Стивен Фрай – Герої (страница 50)
Так людська дівчинка виросла і стала сором’язливою, дикою та швидкою лісовою істотою. Складно сказати, чи вважала вона себе спершу ведмедем, чи відразу усвідомлювала свою відмінність від тварин. Вона так і могла б залишитись однією з тих легендарних диких дітей лісу, усиновлених тваринами та не знайомих зі своїм власним видом, — давньогрецьким Каспаром Гаузером чи Віктором із Аверона, жіночою версією Тарзана чи Мауглі — якби одного разу її не побачила і не схопила група мисливців. На щастя для неї, вони були добрими людьми та мали гарні наміри. Вони дали їй ім’я Аталанта204 й навчили її секретам створення пасток і вбивства, стрільби з лука, поводження зі списом і пращею, переслідування, полювання, вистежування та всіх існуючих мистецтв мисливства й погоні. Вона швидко зрівнялася з ними та перевершила їхню майстерність, поєднавши свою людську граційність із лютістю та швидкістю ведмедиці, яка її виховала. Її надзвичайна прудкість і неперевершені мисливські здібності природно зробили Аталанту послідовницею богині цнотливості й погоні Артеміди, якій вона віддалась усім своїм серцем та душею.
204 Наскільки я можу зрозуміти, ім’я Аталанта означає «рівна за вагою» — досить дивний вибір імені для дівчини. Але, можливо, вона дістала це ім’я тому, що чоловіки, які її знайшли, вважали її рівною собі.
Якось її загнали в глухий кут два кентаври, напівлюди-напівконі, гібриди, які славляться своєю точністю та швидкістю стрільби з лука. Тоді Аталанта випустила дві стріли, які влучили у свої цілі ще до того, як кентаври спромоглися навіть підняти свої луки. Слава про неї швидко поширилась, і незабаром усі в середземноморському світі почули історії про прекрасну дівчину, що присвятила себе Артеміді, яка бігала швидше і стріляла влучніше за будь-якого чоловіка.
І коли Артеміда прокляла сусіднє королівство жахливим вепром, який убивав людей і знищував їхні посіви та худобу, саме Аталанта, найвірніша служниця та прихильниця богині, мала зняти це прокляття.
Калідонський вепр
Якось громадяни та правителі міста-держави Калідон, що було частиною королівства Етолія, яке тепер називається Фессалією, почали нехтувати своєю відданістю богині Артеміді. Це ще були часи, коли було необачно нехтувати будь-яким ревнивим божеством, а особливо — цнотливою мисливицею місяця. Щоб покарати їх за таку образу її честі та гідності, Артеміда послала до Калідону жахливого кабана205 з гострими, як бритва, бивнями, що були завбільшки з гілки дерева, та ненаситним апетитом до кіз, овець, корів, коней і немовлят. Він витоптував посіви, спустошував виноградники та комори і, як щури Роберта Браунінга в Гамельні206, кусав немовлят у їхніх колисках та жер суп просто з черпаків кухарів. А тоді стало набагато гірше. Люди, що жили в сільській місцевості, зі страху втекли за мури міста, і незабаром їм усім почав загрожувати голод.
205 Той самий, що вбив царя Самосу Анкея, перш ніж той отримав можливість скуштувати своє вино.
206 Мається на увазі легенда про Гамельнського щуролова.
Ойней, цар Калідону, — у своєму надмірному поклонінні Діонісу207 та нехтуванні іншими олімпійцями — був безпосередньо відповідальним за гнів Артеміди, тому він узяв на себе обов’язок вигадати спосіб позбавити рідну землю від лютого кабана. Він розіслав звістку по всій Греції та Малій Азії:
207 Його ім’я означає «людина вина».
Багато з тих, хто відгукнувся на заклик Ойнея, були колишніми аргонавтами, в тому числі з самим Ясоном208, які знудилися від повернення до спокійної сірості домашнього життя після пригод із товаришами та захопливих пошуків Золотого руна. Було вирішено, що загін мисливців очолить син Ойнея, принц Мелеагр, який і сам був видатним членом екіпажу «Арго».
208 Не зовсім зрозуміло, коли саме в насиченому житті Ясона сталася ця пригода. Зазвичай припускають, що вона відбулася між поверненням «Арго» та його втечею з Іолка після смерті Пелія.
Хоча він про це й не знав, над Мелеагром висіло дивне прокляття, і нам варто повернутися назад у часі до миті його народження, щоб дізнатися про це детальніше. Як я вже сказав, Мелеагр був сином Ойнея, але є імовірність, що Арес, бог війни, також відіграв певну роль у його народженні. Як ми вже знаємо, це характерна риса для героїв тієї епохи. Проте точно відомо, що його матір’ю була дружина Ойнея, цариця Алтея, яка походила з видатного царського роду, іноді відомого — завдяки своєму патріарху Тестію — як Тестіади. У неї було чотири брати, маловідома сестра на ім’я Гіпермнестра, чиє ім’я, безсумнівно, має знову увійти в моду209, і ще одна сестра на ім’я Леда, чий сексуальний досвід із Зевсом у формі лебедя буде надихати ще багатьох майбутніх митців крізь віки. Її історію розповім іншого разу. Наразі наша увага зосереджена на Алтеї, яка лежала з Ойнеєм (або, можливо, Аресом) і через дев’ять місяців народила хлопчика Мелеагра.
209 Роберт Грейвз стверджує, що воно означає «надмірне залицяння».
Це були складні пологи, і, втративши багато сил, Алтея поринула в глибокий сон. Немовля лежало й белькотіло у своїй колисці біля вогню. Мати продовжувала спати.
У цю мирну сцену вирішили втрутитися три долі, мойри. Цього малюка, який цілком міг бути сином Ареса, чекає важливе майбутнє, і долі мали повідомити це своїм звичним способом.
Клото сплела нитку життя Мелеагра і заявила, що хлопець буде шляхетним. Лахесіс відміряла його життя, витягнувши нитку з веретена Клото. Вона передбачила, що всі, хто його зустріне на своєму шляху, будуть вважати Мелеагра хоробрим. Атропа відрізала нитку і оголосила, що, незважаючи на всі прогнози її сестер, вона знає, що ця дитина житиме лише доти, поки не згорить центральне поліно в цьому каміні.
— Що ти маєш на увазі? — запитали Лахесіс і Клото.
— Коли це поліно згорить, і його більше не стане, — відповіла їм Атропа, — тоді не стане й Мелеагра, сина Ареса, Ойнея і Алтеї!
Усі троє радісно зареготали й зникли в нічному повітрі, співаючи:
Алтея широко розплющила очі. Чи могла вона справді це почути, чи це був якийсь божевільний сон? Вона встала з ліжка й підійшла до вогню. У центрі вогнища справді лежало велике поліно. Навколо нього вже танцювало полум’я, але воно ще не встигло повністю загорітись. У її гарячковій уяві цей шматок дерева своїм розміром та формою нагадав їй новонароджену дитину. Нагадав її власного сина Мелеагра! Вона витягла поліно і швидко опустила його в мідний чан з водою, який стояв та грівся біля вогню. Полум’я згасло з шипінням. А немовля весело булькало в своїй колисці.
Що їй тепер робити? Вона загорнула цю колоду в пеленку й поспішила вниз до однієї з найменш відвідуваних та використовуваних підвальних кімнат у палаці, кімнати з земляною підлогою, де вона змогла якомога глибше закопати поліно. Її син міг би померти за п’ять хвилин, якби вона нічого не зробила. А тепер він може жити вічно!
Отже, ми маємо картину калідонського палацу царя Ойнея та цариці Алтеї, за стінами якого біснується кабан-мародер. Їхній спадкоємець, високий, сильний, шляхетний і хоробрий принц Мелеагр — тепер вже дорослий — живе разом із ними, певна річ, як і його шість сестер, яких звуть Горга, Меланіппа, Еврімеда, Деяніра210, Мотона і Перімеда, та його дядьки, чотири брати Алтеї, Токсей, Евіпп‚ Плексіпп та Евріпіл, відомі як Тестіади. Тестіади були чудовими мисливцями, але вони добре розуміли, що для того, аби загнати в кут і зловити таку величезну й жахливу здобич, як Калідонський вепр, їм знадобляться всі члени того великого мисливського загону, які відгукнулися на заклик Ойнея.
210 Та сама Деяніра, якій судилося відіграти доленосну роль у житті та смерті Геракла.
Але що це відбувається? — дядьки гучно розреготалися, коли висока жінка, одягнена в шкури тварин, із мисливським луком за плечима й гончими псами біля її ніг увійшла до палацу й кинула спис у стіну, щоб заявити про своє право приєднатися до мисливського загону.
Мелеагр кинув усього один погляд на цю струнку, люту, засмаглу, підтягнуту й прекрасну дівчину і миттєво закохався в неї211.
211 Але Мелеагр уже був одружений з дуже красивою дівчиною з ім’ям Клеопатра (вона не пов’язана з тією, яку ми всі добре знаємо), донькою принца Іда та принцеси Марпесси.
— Якщо вона хоче приєднатися до нас, то я не буду заперечувати.
Дядьки Мелеагра почали глузливо улюлюкати.
— Дівчата не вміють кидати спис, — насміхався Токсей.
— Дівчата не вміють бігати по прямій, щоб не наштовхнутися на дерева чи не спіткнутися об них, — фиркнув Евіпп.
— Дівчата не вміють стріляти з лука, щоб тятива не відскочила й не вжалила їх в обличчя, — посміхнувся Плексіпп.
— Дівчата занадто ніжні, щоб убивати, — глузував Евріпіл.
— Перевірмо, — сказала Аталанта, і від звуку її темного, пульсуючого, проте владного голосу Мелеагр закохався в неї ще сильніше.