Стивен Фрай – Герої (страница 47)

Натомість Ясон наказав Анкею відхилитися від курсу, щоб повністю уникнути Скілли та Харібди, але цей маневр привів їх до іншої небезпеки — сумнозвісних Планктів, або Блукаючих скель177. Це були бурхливі води біля гори Етна, чия лють змушувала їх грізно пінитися та вирувати між небезпечними рифами, киплячи полум’ям і димом.

177 Планети також є «блукаючими каменями» — вони отримали свою назву від того самого грецького слова πλανήτης («планітіс»), що означає «той, що блукає». Перші астрономи помітили їхню відмінність від інших небесних тіл, коли спостерігали за тим, як вони начебто безладно блукають небосхилом, і назвали їх planetes asteres, тобто «блукаючі зірки».

Щойно «Арго» потрапив у їхню течію, дороги назад уже не було. Анкей з усіх сил намагався втримати керування кораблем, поки їх кидали хвилі у напрямку чорних вулканічних валунів. «Арго» був великим кораблем, але тепер він здавався лише іграшковим човником, який мчить крізь спінені білі пороги178. Крізь гуркіт течії Ясон почув буркотливі тони носової фігури. Коли він нарешті зміг розібрати, що вона каже, він розвернув Анкея до себе й закричав йому на вухо:

178 Або як «Тисячолітній сокіл», який намагається пройти крізь поле астероїдів.

— Не намагайся кермувати! Відпусти!

— Що?

— Відпусти румпель. Просто відпусти!

— Ти з глузду з’їхав?

— Роби, як я кажу!

Анкей послухався. Якщо казати чесно, то керувати румпелем у цій ситуації було все одно, що намагатися впіймати тигра за хвіст, тож він був більш ніж радий відпустити його й віддати свій дух на волю небес.

Тепер усі вони були в руках богів — все було саме так, як порадила фігура. Корабель кидало туди-сюди, штурхало в різні боки та кружляло, він нахилявся вниз і піднімався на дибки, проте якимось дивним чином йому вдалося пройти цей шлях, жодного разу не торкнувшись скель. Коли їх нарешті викинуло з цього шаленого атракціону в спокійне море, аргонавти впали на коліна й дякували богам за свій чудесний порятунок.

Усі, крім однієї.

— Це було весело, — сказала Медея, оглядаючись на дим, пару та бризки, що піднімалися з рифів. — Можемо зробити це ще раз?

— Це була Гера, Цариця неба, — мовив Ясон. — Це вона провела нас. Коли ми наступного разу вийдемо на сушу, ми мусимо принести їй у жертву велику телицю.

Кілька днів по тому вони вийшли на берег — це був зелений і родючий острів Схерія, батьківщина феаків179. Їхні цар Алкіной і цариця Арета радо привітали їх у гостях, влаштували на їхню честь бенкет і дали їм тварин, які дозволили аргонавтам піднести свої вдячні молитви і жертви Гері в подяку за їхній порятунок од Планктів.

179 Тепер це острів Корфу.

Вони провели на Схерії цілий тиждень, коли п’ять чужих кораблів кинули якір у гавані. Це були кораблі з Колхіди. Самого Еета не було на облавку, але їхній лідер з’явився перед царем Алкіноєм і наполіг на тому, щоб їм видали Медею.

— Вона є власністю царя Еета, а не пірата Ясона. Еет вимагає її повернення.

— Але я так розумію, що Медея не хоче повертатися до Колхіди.

— Бажання царя, її батька, є першочерговими. Вона і цей Ясон не є чоловіком і дружиною. А також вона володіє цінним та священним предметом, що належить нашому королівству.

— Що це за предмет?

Члени делегації порадилися між собою.

— Ми не маємо права це розголошувати.

Тим часом в іншій частині палацу Медея стояла на колінах перед царицею Аретою.

— Ви не розумієте, який мій батько жорстокий, — плакала вона. — Він монстр.

— Але Ясон теж нагадує монстра, — відповіла Арета. — Колхідці розповіли нам, що він викрав твого молодшого брата і порубав його на частини, а тоді скинув шматки в море. Чи справді ти хочеш жити з таким чоловіком?

— Це все брехня! — схлипнула Медея, дозволяючи своєму волоссю впасти на ноги цариці та розмахуючи ним туди-сюди, поки вона голосила. — Мій брат помер від лихоманки, і Ясон був першим, хто наполягав на тому, щоб ми витратили дорогоцінний час і організували для нього належний похорон.

Серце Арети було зворушене.

— Я негайно піду до свого чоловіка, — сказала вона.

Вона прибула до тронної зали саме вчасно, щоб почути, як Алкіной виносить свій вирок.

— Якщо Медея незаймана, — постановив він, — вона належить своєму батькові й мусить повернутися додому разом із колхідцями. Якщо ж ні, то вона має залишитися з Ясоном. Я послав по шановану та мудру жрицю, яка живе на півночі нашого острова і знає, як визначити... ем... стан жіночих частин.

Арета вийшла з зали й побігла до Медеї та Ясона.

— У нас мало часу. Я маю запитати вас про це. Ви спали разом? Під «спали» я маю на увазі... чи ви ділили ложе?

Ясон почервонів.

— У нас не було на це часу... На облавку корабля це навряд чи можливо...

Арета повернулася до Медеї.

— Моя люба, ти ще незаймана?

Медея опустила голову. На цей раз їй не було потреби брехати.

— Так.

— Тоді сьогодні вночі ви мусите це виправити, — сказала Арета. — Завтра вранці прийде жінка, щоб оглянути тебе. Якщо вона визнає, що ти ще незаймана, мій чоловік віддасть тебе в руки колхідської делегації.

Це була картина надзвичайної сили та краси. Ясон і Медея розстелили Руно й кохалися на його м’якій, золотистій вовні. Наступного ранку розчаровані колхідці пішли спіймавши облизня.

Алкіной викликав Ясона до своєї тронної зали.

— Мої кораблі супроводжуватимуть вас, доки ви не будете впевнені в тому, що шлях додому вільний, — сказав цар. Тепер, коли він прийняв рішення, він не мав наміру дозволити колхідцям улаштувати засідку на «Арго», щойно його гості залишать Схерію.

Аргонавти пливли під конвоєм феаків три дні та три ночі, а потім із вдячністю попрощалися з ними й вирушили навколо островів Іонічного моря180. Вони наблизилися до Криту, не помічаючи жодного колхідського корабля на горизонті вже протягом кількох днів, лише для того, щоб зіткнутися з найбільш надзвичайною загрозою, з якою вони коли-небудь стикалися.

180 Південна Адріатика. Це збиває з пантелику, тому що назва «Іонія» відноситься до частин Малої Азії, сучасної Туреччини, що розташована далеко по інший бік Греції.

Коли вони наблизилися до бухти Суда, великі хвилі так сильно почали їх підкидати, що «Арго» ледь не перекинувся. На критському березі вони побачили величезного чоловіка... не чоловіка... машину, зроблену у вигляді чоловіка, проте повністю вилиту з бронзи. Вона тупала своїми великими бронзовими ногами вгору й униз, посилаючи хвилі, що розбивалися об корпус «Арго».

— Швидше, розвертайте корабель! І сідайте за весла! — крикнув Ясон. — Веслуйте так, як ви веслували, коли ми йшли через Скелі, що зіштовхуються!

Щойно вони опинились у безпеці поза межами досяжності, вони озирнулися. Величезний автоматон крокував на інший бік острова, поки не зник із поля зору.

— Що це в біса було? — запитали аргонавти.

— Талос, — сказав Нестор. — Це був Талос.

— Мій наставник Хірон розповідав мені про нього, коли я був малим, — сказав Ясон, — але я завжди вважав, що це лише дурна історія, вигадана ним, аби розважити мене.

— Він досить справжній, як ви побачили, — сказав Нестор. — Він обходить Крит тричі на день, аби захистити острів від піратів і флотів загарбників.

— А правда, що це Гефест побудував його у своїй олімпійській кузні за наказом Зевса? — запитав Ясон.

— Я думав, що це Дедал створив його для царя Міноса, — сказав Мелеагр.

— Ні, ні. Гадаю, що я маю рацію, кажучи, що він — останній із великої раси бронзових людей, — сказав Нестор. — Вони були народжені меліадами — ви знаєте, німфами ясена, які виросли з землі, коли Кронос кастрував свого батька Урана.

— Якщо це правда, — мовила Медея, — то він не машина, а лише смертний; і, як і будь-якого смертного, його можна вбити.

— Але люба, — сказав Ясон. — Він створений із міцної бронзи.

— Це не зовсім так, — заперечив Нестор. — Незалежно від того, чи він людина, чи машина, він точно має одну трубку чи трубу, що тягнеться від його шиї до щиколотки, наче велика вена. Нею тече його іхор, божественна рідина, необхідна для його життя та руху181. Усе це тримається за допомогою одного мідного цвяха в його п’ятці. Якщо цей цвях вибити, рідина витече, і він упаде.

181 Іхор — сріблясто-золота кров, що текла в жилах богів, — була смертельною отрутою для смертних.

— Навіщо нам із ним ризикувати? — запитав Мелеагр. — Давайте просто залишимо його у спокої.

— Нам потрібна провізія, — сказав Евфем. — У нас закінчилася прісна вода, хліб, фрукти... все.

— Крім того, — додав Анкей, — він знову тут!

Це була правда, Талос знову з’явився на цьому боці острова та відправляв у їхньому напрямку величезні хвилі.

— Дозвольте мені, — сказала Медея. Вона стояла високо на носовому покладі й виголошувала свої заклинання: — Іди, Талосе, іди! Іди до мене, іди до мене!

Талос зупинився на пів кроку й схилив голову набік. Медея уважно дивилася в його порожні очі, весь час співаючи свої заклинання. Як і дракон у Гаю Ареса, Талос завмер.