Стивен Фрай – Герої (страница 44)

Вона повела його за руку у той куток палацу, де вона зробила вівтар на честь Гекати. Вона повернулася до нього, її зелені очі спалахнули.

— Я допоможу тобі з трьома випробуваннями.

— Це чудово. Але чому?

— Чому? Тому що я кохаю тебе, Ясоне. Я кохаю тебе і поїду з тобою, коли ти будеш повертатися до Греції. Я завжди буду поруч із тобою.

Це могла бути лише робота Ероса. Мабуть, саме це й означав його сон. Ясон знав, що його молитви було почуто. І який це був чудовий спосіб, щоб відповісти на них. Ця Медея справді була дуже гарна.

— Я збираюся приготувати бальзам, мазь, — сказала вона. — Вранці ти мусиш натерти себе ним. Кожен сантиметр свого тіла, від маківки до підошов ніг.

— Навіщо?

— Це захистить тебе від вогню биків. Ти будеш невразливим протягом одного дня. Коли будеш намазувати себе, молися Гекаті. Це важливо. Я навчу тебе правильних слів. Ти мусиш їх вивчити.

— Я вивчу.

— Я кохаю тебе, Ясоне. Я зроблю для тебе все. Все, що завгодно.

Усе, що завгодно.

Вона пообіцяла це щиро.

Халкотаври

По один бік широкого огородженого поля цар Еет і його двір зібралися на платформі під великим навісом, який захищав їх од спеки та яскравого блиску полуденного сонця. Тим часом навколо інших трьох сторін поля зібрався натовп збуджених глядачів.

— Це буде достатньо криваво, — попередив Еет свою дружину.

— Люблю гарне видовище, — сказала Ідія, стримуючи позіхання.

— А ти, моя люба? — запитав Еет, звертаючись до своєї доньки Халкіопи. — Думаєш, ти зможеш витримати трохи кровопролиття?

Вона байдуже кивнула.

«Все ще засмучена через своїх синів», — подумав Еет. — «Скатертю їм дорога. Фрікса більше немає, тих його хлопців більше немає, незабаром і цього Ясона не стане. Усі, хто мені погрожував, зникнуть».

Тепер до них приєдналася його донька Медея.

— Ах, то ви не проти побачити трохи крові та кишок? — усміхнулася Медея.

— Я так цього чекаю, тату. — Абсірт забрався на платформу.

— Ні, мій любий... — сказав Еет рішуче, але з м’якими нотками у голосі, які він беріг лише для своєї наймолодшої дитини, «розради його старості», як він називав сина.

— Але ж тату!

— Ти занадто малий для цього. Скажи йому, Ідіє.

— Слухайся свого батька, дитино, — сказала Ідія, не повертаючись.

— Хлопчику твого віку не годиться таке бачити, — додав Еет. — Обіцяю, що компенсую тобі це. Завтра ми підемо дивитися на дракона. Як тобі таке?

Абсірт похмуро розвернувсь і поліз униз. Еет сплеснув руками й кивнув своєму стюарду, який подав знак музикантам.

Заграли сурми, натовп колхідців зааплодував, і Ясон виступив уперед, тримаючи в руках ярмо та збрую.

Це було найвеличніше видовище. Він був повністю голий, окрім щита й меча, і все його тіло сяяло на сонці.

«Ха! Цей дурень намазав себе олією. Це лише погіршить його ситуацію. Один вогневий залп від биків, і його шкіра миттєво спалахне. О, як це буде гарно!»

Знову пролунали фанфари, і в дальній частині поля відчинилися ворота. Звідти вибігли два величезні бики. Вони на мить зупинилися, шарпаючи землю своїми бронзовими копитами. Медея дивилася на Ясона, намагаючись не видаватися при цьому надто закоханою.

Еет глянув на неї.

«А вона і справді кровожерлива маленька істота, — подумав він. — Як моя улюблена донька».

У центрі поля Ясон кинув на землю ярмо та збрую і почав бити своїм мечем по щиту. Натовп схвально закричав. Бики підвели очі й заревіли. З полум’ям, що виривалося з їхніх пащ, та димом, що валив із їхніх ніздрів, вони кинулися в атаку.

Ясон твердо стояв на своєму місці.

— Присягаюся богами, цій мазі краще спрацювати, — пробурмотів він собі під ніс, поки бики мчали йому назуст­річ.

Коли вони наблизилися, його огорнуло полум’я, але він нічого не відчув. Відскочивши вбік, він ударив щитом першого бика, який одразу спіткнувся. Інший повернувся до нього і відправив вогняну кулю просто йому в обличчя. Ясон ударив його у бік мечем, і ревіння тварини перетворилося на вереск.

Цим бикам ще ніколи не доводилося з кимось битись. Їхнє полум’я завжди було для них достатньою зброєю. Проте на Ясона воно не справляло ніякого ефекту, і це їх деморалізувало. Вони кружляли навколо нього, пускаючи дим і кидаючи в його бік дедалі слабкіші вогняні списи.

Натовп підвівся, коли Ясон підняв ярмо й прикріпив його до биків, які схилили свої голови, смиренно підкоряючись його дотику.

Королівський стюард підійшов до Ясона з дерев’яним лемешем. Він обійшов запряжених биків із таким явним страхом, що викликало у натовпу глузливий сміх.

Сам процес орання був доволі легким. Бики були підкорені й слухняні, а борозни вони орали рівні й глибокі.

Ясон повернувся до Еета.

— Один! — крикнув він.

— Один! — повторив натовп.

Еет змахнув своєю рукою в жесті, який мав поєднувати в собі безпристрасне прийняття, краплю захоплення та флер королівської люб’язності. Проте насправді цей жест показав лише роздратування царя.

Пролунав звук сурми, і стюард знову підійшов до Ясона, цього разу тримаючи високо над головою срібний ящик. Ясон узяв його та легенько струснув. Він почув брязкіт зубів дракона.

Еет спостерігав за ним, нахмуривши своє чоло. Він ніяк не міг зрозуміти, як цей зарозумілий юнак зміг витримати полум’яне дихання биків. Було неприємно і те, що натовп так голосно й безпомилково був на його боці. Що ж, одна справа — приборкати биків, зовсім інша — перемогти озброєних людей, що виростають просто з землі.

Ясон пройшовся вздовж борозен, кидаючи в них довгі й гострі жовті зуби дракона. Коли він закінчив, то відступив і почав шукати відповідний камінь. Медея сказала йому, що спартів, «посіяних людей», які піднімаються з землі у повному озброєнні, можна перемогти, кинувши в їхні ряди великий камінь.

Він побачив нерівний валун, який був вельми великим, але не надто важким, щоб він зміг його підняти, і підійшов до нього. Він дивився через поле. Очі царя та натовпу були звернені до зораної землі, з якої починали проростати наконечники списів. Але зелені очі Медеї уважно дивилися на нього. Він кивнув і нахилився, щоб підняти камінь.

За наконечниками списів ішли шоломи, потім плечі, тулуби та ноги. Тепер поле було заповнене рядами грубих і мужніх солдатів. Вони заревіли в унісон, вигукуючи бойові кличі та брязкаючи своєю зброєю. Їхній вигляд і звуки, що вони видавали, були жахливими.

Ясон підняв камінь над головою і щосили жбурнув його в їхній бік. Він приземлився на двох спартів, що стояли посеред поля, й відскочив на плече іншого. Вони відразу з гарчанням повернулись один до одного й почали битись. Інші приєдналися до них, і незабаром вони всі різали, ревіли, штовхали та душили один одного.

Один за одним вони падали, поки не залишився стояти тільки один. Самотній солдат невпевнено бродив полем, всіяним його убитими товаришами. Ясон спритно підійшов до нього й одним помахом меча відрубав йому голову.

Він високо підняв його голову, повернувся до Еета й закричав:

— Два!

— Два! — вигукнув натовп.

Еет встав, повернувся спиною до поля й пішов. Решта двору рушила за ним, але натовп залишився, щоб співати дифірамби Ясону.

Він став навколішки і подякував Гекаті, Гері, Афіні, Афродіті й усім богам, яких тільки міг згадати, за своє спасіння.

— І дякую тобі, Еросе, — додав він, — що прислав мені Медею.

Гай Ареса

Пізно ввечері того ж дня Еет скликав раду своїх провідних воїнів, вождів і вельмож.

— Це королівство буде принижене в очах усього цивілізованого світу, якщо ми дозволимо Ясону залишити Колхіду разом із Руном. Цього не можна допустити.

Рада пробурмотіла свою згоду.

— Але як він переміг халкотаврів? — запитав один із вельмож.

— Так, це те, що я теж хочу знати.