Стивен Фрай – Герої (страница 43)

— Ми прибули, щоб забрати руно золотого барана, яке залишив тут Фрікс, син Атаманта.

— Та невже?

— Мій дід Кретей був братом Атаманта. Через нього я є законним царем Іолка і прийшов, щоб повернути Руно додому.

Цар Еет погладив свою бороду. Цей молодий чоловік був дуже винахідливим, він це бачив. Із ним були деякі з найвідоміших воїнів і чудотворців сучасності. Якщо він справді був двоюрідним онуком Атаманта, його претензії на Руно були справедливими. Еет навряд чи міг відправити його та його людей назад до Греції з категоричною відмовою. Вони — як саме, він поки що не міг здогадатися, — припливли прямо сюди. У них має бути дивовижний корабель. І вони можуть повернутися з цілим флотом. Навіть якщо йому якось вдасться вбити їх усіх, перш ніж вони зможуть повернутися додому... масове отруєння на бенкеті, наприклад... такий скандал облетить увесь цивілізований світ. Сам лише Орфей був таким же відомим, як легендарний герой Персей. Інші прийдуть, аби помститися за нього. Ні, він мусить діяти більш розумно.

— Отже, — сказав він, — ви прийшли за Руном, правильно? Я гадав, чи настане той день, коли хтось це зробить. Багато років тому я молився богам, аби отримати пораду з цього приводу. Вони сказали мені, що Руно може забрати лише той, хто готовий пройти три випробування.

— Випробування? — запитав Ясон.

— Якщо ви погодитеся пройти їх, Руно буде ваше.

— Чи можу я дізнатися, що це за випробування?

— Спершу ви маєте погодитись. І ваші люди мусять заприсягнутися, що не будуть допомагати вам ніяким чином.

Ясон не бачив іншого вибору.

— Гаразд. Кажіть, що треба зробити.

— Ви присягаєтеся перед богами прийняти ці випробування як єдиний спосіб отримати Руно?

— Присягаюся перед богами.

— А ваші люди?

Ясон повернувсь і кивнув аргонавтам, що вони теж мусять погодитися. Вони опустилися на одне коліно, вдарили кулаком себе в груди і також присягнули.

Еету дуже добре вдалося приховати свою радість.

— Гаразд. Великий бог Гефест зробив мені подарунок. Він подарував двох биків із пащами й копитами з бронзи — це вогнедишні бики Колхіди, халкотаври.

— Я чув про них.

— Без сумніву, що чули. Вони дуже відомі. Ваше перше завдання — запрягти цих двох великих звірів разом і зорати ними поле.

— Вважайте, що справу зроблено.

— Гаразд. Я колекціоную старожитності й цікаві предмети, що становлять історичний інтерес. У мене є трохи тих зубів дракона, які використав Кадм, коли він засновував Фіви. Цими зубами ви засієте борозни, які зорете волами Гефеста. Коли це буде зроблено, з землі піднімуться озброєні воїни. Ви мусите їх перемогти. Це буде ваше друге завдання.

— Чудово, — сказав Ясон, знімаючи невидиму нитку з рукава своєї туніки. — Буде можливість трохи потренуватися.

— По-третє, ви підете до Гаю Ареса, де на гілках священного дуба висить Руно. Навколо його стовбура обвився дракон, який ніколи не спить. Здолайте цього дракона, і Руно стане вашим.

— Хух, — сказав Ясон. — На мить я розхвилювався, що ви збираєтеся вигадати щось складне.

Еет усміхнувся своєю тоненькою усмішкою. Він одразу впізнавав браваду, коли бачив її. Еет знав, що він у безпеці.

Ясон справді не відчував ані краплі тієї впевненості, яку він виявляв привселюдно. У дедалі більш похмурому настрої він рушив за слугами, які провели його до кімнати для гостей. Коли він залишився сам, то кинувся на ліжко.

— Чому, всемогутні боги, — простогнав він, — чому ви довели мене аж сюди лише для того, щоб поставити переді мною таку непереборну перешкоду? Спершу Пелій послав мене в один нездійсненний квест, а тепер, коли я опинився вже так близько до своєї мети, інший цар ставить переді мною ще більш нездійсненні завдання. Хіба я якась миша для вас, боги, щоб ви зі мною гралися своїми жорстокими котячими пазурами?

Три богині

Сумні скарги Ясона здійнялися до небес, де вони дійшли до вух Афіни та Гери, що в ту мить були на горі Олімп.

— Він має рацію, — сказала Афіна.

— Досі я захоплювалася його духом, — мовила Гера. — А це скиглення і жалощі до себе — справжнє розчарування. Порівняв нас із котами, які граються з мишами. Навряд чи це правильно.

— У нього є на те причина, — заперечила Афіна. — Він зайшов так далеко, а тепер опинивсь у пастці, оскільки був змушений пообіцяти зробити неможливе.

Гера звела брову.

— Немає нічого неможливого.

— Ви пропонуєте нам втрутитися? Спуститись і допомогти йому?

— Навряд чи нам це вдасться зробити. Зевс дав чітко нам зрозуміти, що він не схвалює, коли такі речі відбуваються надто часто. А небеса знають, що я намагалася пояснити йому свої погляди на його небажання втручатись у справи смертних. Ні, сьогодні таке трапляється дуже рідко, якщо взагалі трапляється. Можливо, ми могли б наслати чуму, щоб убити Еета?

— Але Ясон уже присягнувся пройти три випробування. Тож немає різниці, живий Еет чи мертвий.

— Яка виходить неприємна ситуація, — сказала Гера. — Я вже починаю думати, що мій план використати цього юнака для покарання Пелія за те, що він насмілився осквернити мій храм, надто складний, надто заплутаний. Можливо, Ясон — не та посудина. Він такий молодий. Такий зухвалий і свавільний.

Афіна погладила груди сови, яка сиділа на її плечі.

— О, здається, у мене є план. Донька Еета...

— Халкіопа?

— Ні, інша — Медея.

— І що з нею?

— Так сталося, що вона послідовниця Гекати і вправна в її мистецтвах172.

172 Геката, богиня чаклунства та зілля, була донькою другого покоління титанів Перса та Астерії. Вона фігурує в шекспірівському «Макбеті».

— Невже?

— Кажуть, що ніхто не може перевершити її в цьому. Вона могла б допомогти Ясону.

— Але навіщо їй це робити?

— Що найчастіше керує смертними? Що сильніше за владу чи золото?

— Ах! — сказала Гера, киваючи головою. — Яка ти мудра, Афіно. Відшукай Афродіту.

Афіна знайшла богиню кохання на Кіпрі.

— Чим я можу вам допомогти? — запитала Афродіта.

— Нам із Герою потрібно, щоб принцеса Колхіди на ім’я Медея закохалася в принца Іолка на ім’я Ясон. Розумієте, Гера має плани щодо цього Ясона...

— Насправді мені не потрібна причина, — сказала Афродіта. — Я знаю цю Медею. Мене вже давно дратує те, як вона віддає себе Гекаті, нехтуючи мною. Я негайно відправлю до неї свого хлопчика.

Медея

Медея сиділа біля вікна в коридорі палацу та читала глиняну табличку, коли туди рано вранці прибув Ерос. Вона його не помітила, тому що бог бажання був невидимий. Він стояв поруч, тримаючи свій повний сагайдак зі стрілами за плечима та натягнутий срібний лук.

«Яка гарна молода жінка, — подумав він. — Не дивно, що мама роздратована через те, що вона все життя була самот­ньою. Щасливчик Ясон».

Він повернув свою голову до входу в гостьове крило палацу і подув.

Ясон раптово прокинувся в своєму ліжку. Він сів і протер очі. Який дивний сон. Ерос прошепотів йому на вухо і наказав йому...

Це все дурниці. Йому було про що подумати, окрім амурних справ. Він мусить придумати якийсь спосіб, що дозволить йому перемогти цих биків. Немає причин сидіти тут і не оглянути палац; він може знайти щось, що йому допоможе вигадати план.

Ерос випустив свою стрілу в груди Медеї та відступив назад. Вона відірвала погляд від таблички. Молодий принц Ясон ішов коридором в її напрямку. Чому вона раніше не помітила, який він красивий? О, мої небеса, він був більш ніж красивий, він був прекрасний! Це волосся, ця хода, ці очі, ця струнка, але мускулиста фігура. Вона встала.

— Ясоне!

Він побачив її.

— Ах, принцеса Медея, чи не так? Чи можете ви мені допомогти? Я шукаю...

— Я можу вам допомогти. Ходімо, ходімо зі мною.