Стивен Фрай – Герої (страница 41)
Він зістрибнув униз, аби зайняти одне гребне місце попереду, що залишалося вільним.
— Весла! — вигукнув він, схопивши й повернувши держак свого весла так, щоб його лопать опустилась у воду.
Його товариші-аргонавти наслідували його приклад.
— Ми готові?
— Так!
— Ми готові?
— Так!
— Ми готові?
— Так! Так! Так!
— Тоді гребіть, друзі мої, гребіть!
З великим натхненням вони взялися за весла, і «Арго» рушив уперед. Ніколи ще галера не летіла по воді з такою швидкістю. Усі чоловіки щосили гребли, ковзаючи туди-сюди на своїх шкіряних подушках. Усі, крім Орфея. Він був творчою натурою, тож його сильні сторони лежали в іншій площині. Він був єдиним чоловіком, який разом зі стерновим дививсь у напрямку руху «Арго» і міг підганяти команду. Обабіч нього стояли дві дерев’яні скрині, і він почав стукати в них, як у барабани, щоб підганяти стукіт весел.
— Вгору! — вигукував він. — І вгору, і вгору, і вгору!
Усі вони почули скрегочучий гуркіт скель, від якого все навколо сіпнулося.
«Ось і воно», — подумав Ясон. — «Вони почали рухатися. Дороги назад немає. Тільки наполегливе веслування допоможе нам пройти крізь них».
Коли вони подолали чверть шляху, Орфей відчув, що вони встигнуть. Він бачив попереду відкриті води великого моря, а скелі, хоч вони і наближалися, здавалося, що програють у цьому змаганні.
— І вгору, і вгору, і вгору!
Але каміння стало рухатися швидше. Ясон та інші веслярі бачили, як гора піднімається і росте все вище й вище, все ближче й ближче. Ясний краєвид Припонтиди, який він щойно бачив, почав зникати.
Дивлячись у напрямку їхнього руху, Орфей уже не був так упевнений в тому, що їм вдасться це зробити. Коли вони пройшли половину шляху, він пришвидшив ритм своїх ударів по дерев’яних скринях, поки не став відчувати, що його кулаки от-от загоряться.
— Вгору-і-вгору-і-вгору-і-вгору!
Тепер над ними височіли величезні стіни. Невже їх розчавлять, як мух у долонях дитини? Усі ці зусилля. Усе це планування та молитви. Невже даремно? Ясон відчув, як його легені розриваються, спина і стегна палають.
— Так! — закричав Орфей. — Так, так, так! У нас усе вийде! Швидше, швидше, швидше. Вкладайте туди всі сили. Гребіть, гребіть, гребіть! Гребіть, виродки, гребіть!
Каміння вже було над ними. Ясон міг навіть розрізнити зелені бур’яни, що росли в щілинах. Прохолодна темрява густішала навколо нього, аж раптом... денне світло освітило його та весь корабель. Вони пройшли! Скелі зімкнулися, але аргонавти продовжували веслувати, поки поштовхи хвиль підкидали їх вгору й вперед, подалі за межі досяжності.
Ясон підвівся і видав варварський тріумфальний крик. Навколо нього інші члени команди робили те саме. Евфем показав назад на скелі.
— Дивіться!
Ліва скеля затріщала. Скеля навпроти неї, як завжди, поверталася у своє вихідне положення, а її сусідка — партнерка? коханка? — розсипáлася й розпадалася, скидаючи у воду лавину валунів.
Сімплегади ніколи більше не зіштовхувалися. Босфор, який відокремлює Азію від Європи, і сьогодні залишається вузькою протокою; але з того часу він був відкритий для вільного судноплавства.
Радість від їхнього тріумфу змусила екіпаж забути про свою втому.
— Ми зробили це!
— І без Геракла!
Мелеагр вказав на корму корабля.
— Дивіться! Ми теж втратили своє хвостове перо!
І це була правда. Фінальний акорд зіткнення скель розколов ахтерштевень «Арго», коли вони вже виходили звідти. Ось наскільки близько це було.
Поки вони зупинилися, щоб полагодити балки на кормі, фігурна голова з носа крикнула їм:
— Переконайся, що ви добре відремонтували цей ахтерштевень, Ясоне, або одного дня ти про це пошкодуєш. Одного дня, який чекає тебе далеко-далеко попереду, ти про це пошкодуєш.
Мелеагр і Піріфой підійшли до Орфея.
— Гребіть, виродки, гребіть!
Орфей із тривогою поглянув на обох.
— Мені потрібно було вас якось мотивувати... Ті скелі швидко наближалися.
— Виродки? Давай покажемо йому, Піріфоє.
Мелеагр узяв його за руки, а Піріфой — за ноги.
— Відпустіть, відпустіть!
— І вгору, і вгору, і вгору! — вигукував Піріфой, чудово наслідуючи ліричний тенор Орфея, поки вони гойдали його туди-сюди.
На останньому «вгору» протестуючого музиканта викинули в море. Екіпаж нахилився через облавок і підбадьорював його своїми криками, поки він хлюпався під ними.
— Ви справжні виродки! — видихнув він.
— Поспівай для дельфінів, як Аріон!
Так почалася традиція, що збереглась і до наших днів, коли веслувальна команда після перемоги кидає свого стернового у воду.
Смерті, гостре, як бритва, пір’я та Фріксиди
«Арго» плив на схід. Після переможного підйому сил втома екіпажу почала наздоганяти їх. Поломка ахтерштевня змусила Аргоса тяжко попрацювати над створенням нової рульової лопаті.
Уже не вперше Ясон був вдячний за те, що Хірон так добре навчив його мистецтва зцілення162. Він приготував лікувальні мазі для вкритих пухирями рук і натертих сідниць членів екіпажу і навіть дозволив їм випити трохи вина, хоча й змішаного з медом і водою. Орфей, накинувши ковдру на плечі, влаштував чудовий концерт зі свого чхання.
162 Ім’я Ясон означає «цілитель».
Евксинське море виправдовувало свою оптимістичну назву. Ніякі пірати, морські чудовиська чи несприятливі шторми не перешкоджали їхньому переходу до Колхіди. Вони зробили кілька зупинок на своєму шляху, однак усі вони мали невтішні наслідки. Перша зупинка була в королівстві Маріандінія, де Ідмон Провидець зустрів свій кінець, про наближення якого він завжди знав. Коли він ішов через ліс, із кущів вистрибнув кабан і простромив його своїми бивнями. Пелей пронизав звіра списом, але шкоди вже було завдано, й Ідмон помер на місці від своїх ран. Він виявився не єдиною жертвою тієї зупинки. Тіфій захворів на лихоманку і теж помер. На посаді стернового «Арго» його змінив Анкей Самоський. Для обох із них було проведено відповідні обряди похорону, і Маріандінію залишила позаду набагато сумніша команда за ту, що туди прибула.
Їм принаймні пощастило, що було літо, як сказав їм новий стерновий Анкей, бо зими на цьому далекому сході можуть бути жорстокими163. Поки вони пливли далі, повз землі, якими правили амазонки, їх раптом атакували з повітря. Зграя диких птахів скидала на них своє пір’я. Але це було не звичайне пір’я, як незабаром виявила команда. Їхні пір’їни були мідними, а кінчики — гострими, як бритва, тож вони падали зверху, мов стріли. Щоб захиститися від них, аргонавтам довелося сховатися під своїми щитами. На цей раз не допоміг навіть спів Орфея; в усякому разі, здавалося, що він лише більше розлютив птахів, які продовжували свою атаку164.
163 Вони були не так далеко від російського міста Сочі, де 2014 року проводили Зимові Олімпійські ігри.
164 На думку деяких міфографів, це були птахи, які прилетіли з озера Стімфалія, коли Геракл потривожив їх брязкальцем Афіни під час свого Шостого подвигу.
— Просто покричімо на них, — запропонував Філоктет. Аргонавти кричали, горлали й били мечами по щитах, доки птахи нарешті не відлетіли.
— Хай йому грець, що це було?
— Не знаю, — сказав Ясон. — Але зробімо зупинку на цьому острові та переконаймося, що їхнє пір’я не розірвало вітрило чи не порізало такелаж.
Острів, біля якого вони тепер кинули якір, називався Ареонесос, або «Острів Ареса», через маленький храм, куди іноді приходили амазонки, щоб помолитися своєму батькові, богу війни. Пташині стріли, схоже, не завдали серйозної шкоди «Арго», тож Ясон і Нестор сперечалися, чи залишатись їм там на ніч, чи продовжувати свій шлях, коли до них підійшло і відрекомендувалися четверо молодих людей. Їх звали Аргус165, Кітісор, Фронтіс і Мелас, і всі вони були Фріксидами, синами Фрікса. Фрікс, як ви пам’ятаєте, був сином Нефели та Атаманта, якого разом із його сестрою Геллою врятував золотий баран, а Ясон та аргонавти пройшли весь цей шлях, щоб повернути його руно назад до Греції.
165 Я написав його ім’я таким чином, щоб уникнути плутанини з Аргосом, кораблебудівником.
— Але чому ви всі четверо тут? — запитав Ясон.
— Ми зазнали корабельної аварії, — сказав Мелас. — Наш дідусь звинуватив нас у змові проти нього.
— Що було неправдою!
— Так, неправдою...
— Ми просто не були...
— Овва! — сказав Ясон. — Ваш дідусь?