Стивен Фрай – Герої (страница 39)

— Мені шкода, — мовив Поліфем. — Яка трагедія. Рушаймо, коли прибудемо до Колхіди, ми принесемо за нього в жертву великого бика.

— Я залишаюся тут, — сказав Геракл. — Я нікуди не піду, поки не знайду його.

— Але ми мусимо повернутися на корабель. Тіфій сказав, що вітер починає прокидатися. Він захоче його зловити.

— Вони можуть зачекати, — мовив Геракл, який мав таку ж сильну волю, як і сильні м’язи.

Того вечора Тіфій підняв вітрила, і «Арго» рушив далі. Ані Ясону, ані іншим аргонавтам не спало на думку, що Геракл, Гіл і Поліфем усе ще перебувають на березі.

Лише коли вони опинилися далеко в морі, виявили їхню відсутність. Ясон і багато інших аргонавтів були за те, щоб негайно повернутися.

— Ні, ні, — сказав Калаїд.

— Їхні проблеми, — додав Зет.

— Вони знали, що ми підемо за сприятливим вітром, який послав нам наш батько.

— Ми мусимо повернутися! — вигукнув Теламон, найближчий друг Геракла серед тих, хто все ще був на облавку. — Як ми можемо розраховувати здобути Золоте руно без нього? Він вартий десятьох таких, як вони... — зневажливо показав він на Калаїда та Зета.

— Хіба? — сказав Зет. — Може, нам варто попросити нашого батька послати інший вітер?

— Той, який розіб’є цей корабель ущент?

— Тоді ми побачимо, хто й чого вартий.

— Ви погрожуєте кораблю? — Теламон схопив Калаїда за горло. — Це заколот. Я маю відразу викинути вас за облавок.

— Ми просто полетимо, — з усмішкою відповів йому Зет. — І тоді ти матимеш страшенно безглуздий вигляд, чи не так?

— Годі! — втрутився Ясон.

Раптом море захвилювалось і мало не збило їх усіх із ніг. Із хвиль піднявся морський бог Главк. Він народився смертним рибалкою в Беотії, але дістав божественний статус, коли скуштував траву, яка, як він помітив, мала силу повертати мертву рибу до життя. Ця трава подарувала йому безсмертя, але змусила його відростити плавники та риб’ячий хвіст. Тепер він виступав провідником, рятівником і другом для моряків, які потрапили в біду.

— «Арго» не мусить повертати назад! — наказав він. — Така доля Геракла — повернутися до двору царя Еврістея і завершити всі поставлені йому завдання. Ніщо не мусить цьому завадити149. Поліфем також має свою власну долю. Він стане засновником міста Кій150. Це вже вирішено.

149 Саме так Аполлоній Родоський, грецький поет ІІІ ст. до Р. Х., описує це у своїй «Аргонавтиці», найповнішій стародавній розповіді про подорож «Арго», що збереглася до наших часів. В інших джерелах Геракл приєднується до команди Ясона вже після завершення всіх своїх подвигів.

150 Або Кіос.

Змахнувши своїми руками-плавниками й кивнувши порослою коралами головою, Главк зник у хвилях.

— Мені шкода, — зі щирим жалем сказав Ясон Теламону. — Що має статися, те має статися. Ми не можемо повернутися назад.

Теламон кивнув. Заради миру на облавку він утримався від бажання стерти самовдоволені й злорадні посмішки з облич Калаїда та Зета151.

151 Проте Теламон помстивсь їм згодом. Повернувшись із цього квесту, він розповів своєму другові Гераклу про наполягання близнюків на тому, що вони мали пливти далі, а не повертатися, щоб забрати його з Поліфемом. Геракл ніколи не забув цю образу, і коли він натрапив на близнюків на острові Тенос, він убив їх, не роздумуючи. Він поставив два стовпи, щоб позначити їхні могили, які, як кажуть, хитаються щоразу, коли дме їхній батько Північний вітер.

Геракл так і не знайшов свого любого Гіла. Після місяців безрезультатних пошуків він із сумом повернувся додому на материкову Грецію, щоб отримати своє наступне завдання від Еврістея, але перед своїм відплиттям доручив місцевим місійцям продовжувати пошуки Гіла. Якщо вони цього не зроблять, він пообіцяв, що повернеться і помститься їм. Щоб бути впевненим у тому, що вони продовжать пошуки, він узяв із собою в заручники кількох синів найзнатніших місійських родин.

Поліфем, як і передбачав Главк, справді заснував місто Кій на Віфінському узбережжі, неподалік від того місця, де зник Гіл152. Згодом він помер, намагаючись знову приєднатися до аргонавтів, і був похований на південному березі Чорного моря, де його могилу позначила біла тополя.

152 Місто Кій стало важливим ланцюгом стародавнього Шовкового шляху, але зараз від нього залишилися тільки руїни.

Але що ж сталося з Гілом? Невдовзі після того, як він попрощався з Гераклом і пішов до лісу, він натрапив на ставок із водою і став на коліна, щоб напитися з нього. Ні, на відміну від Нарциса, він не закохавсь у власне відображення. Натомість водяні німфи цієї водойми були вражені виглядом прекрасного юнака. Вони піднялися на поверхню, співали йому, спокушали його і, зрештою, заманили його під воду.153

153 Сцена, яку відтоді дуже люблять зображувати художники, особливо постпрерафаеліт (якщо це має сенс) Дж. В. Вотергаус.

Поки «Арго» стрімко плив уперед, фігура на носі самовдоволено зауважила Ясону:

— Я ж казала тобі остерігатися «ге». Наступні гарпії.

Гарпії

Аргонавти кинули якір біля узбережжя Фракії154 і попрямували вглиб країни у пошуках їжі, щоб поповнити запаси на кораблі. Незабаром їхній шлях перегородив сліпий і виснажений старець.

154 Згідно з версією Аполлонія Родоського, вони спершу зупинилися в королівстві бебриків, яке існувало на азійському узбережжі, де Полідевк переміг їхнього царя та чемпіона Аміка в боксерському поєдинку.

— Хто там? — вигукнув він, махаючи палицею в їхньому напрямку. Незважаючи на його жалюгідний стан, його манери були різкими і владними.

— Ясон із Іолка та його команда. Звільніть нам дорогу, будьте ласкаві.

— Овва! — нетерпляче вигукнув старий. — Я знав, що ти прийдеш! У твоїй команді є сини Північного вітру?

Калаїд та Зет виступили вперед.

— Хто цікавиться?

— Фіней, цар155.

155 Звісно, це не той єгипетський Фіней, якого Персей перетворив на камінь.

— Цар Фракії?

— Ви в Салмідесі, а я його правитель.

— Я чув про вас, — сказав Ясон. — Ви вийняли очі своїм власним синам, тож вас осліпили в якості покарання.

— Брехня, брехня! Це все побрехеньки моєї першої дружини. Зевс, наш спільний батько, дав мені дар пророцтва і саме він позбавив мене зору.

— Чому?

— Він вважав, що я був надто щедрим, відкриваючи майбутнє всім, хто хотів би його знати. Але це ще було не все, що він для мене приготував. Погляньте, ви це бачите?

Тремтячими руками Фіней вказав своєю палицею на кам’яний стіл. На ньому лежали шматочки хліба, фрукти й копченості, але всі вони були забризкані чимось схожим на лайно.

— Фу-у-у! Як смердить! — вигукнули Калаїд і Зет, які підійшли ближче.

— Це їхній послід, — сказав Фіней. — Наче недостатньо того, що вони хапають усе, що можуть забрати, перш ніж мені вдається хоч щось з’їсти, так вони ще й гадять на все, що залишається.

— Вони? — запитав Ясон. — Хто «вони»?

— Гарпії. Дві жахливі літаючі жінки156. Ну як, жінки? У них, як мені сказали, жіночі обличчя, але крила й кігті птахів. Людські стерв’ятники. Мені кладуть туди їжу, але щоразу, коли я намагаюся попоїсти, вони летять сюди з вереском і все обгиджують. Вони вихоплюють їжу просто з мого рота і летять геть, скрикуючи від сміху. Цього досить, аби звести будь-яку людину з розуму. Але я не втратив здорового глузду, бо знав, що прийде спасіння. Я знав, що прийдуть Бореади з їхнім даром польоту і звільнять мене від цього прокляття.

156 Їхні імена були Аелло («буря») й Окіпета («швидка втеча»). Гомер згадує ще й третю, Подаргу («прудконога»), таке ж ім’я мала й одна з кобил Діомеда. «Гарпія» сама по собі означає «викрадачка».

Калаїд і Зет неспокійно переступили з ноги на ногу.

— Нічого собі, старий. Ви кажете, що хочете, щоб ми їх позбулися? — запитав Калаїд.

— Якщо це Зевс послав їх, то він не подякує нам за таке втручання, — сказав Зет. — Нам вас шкода, ми кажемо це щиро, але ми не збираємось ображати Збирача хмар і Володаря бур. Нізащо.

— Ні, ні! — сказав Фіней, простягаючи в його бік тремтячу руку, наче його доторк до Зета зможе змінити думку близнюків. — Ви не будете покарані за допомогу мені. Я вас запевняю. Я це передбачив. Ви маєте звільнити мене від гарпій, і ви це зробите. І коли ви це зробите, — додав він із хитрою посмішкою, — я покажу вам єдиний шлях, яким ви зможете безпечно продовжити свою подорож. Попереду вас чекає жахлива перешкода. Якщо ви не подолаєте її, ви ніколи не досягнете Колхіди. Ні, тоді ви всі загинете.

— Що це за перешкода? — вимогливо запитав Ясон.

— Можу лише сказати, що без моєї допомоги вона знищить ваш корабель і спричинить смерть усіх на облавку.

Ясон повернувся до Калаїда та Зета.

— Ну що, хлопці? Вам вирішувати.

Близнюки обмінялися поглядами й кивнули.

— Ми це зробимо.

Поки Тіфій і ще двоє членів екіпажу «Арго» прибирали кам’яний стіл, дві інші пари братів — Теламон і Пелей, а також близнюки Кастор і Полідевк — було відправлено на пошуки їжі. Вони повернулися з кошиками, наповненими інжиром, оливками та яблуками, до яких було додано залишки запасів хліба та копченої риби з «Арго». Їжу було складено на кам’яному столі апетитними купками. Ясон провів Фінея на його місце на цьому бенкеті, тим часом усі аргонавти забралися на пагорб, за винятком Калаїда та Зета, які сховалися за деревом біля столу. Коли все затихло і пастка була готова, Калаїд тихо свиснув. Фіней простягнув руку і взяв інжир. Ледве він опинився на півдорозі до його рота, як із божевільним вереском із-за хмар випірнули дві гарпії. Одна вирвала інжир із пальців Фінея і з’їла його. Інша схопила купу фруктів своїми величезними кігтями, випорожнившись на решту. Тоді перша приєдналася до неї, щоб грабувати і псувати їжу157.