Стивен Фрай – Герої (страница 45)

— Можливо, я зможу вам допомогти, — пролунав жіночий голос.

Усі обернулися й побачили Ідію, дружину Еета, яка стояла в дверях.

— Справді, моя люба, — сказав Еет, — це королівська рада. Ми не можемо дозволити жінкам заходити сюди і...

— Що ж, якщо ти не хочеш знати, хто несе відповідальність за допомогу цьому Ясону, то мені це справді байдуже, — сказала вона, повернувшись до дверей і знизавши плечима.

— Ти знаєш? Тоді ти мусиш сказати нам.

— Наша донька Медея, — відповіла Ідія. — Хто ще має достатній досвід у чаклунстві? Крім того, я бачила їх разом учора вдень. Вона його цілувала.

Еет гавкав накази увсебіч:

— Знайдіть її! Заарештуйте її! Ув’язніть її!

— А що, як Ясону вдасться втекти з Руном? — сказав один із генералів армії Еета.

— Я наказав відшукати його корабель. Без нього він далеко не втече.

— Так, мілорде, але ми безуспішно обшукали всі околиці міста. Одна група під час пошуків дійшла аж до Фазіса. Його судно має бути у відкритому морі.

— Що ж, у такому разі їм доведеться йти за річкою, щоб сісти на нього. Ми можемо порізати їх на частини, якщо вони спробують це зробити.

Ми залишаємо Еета та його раду і знову повертаємося до Ясона. Ми бачимо, як він возз’єднався з чотирма онуками Еета, і вони ведуть його крізь вечірні сутінки до Гаю Ареса. Незабаром до них приєднується Медея, яка різко зупиняється, побачивши племінників.

— Це ви!

— Так, це ми, тітонько Медеє! Ясон сказав нам, що ви на нашому боці. Ми теж з ним.

— Я рада це чути.

— Хіба не фантастично було те, як він впорався з халкотаврами?!

— Ми спостерігали за цією подією разом із Абсіртом крізь щілину в живоплоті. Правда, Абсірте?

Молодший брат Медеї, який досі ховався за спинами своїх племінників, виступив уперед і всміхнувся своїй сес­трі.

— Привіт, Медеє.

— Ти також із ними?

— Погляньмо правді у вічі, — сказав Мелас. — Ніхто з нас ніколи не любив старого, чи не так? З віком він став надто жорстоким. А бабуся — дохла рибина.

— Гаразд, гаразд, — сказав Ясон. — Це все дуже мило, але ви мусите зараз піти. Зберіть команду і супроводжуйте її до «Арго». Якщо я не приєднаюся до вас сьогодні вночі з Руном, ви всі вирушаєте без мене, все зрозуміло?

— Але...

— Це не привід для дискусії. Ідіть!

Четверо братів і малий Абсірт пішли.

Медея впала в обійми Ясона.

— Мене шукають. Мій батько, мабуть, здогадався про мою роль у твоїй перемозі. О, мій любий, ти був такий чудовий!

Вони поцілувалися.

— Ми мусимо поспішити, моє кохання, — сказала вона. — Гай якраз там...

Медея потягла Ясона за собою, і вони поспішили через довгу алею дерев. В кінці алеї стояв величезний дуб. Місячне сяйво падало на нього, освітлюючи золоті лусочки товстих клубків, що обвивалися навколо його стовбура. Коли вони наблизилися, голова великого дракона визирнула з іншого боку дерева і з шипінням розкрила свою пащу.

— Хоч що б я робила, — тихо сказала Медея, — ти не мусиш втручатися. Обіцяєш?

Ясон кивнув. Він був задоволений тим, що мав триматися на відстані. Він ніколи раніше не бачив дракона. Чи всі вони були такими величезними, як цей? Він високо підвів свою голову й дивився на них зверху.

Медея зробила крок уперед. Дракон зашипів. Медея підвела руку й проспівала якісь слова, які Ясон не зміг розчути. Дракон опустив свою голову так, щоб вона опинилася на одному рівні з Медеєю. Вона пильно дивилась у вертикальні щілини його жовтих очей — очей, які ніколи не заплющувались, — і весь час наспівувала свої заклинання. Дракон завмер, його паща відвисла, а на землю впали великі нитки слини. Трава й мох унизу почали шипіти й димитися, щойно на них потрапила отруйна слина. Медея дістала зі своєї торби сушені трави, корінці та квіти і скачала з них у своїх долонях кульку. Дракон завмер і не рухався, але Ясон чув його повільне і тяжке дихання.

Медея проштовхнула кульку в розкриту пащу дракона. Вона зашипіла на його язиці; зітхнувши, істота похитнулася й упала на землю.

— Він спить, — сказала Медея. — А тепер візьмемо Руно і підемо звідси.

— Але де воно? — запитав Ясон, збентежено дивлячись на дуб.

— З іншого боку, ідіоте.

Ясон обійшов стовбур. Руно звисало з нижніх гілок, але все ще було занадто високо, щоб він зміг до нього дотягнутися.

Медея скочила йому на плечі, простягла руку й скинула його додолу.

Це було руно з грубої та рваної овечої вовни, таке ж, яке можна побачити на живоплотах будь-якого поля. Але воно було з золота, зі справжнього золота. Воно мерехтіло, коли Ясон гладив його. Коли він водив своїми пальцями по його сяючих волокнах, спалахнув мільйон іскорок світла.

— Ще буде багато часу, щоб погратися з ним, коли ми опинимося в безпеці на облавку твого корабля, — сказала Медея. — Ходімо!

Вони обійшли сплячого дракона і, взявшись за руки, побігли, сміючись, униз гаєм, а Золоте руно висіло на плечах Медеї, як селянська шаль.

Втеча з Колхіди

«Арго» плив униз рікою Фазіс, її течія була достатньо сильною, щоб дозволити їм відірватися від будь-якої погоні.

Екіпаж знайшов свій корабель надійно захованим під їхньою маскувальною сіткою. Коли аргонавти побачили Ясона та Медею, які йшли крізь темряву, і Руно, що сяяло й виблискувало на її плечах, вони гучно й радісно їх привітали. Тепер, коли вони рухалися за течією річки, кожен аргонавт підходив по черзі, щоб торкнутися його.

Коли Орфей закінчив його гладити, в його очах з’явилися сльози.

— Люди співатимуть про це ще багато століть, — сказав він, — але дозвольте мені бути першим.

Він налаштував свою ліру й тихенько заспівав, поки інші аргонавти підходили один за одним, аби помилуватися Руном.

Онуки Еета та малий Абсірт пороззявляли від подиву свої роти.

— Ми бачили його лише здалеку, — сказали вони. — Ми ніколи не думали, що цей день настане.

Нестор був так само глибоко зворушений, як і Орфей.

— Але між тут і зараз та Іолком іще велика відстань і довгий шлях, — попередив він. — Еет обов’язково переслідуватиме нас. Кажуть, що його флот поступається тільки флоту царя Міноса з Криту.

Ясон вже давно звик покладатися на мудрість Нестора. Тож коли всі закінчили розглядати Руно, він відвів Нестора та стернового Анкея вбік.

— Я згоден, що Еет вирушить за нами з усіма силами, які тільки зможе зібрати, — сказав Ясон. — Що ви порадите нам із цим робити?

Перш ніж заговорити, Нестор трохи все обмізкував; ця його звичка багатьох дратувала, але гарантувала, що з його вуст ніколи не злетить нічого дурного.

— Еет обов’язково дізнається, що Сімплегади більше не блокують Босфор. Звістка про те, що прохід між Припонтидою й Евксинським морем відкритий, швидко пошириться всіма портами й містами регіону. Він буде переслідувати нас там. Тому ми мусимо йти іншим шляхом.

Ясон витріщився.

— Що ти маєш на увазі під «іншим шляхом»? Іншого шляху немає. Понт Евксинський — це внутрішнє море. Босфор — єдиний його зв’язок із Припонтидою, а звідти — через Геллеспонт, тоді Середземне море, і ми вдома.

— А як щодо Істр? — запитав Нестор.

— Істр! — Ясон нахилився вперед і поцілував Нестора в чоло. — Ти геній, мій друже.

— Так, — вигукнув Анкей. — Істр! Чому я про це не подумав?

Істр була довгою рікою, яка протікала через багато дивних королівств, що розташувалися на півночі від Греції. Вона починалася десь на варварському заході, а через свою велику дельту на північно-західному березі впадала до Евксинського моря. Сьогодні ми називаємо її Дунаєм.

Нестор пояснив двом рульовим, Анкею й Євфему, що вони можуть провести корабель вгору рікою Істр, через північні кордони Фракії, та пройти вздовж течії річки на захід майже до Галатії; звідти вони зможуть вирушити на південь уздовж західного узбережжя Італії, обігнути Сицилію та Іонічні острови, а потім дістатися Пелопоннесу й піти на північ уздовж східного узбережжя Греції до Фессалії та Іолка. Це цілком зможе обдурити Еета, який, безсумнівно, піде прямим шляхом — маршрутом, яким «Арго» подорожував у напрямку Руна173.

173 Якщо вам не пощастило мати мудрість Нестора, можливо, вам буде легше зрозуміти його план, поглянувши на мапу. Я не проти зачекати.