Стивен Фрай – Герої (страница 40)

157 Будь-хто зі спостерігачів за поведінкою чайок у приморських містах, замислиться, чи це не вони надихнули історію про гарпій. Вони виривають у дітей ріжки з морозивом, а їхній послід укриває набережні та причали.

Калаїд і Зет із криком, від якого стигла кров, вискочили зі свого сховку. Розкрутившись, вони кинулися вгору, щоб спіймати швидкий порив вітру, який послав їм їхній батько. Гарпії вибалушили очі на своїх непростимо потворних людських обличчях, вони кричали від шоку, розкидаючи всюди їжу та фекалії.

Інші аргонавти вибігли на відкриту місцевість і спостерігали за тим, як гарпій переслідують у небі, та як вони зникають із поля зору.

Як потім брати розповідали Ясону, це була нелегка погоня. Перелякані гарпії з усіх сил змахували своїми крилами, долаючи величезну відстань у західному напрямку, але близнюки, що пливли за ними на своїй стрімкій течії повітря, зрештою наздогнали їх біля Плавучих островів158. Вони вже були готові схопити загарбників, коли їхній шлях перегородила раптова поява яскравої та різнокольорової арки в небі, з якої до них звернулася сама богиня веселки Ірида159.

158 Стамфаніон і Арпія, два острівці архіпелагу Гептані, або Іонічних островів, що розташовані на захід від материкової Греції. Строфади й донині залишаються важливою місцевістю для гніздування птахів.

159 Як і Гермес, Ірида була посланницею богів. Її барвисті якості дали нам назву райдужки ока (англ. iris of the eye) та всіх інших слів, що стосуються іризації веселки — сліди бензину у воді, щось у цьому роді. Як і гарпії, вона була донькою титаніди Електри.

— Облиште їх, Бореади, облиште моїх сестер. Їх послав Зевс, тож тільки він може вершити їхню долю. Облиште їх і знайте, що вони більше не турбуватимуть Фінея.

Тож близнюки повернули назад. На честь цього Плавучі острови почали називатись, як вони називаються і сьогодні, Строфади, або Поворотні острови.

Коли їхній батько Борей обережно опустив їх на землю в Салмідесі, поряд зі столом, близнюки побачили, що зіпсовану їжу вже прибрали, а Фіней із ентузіазмом поїдав свіжі запаси.

— Отже, — сказав Ясон, почувши історію про Іриду й її обіцянку, що Фінея залишать у спокої. — Ця «перешкода», що її, як ви стверджуєте, ми мусимо подолати, щоб досягти Колхіди...

— Так, так, — кивнув Фіней, поки сік інжиру капав із його підборіддя. — Від Припонтиди до Евксинського моря є лише один шлях160. Ви мусите пройти вузьку протоку, яку називають Сімплегадами, або Скелями, що зіштовхуються.

160 Чорне море для нас.

— Ми про них знаємо, — роздратовано сказав Ясон. — Несторе, розкажи йому свій план.

— Будь-який корабель, що наважиться спробувати пройти між цими скелями, буде розтрощений на шматки, — сказав Нестор. — Вони відчувають його прохід і стискаються, розчавлюючи все, що є між ними. Отже, мій план полягає в тому, щоб Аргос, Тіфій і його люди розібрали «Арго» на портативні секції, які ми зможемо перенести по суші від східного берега Припонтиди до західного берега Евксинського моря, таким чином повністю обходячи Сімплегади.

Фіней розбризкав навколо фрукти та хліб, пирхаючи від глузливого сміху.

— Обійти, кажеш? Боги милосердні, оце так план. Обхід. Земля між ними, ваша «обхідна земля», щетиниться бандитами, і деякі з них є лише наполовину людьми. Вони ховаються в кущах, пускають стріли і сидять, поки мандрівники не помруть від ран. Ви ніколи їх не побачите. Для всієї вашої команди м’язистих героїв буде краще повернутися додому, ніж утнути таку дурницю. Припустімо, вони підстрелять лише десятьох із вас — це все одно буде десять частин вашого корабля, які вам життєво необхідні. Обійдіть це.

Нестор потер своє підборіддя.

— Боюся, що в тому, що він говорить, є сенс, Ясоне. Моя стратегія слабка, дуже слабка.

— Що ж, гаразд, — сказав Ясон. — Ви кажете, що знаєте, як ми можемо пройти. То розкажіть нам, всевидючий Фінею.

Вони чекали, поки старий дожує свій хліб. Нарешті він ковтнув, витер рукавом свій рот і розповів їм усе.

Скелі, що зіштовхуються

До того часу, коли вони поповнили запаси «Арго», Фіней набрав вагу і зробивсь іще більш самовпевненим і нестерпним.

— Я бачу, що з тобою станеться, — сказав він кожному з аргонавтів по черзі. — Ой, Боги милосердні, як це жахливо. Дорогий, дорогий, я тільки сподіваюся, що я помилився.

— Не знаю, чому Зевс забрав його очі, — сказав Кастор Ясону. — Треба було забрати його язика.

— Або вже розказуйте нам наше майбутнє, або мовчіть, — сказав Ясон.

— О, я не можу вам це розказати. Не хочу ризикувати поверненням цих огидних гарпій. Але це похмуре майбутнє, — додав він зі смішком, — о так, воно похмуре.

Час для посадки та відправлення не міг настати ще швидше.

«Арго» вирушив на схід і незабаром підійшов до вузької протоки, яка сполучала Припонтиду з Евксинським морем. Саме над цим водним шляхом пролетіла Іо після того, як Зевс перетворив її на корову, а Гера послала ґедзя, що мав її мучити. З цієї причини цей вузький прохід отримав назву «Коров’яча переправа», або Босфор. Проте одна справа — пролетіти над ним, а зовсім інша — пропливти крізь нього.

Попереду височіли дві великі скелі. Вони дивились одна на одну, наче гори, масивні й нерухомі. Ясон помітив, що вони були неймовірного синього кольору161. Здавалося неможливим, що вони можуть поворухнутися хоча б на дюйм.

161 З цієї причини їх іноді називали Кіанейськими скелями (англ. cyanean — синій, лазуровий). Певна річ, існує не так багато питань, які є більш спірними, складними та тернистими за те, чи справді греки бачили синій колір, чи мали слово для позначення синього, чи навіть знали, що таке синій. Відомо, що Гомер часто називає море οἶνοψ πόντος, тобто «море, схоже на вино», що зазвичай перекладається як «кольору темного вина». Вільям Гладстон, знайшовши час на посаді прем’єр-міністра Великої Британії, написав книгу про Гомера, яка містила перше серйозне дослідження про греків і кольори. Нещодавно ця тема знову з’явилася як цікавий елемент у відновлених дебатах Сепіра-Ворфа в академічній лінгвістиці. Якщо вам це цікаво, то можу порекомендувати книгу Гая Дойчера «Крізь мовне скло: Чому світ має інакший вигляд іншими мовами».

Він став на передньому покладі й звернувся до екіпажу.

— Орфею, голубка у тебе?

— Вона у мене.

Орфей, ніжно склавши свої руки човником, пройшов повз Ясона, доки не опинився на самому кінчику носа.

— Решта — беріться за весла. Тіфію, підведи нас якомога ближче, не розбудивши скелі.

Кожен аргонавт підійшов до закріпленого за ним місця для греблі й чекав.

Коли вони опинилися настільки близько до скель, наскільки Тіфій наважився підвести «Арго», Ясон махнув рукою. Орфей випустив голубку, яка вилетіла з його рук, піднялася в небо і попрямувала до проходу.

Повітря наповнив сильний скрегіт, і Ясон побачив, як скелі затремтіли, їхні основи почали свій рух. Зі своїх виступів і гнізд на скелі з переляканими криками здіймалися чайки. Голубка пройшла вже чверть свого шляху на той бік, коли каміння почало сходитися з дивовижною швидкістю. Вона була вже на півдорозі, і прохід швидко звужувався. Але голубка енергійно летіла далі. Ясону довелося примружити очі, щоб побачити, як вона летить у напрямку світла і відкритого моря за скелями.

Фіней сказав їм, що швидкість голубки, з якою вона долає відстань протоки, відповідає швидкості потужної гребної галери. Отже, якщо пташку розчавить, то «Арго» ніяк не зможе встигнути.

Проміжок між скелями перетворився на вузьку щілину світла, і Ясон більше не міг бачити голубку. З громовим звуком, від якого «Арго» захитало на хвилях, скелі зіштовхнулися. Все, що Ясон міг зробити, — це утриматися на ногах на носовому покладі.

Коли стало тихо, і хвилі заспокоїлись, Орфей узяв свою ліру й заграв. Він співав так голосно, як іще ніколи не співав перед командою, знову і знову кличучи голубку, яку він дресирував відтоді, як Фіней повідомив їм ключ до безпечного проходу.

Аргонавти тримали свої весла і оглядали небо.

Вони не бачили жодного сліду голубки.

Тепер скелі почали віддалятись одна від одної, через що вода швидко хлинула назад через канал.

— Увага! — вигукнув Тіфій. — Веслуйте назад.

Вони щосили штовхали свої весла проти течії, щоб корабель не затягнуло між скель, які тепер повернулися на свої вихідні позиції й стояли високо, велично та нерухомо. Важко було повірити, що вони колись рухалися.

Звуки пісні Орфея продовжували наповнювати повітря.

— Он там! — крикнув Піріфой, тицяючи пальцем у повіт­ря. Голубка летіла до Орфея, і вся команда радісно закричала, коли вона приземлилася на простягнуту долоню співця і з тріумфальним воркуванням прийняла своє зерно, погладжування та привітання.

— Дивіться! — сказав Орфей, піднявши пташку. — Її хвоста більше немає.

Це була правда. Там, де мало бути акуратне віяло, Ясон побачив лише розірваний та кривий ряд поламаних пір’їн. Він повернувся до екіпажу.

— Це каже нам, що буде близько, — сказав він. — Насправді дуже близько. Кожен чоловік мусить веслувати так, ніби від цього залежить його життя. Адже так воно і є. Уявіть собі ось що. Те, чого ви бажаєте найбільше, перебуває по той бік проходу. Кохання, слава, багатство, мир, лаври. Все, про що ви колись мріяли, — там. Якщо ви будете надто повільними, воно зникне назавжди, але якщо ви напружитеся, то зможете його досягти.