Стивен Фрай – Герої (страница 49)

Пізніше Артеміда відіслала цього кабана до Калідону, як ми дізнаємося далі, простеживши за пригодами Аталанти.

Медея відлітає

Історія Ясона та Медеї тепер переміщується до Коринфа, де їм вдалося сховатись од гніву Акаста та народу Іолка195.

195 Подане нижче ґрунтується на версії історії Еврипіда, викладеній в його трагедії «Медея».

Цар Креонт196 запропонував їм притулок, і незабаром вони досить комфортно оселились і почали жити в його палаці. Медея народила Ясону трьох синів197, і все було добре, поки погляд Ясона не впав на доньку Креонта Креусу.

196 Не має жодного стосунку до однойменного фіванського царя в історіях про Геракла та Едіпа. Цей Креонт був нащадком Сізіфа, що передбачає наявність родинних зв’язків з Ясоном, що може пояснити його пропозицію притулку.

197 Еврипід не дає їм імен, але, згідно з Аполлодором, це були Фессал, Мермер і Ферет.

Стріла Ероса, що влучила в Медею, ще ніколи не пробивала серце, що було більш готове до цілковитої відданості. Її кохання до Ясона було тваринним, одержимим і жахливо пристрасним. А її лють, коли вона виявила його зраду, була не менш вулканічною.

У душі вона присягнулася помститись, але їй вистачило внутрішньої витримки, щоб приховати від нього свій гнів, свою образу та свої різкі наміри.

— Невже це правда, — запитала вона Ясона, — що ти вирішив покинути мене?

— Це політичний хід, — відповів він. — Якщо я одружуся з нею і стану частиною родини Креонта, то одного дня наші діти зможуть правити Коринфом та Іолком. Ти ж розумієш цінність такого союзу, правда?

— Після всього, що я для тебе зробила? — голос Медеї залишався спокійним. — Хто допоміг тобі перемогти вогнедишних биків і великого змія з Гаю Ареса? Хто здолав Талоса Критського?..

— Так, так, так. Але насправді це все була Афродіта, якщо гарно подумати. Ідмон розповів мені все перед своєю смертю. Афродіта послала Ероса, щоб ти закохалася в мене. За наказом моєї захисниці Гери. Тож насправді все це зробила вона, це вона мені допомогла. Ти була тільки її інструментом.

Тільки. Її. Інструментом.

Наступні дні Медея буде багато разів повторювати собі ці слова. Але у цю мить із її вуст злетіло:

— Звісно, мій коханий. Твоя правда. Я знаю це. Я рада за тебе і рада за Креусу та її родину. І щоб довести це, я надішлю їй найкращі весільні подарунки, які тільки зможу знай­ти.

— Ти янгол, — Ясон поцілував її в обидві щоки. — Я знав, що ти все зрозумієш.

Радісно поплескавши її по сідницях, він вийшов із кімнати. Чоловіки! Справа навіть не в тому, що вони грубі, хамські, поверхові та нечутливі — хоча, я смію сказати, що багато з них є саме такими. Просто вони такі неймовірно сліпі. І такі неймовірно дурні. Принаймні ті чоловіки, що зустрічаються у міфах та вигадках. У реальному житті ми проникливі, кмітливі і, певна річ, абсолютно безневинні.

Прибули весільні подарунки Креуси: вінок із золотого листя та розкішно вишитий і напахчений халат — і всі ці речі Медея вимазала смертельною отрутою. Креусі не терпілося приміряти їх перед дзеркалом із полірованої бронзи. За лічені хвилини отрута пропекла її шкіру та потрапила до її кровотоку. Її жахливі крики болю викликали її батька Креонта, який тримав на руках помираючу дівчину з голосіннями та риданнями. Але коли він спробував покласти її тіло, то виявив, що отруйна сукня прилипла до нього, і він теж помер у жахливих муках.

Тепер Медея готувалася вбити своїх синів198.

198 Найстарший із трьох, Фессал, тоді навчався в Хірона і вижив. Він повернеться з печери Хірона, щоб правити Іолком та Великою Еолією, яку ми тепер називаємо Фессалією на його честь.

Може здатися: те, що збиралася зробити Медея, є найжахливішим у її списку жахливих злочинів; але у своїй «Медеї» Еврипід вкладає в її уста велику промову, в якій вона сумнівається в тому, чи варто їй робити це, чи ні. Це один із найвеличніших монологів у історії драматургії. У ньому Медея викликає співчуття як трагічна та цілком людська драматична героїня199.

199 Здається, зараз уже майже всі акторки, які грають цю роль, отримують премії «Тоні» чи «Олів’є».

Дітовбивство — це те, над чим вона страждає. Спершу вона вирішує, що не може і не мусить цього робити. А потім вона уявляє, якою буде доля їхніх дітей, якщо вона цього не зробить. Менш добрі руки, ніж у неї, позбавлять їх життя.

Медея

Я вирішила негайно це зробити,

убити своїх дітей і покинути цю землю,

не вагатись і не віддавати своїх дітей,

щоб їх убили більш ворожі руки.

Вони мають померти,

і оскільки так має бути,

тоді я, яка привела їх у цей світ, маю їх і вбити.

Тож озбройся, моє серце.

Навіщо відкладати це трагічне, але необхідне зло?

Нумо, моя нещасна руко,

візьми меч, візьми його,

перейди до похмурого повороту життя.

Не будь боягузкою.

Не думай про своїх дітей —

як сильно ти їх любиш,

як ти їх народжувала.

На цей один короткий день

забудь своїх дітей, а завтра вже оплакуй.

Бо навіть якщо ти їх уб’єш,

ти все одно їх сильно любиш.

Я нещасна жінка.

Тоді у дивовижному театральному повороті Медея з’являється над сценою в колісниці, запряженій драконами, яку прислав її дід Геліос, бог сонця. Вона тримає біля себе тіла своїх дітей, боячись: якщо вона залишить їх у Коринфі, їх не поховають належним чином. Ясон, дізнавшись про те, що сталося з його синами, кличе її. Між ними відбувається величний обмін звинуваченнями та прокльонами. Вона залишається глухою до останнього благання Ясона:

Ясон

В ім’я богів дозволь мені торкнутися ніжної шкіри моїх дітей.

Медея

Цього не буде. Ти викинув свої слова на вітер.

(Вона летить до Афін)

В Афінах ми знову зустрінемося з Медеєю.

Зломлений Ясон так і жив у Коринфі, доки його давній друг і товариш-аргонавт Пелей, брат Теламона, не переконав його повернутися до Іолка і скинути Акаста. Їм це вдалось, і Ясон нарешті став царем. Однак його правління тривало недовго. Одного дня він заснув після обіду під кормою свого улюбленого «Арго», і одна гнила й погано закріплена балка впала на нього і миттєво вбила героя.

Попереду на носі фігура пробурмотіла собі під ніс:

— А я попереджала його, коли багато років тому Скелі, що зіштовхуються, пошкодили ахтерштевень. «Добре його відремонтуйте», — казала я. — «Добре його відремонтуйте, або одного дня ти про це пошкодуєш». Смертні, їм нічим не зарадити.

Аталанта

Народжена бути дикою

Багато грецьких героїв були нащадками людей, другорядних божеств, напівбогів і навіть самих олімпійців. Деякі з них були народжені з пророчими прокляттями, через що вони ставали вигнанцями і були виховані прийомними батьками або навіть прийомними тваринами. Багато з них могли вважати свій божественний родовід прокляттям. Проте їхній героїзм, можливо, походив саме від їхньої здатності поєднувати свої людські й божественні якості, а тоді за допомогою них протистояти нищівному тиску долі. Звісно, що так і було. Звідти й походить весь героїзм. Я вживаю слово «герой» без прив’язки до статі. Геро було досить поширеним жіночим іменем у стародавньому світі200, і я сподіваюся, що ми можемо погодитися, що поділ на героїв та героїнь був би незграбним і непотрібним201.

200 Як у закоханих Геро та Леандра, чия трагічна історія описана в першому томі «Міфи», і доньки Леонато в комедії Шекспіра «Багато галасу з нічого».

201 В англ. мові слово hero справді може вживатися і до чоловіків, і до жінок, проте в укр. мові слово «герой» виключно чоловічого роду, тож в історії про Аталанту ми будемо вживати слово «героїня».

Велика героїня Аталанта мала дуже престижний родовід: її мати Клімена походила з королівського роду Мініад202, а її батька, залежно від того, брати Овідія чи Аполлодора за джерело, звали або Яс, або Схеней203. Хоч як би його звали, він був аркадським царем і тим типом правителя, якому не були потрібні нащадки жіночої статі. Коли його первісток від Клімени виявився дівчинкою, він наказав забрати дитину з палацу та залишити її на схилі гори, щоб вона там померла. Як ми побачимо, він не був не першим і не останнім батьком-правителем, який прирік немовля на таку долю.

202 Міній був царем-засновником міста Орхомен у Беотії, великого суперника міста-держави Фіви. Геракл переміг нащадка Мінія Ергіна і в нагороду за це отримав руку Мегари.

203 Англ. ім’я Schoeneus (укр. Схеней) вимовляється як «Скініус» і римується з genius.

Дитину покинули у високій ущелині на горі Партеніон, де вона незабаром мала померти. Справді, лише через пів години після того, як охорона палацу поклала її там, ведмідь, приваблений криками дитини чи, можливо, незнайомим людським запахом, прийшов, щоб подивитися, що там таке. Завдяки щасливому збігу — або Моросу, адже все визначає наперед фатум, — це була ведмедиця, до того ж ведмедиця, яка лише двадцять чотири години тому втратила своє новонароджене дитинча через вовків. Ведмедицею все ще керував материнський інстинкт, тож замість того, щоб з’їсти дитинча, вона вигодувала його.