Тіресій. Усю дорогу додому я думав: «Чому ми досі не проконсультувалися з Тіресієм?»

— Невже він все ще живий? — Едип чув про цього великого фіванського провидця. Усі чули. — Він, мабуть, старезний.

— Звісно, він вже немолодий, але все ще має гострий розум. Ми можемо послати за ним.

До Тіресія було відправлено гінців. Едипу було цікаво познайомитися з пророком, який зазнав стільки горя від рук богів. У юності Тіресій викликав гнів Гери, яка перетворила його на жінку. Він прослужив жрицею у її храмі протягом семи років, перш ніж вона повернула йому чоловіче тіло. Потім він мав нещастя знову викликати її гнів, і цього разу вона зробила його сліпим. Пожалівши його, Зевс наділив його внутрішнім зором, даром пророцтва. Протягом багатьох поколінь його мудрість і пророчі сили були на службі у фіванського царського дому, але тепер він вийшов на пенсію і жив усамітнено.

Тіресію не сподобалося, що його притягли до палацу посеред ночі й поставили перед чоловіком, який був молодшим за нього в чотири рази. Аудієнція пройшла не дуже добре. Едип очікував, що пророк виявить до нього всю ту повагу, що належить царю, великому правителю та вбивці Сфінкса, який змінив долю Фів та їхніх людей. Натомість до нього ставилися зі сварливою зухвалістю.

— Я сліпець, — сказав Тіресій, спираючись на свій довгий посох. — Але з нас двох не бачите саме ви. Або, можливо, відмовляєтеся бачити. Ті, хто проклинають, — найбільше прокляті самі. Ті, хто дивляться назовні, — це ті, кому найбільше потрібно дивитися всередину.

— Ніяких сумнівів у тому, що ваша містична маячня та віщі загадки легко вводять в оману неосвічених і легковірних, — сказав Едип, — проте не мене. Загадки — це якраз моя спеціалізація.

— Я не розмовляю загадками, — заперечив Тіресій, втупившись своїми незрячими очима в точку над головою Едипа. — Я говорю чітко і ясно. Якщо ви хочете знайти того, хто приніс до Фів біду, тоді подивіться у дзеркало.

Едип більше не зміг витягнути з нього жодного слова, тож відправив його назад у його селянський котедж.

— І посадіть його в найбільш незручний візок, який тільки знайдете. Нехай його божевільні старечі кістки добряче потрясуться, поки він їхатиме, може порозумнішає.

— Хай будуть прокляті такі люди, — сказав Едип Іокасті, коли пізніше розповідав їй про свою розмову з Тіресієм. — Оракул у Дельфах, як ми знаємо, каже правду. Ним керує Аполлон і стародавні сили самої Геї, але цей Тіресій — звичайнісінький шахрай. Повний усіх цих дурних фраз, у дусі «Ви не знайдете правду, правда сама знайде вас», «Хто хоче багато знати, тому треба мало спати», «Не помиляється лише той, хто нічого не робить» тощо. Таке може вигадати будь-хто, просто береш і перевертаєш речення догори дриґом і навиворіт. Кінське лайно. Повне безглуздя. Мабуть, він думає, що я якийсь ідіот.

— Тихіше... — сказала Іокаста, — випий вина і заспокойся.

— Ага, — помахав пальцем Едип, заплющивши свої очі й наслідуючи голос Тіресія. — Захоплюйтеся вином, але не дозволяйте вину захопити вас.

Іокаста розсміялася.

— У будь-якому разі, — сказала вона, — я б не надавала великого значення і словам Дельфійського оракула. Він пророкував, що Лая вб’є його рідний син, а не якась банда розбійників.

— Так, я хотів знову розпитати тебе про смерть Лая, — мовив Едип. — Якщо він і всі його супутники були вбиті, як ми зможемо дізнатись, яка саме банда несе за це відповідальність?

— О, але вони не всі були вбиті. Антимед, один зі слуг Лая, втік. Він побіг назад до Фів, щоб розповісти нам, що сталося.

— І що саме він вам тоді сказав?

— Він сказав, що це була засідка. Їх було більше дюжини, і всі вони були озброєні палицями та мечами. Вони напали в тому місці, де сходяться три дороги. Вони стягнули Лая з колісниці...

Едип витріщився на неї.

— Повтори.

— Вони стягнули його з колісниці...

— Ні. До цього. Ти сказала про «місце, де сходяться три дороги»?

— Так сказав Антимед.

— Де зараз цей Антимед?

— Здається, він живе біля Ісмена.

— І він чесна людина?

— Мій чоловік із усіх своїх слуг довіряв йому найбільше.

— Його потрібно терміново привести.

Едип напружено міркував. Старого чоловіка стягнули з колісниці у місці, де зійшлися три дороги. Певна річ, це простий збіг обставин. Зрештою, цей Антимед описав банду вбивць, озброєну до зубів, а не одного беззбройного юнака. І все одно йому стало неспокійно.

Він ходив навколо палацу й чекав прибуття Антимеда. Чума продовжувала забирати дюжину життів за день.

«Я не можу розв’язати цю проблему без додаткової інформації», — сказав він подумки. — «Без свіжих фактів мозок просто крутиться на місці, як колесо, що загрузло в багнюці».

Наступного ранку Едип сидів із Іокастою в малій залі, коли до них підійшов паж.

— Посланець, ваша величносте.

— Новини про Антимеда?

— Ні, ваша величносте, цей чоловік із Коринфа.

— Чи може це зачекати?

— Він каже, що це терміново, мілорде.

— Що ж, гаразд, приведіть його.

— Коринф? — запитала Іокаста, коли паж вийшов. — Хіба ти не там виріс?

— Саме там. Я роками не згадував про це місце. Що ж, пане. Що привело вас сюди?

До зали увійшов обвітрений і засмаглий старий та низько вклонився:

— Велика величносте.