Стивен Фрай – Герої (страница 38)

— Залишмося, — сказав Тіфій, який уже встиг обійняти двох усміхнених і почервонілих лемнійок.

Ясон, повністю зачарований красою Гіпсіпіли, радо погодився.

Аргонавти пробули на острові достатньо довго, щоб цариця народила від Ясона синів-близнюків Евнея і Тоанта, останнього з яких назвали на честь батька Гіпсіпіли, якого вона таємно врятувала під час повселюдної різанини лемнійських чоловіків.

— Я сховала свого батька в дерев’яну скриню й відправила його в море, — довірилася вона Ясону. — Відтоді я отримала звістку, що він вижив, і в нього все добре143. Тільки не кажи іншим жінкам — вони ніколи мені цього не пробачать.

143 Батько Гіпсіпіли Тоант знайшов дорогу до Тавриди на Кримському півострові, де йому належало відіграти роль у вирішенні наслідків Троянської війни та складної долі родини Агамемнона.

— Таке милосердя дуже схоже на тебе, — з любов’ю сказав Ясон. Можливо, слово «милосердя» було дивним вибором у цьому контексті. Адже Гіпсіпіла добровільно дозволила, щоб усіх інших чоловіків на острові зарізали уві сні, але Ясон не дозволив цьому зіпсувати той ідеальний образ Гіпсіпіли, який він носив у своєму закоханому серці. Він присягнувся їй у вічній вірності й зробив це щиро. Перше кохання завжди таке.

Минув іще один рік. І ось одного дня Геракл, який не брав участі у загальних розвагах та розпусті, відвідав Ясона144.

144 Незвично для Геракла, який поширював своє сім’я активно й далеко, про що свідчить величезна кількість його нащадків, Гераклідів. Можливо, це було тому, що в той період свого життя він дивився лише на Гіла.

— Ми маємо шукати Золоте руно, — пробурчав він, — а не спарюватись, як чортові олені.

— Так, — погодивсь Ясон. — Так. Ти маєш рацію.

Прощання було важким.

— Візьми мене з собою, — благала Гіпсіпіла.

— Моя кохана, ти ж знаєш, що у нас на облавку діє правило «жінкам вхід суворо заборонено».

— Тоді візьми близнюків. Це не місце для їхнього дорослішання. Їм потрібні чоловіки, у яких можна буде вчитися.

— У нас також є суворе правило «ніяких дітей»...

Ситуація була складною, але йому та аргонавтам удалося з неї виплутатись, і щойно Лемнос зник із поля зору, як Ясон почав думати лише про те, що чекає його попереду. Гіпсіпіла та їхні сини-близнюки зникли з його думок так само швидко, як і з поля зору.

Тим часом на острові до Гіпсіпіли дійшла звістка, що в повітрі витають повстання та помста. Ясон міг проговоритися комусь зі своїх товаришів про те, що вона врятувала свого батька від бійні. Один чи двоє з цих товаришів по екіпажу «Арго» могли переказати цей факт тим жінкам, із якими вони тісно спілкувалися на острові. Тож тепер, коли захисник Гіпсіпіли відплив геть, жінки були готові розтерзати свою царицю на шматки за таку зраду. Вона схопила своїх близнюків Евнея і Тоанта й утекла з острова. Невдовзі вони потрапили у полон до піратів, які продали їх як рабів царю Немеї Лікургу145. Пізніше Евней повернеться на батьківщину й буде правити Лемносом. Під час його правління острів відіграв невелику, але ключову роль у завершенні Троянської війни. Через певний час він послугував плацдармом для трагічної Дарданелльської операції, яку було проведено під час Першої світової війни.

145 Королівство, яке Геракл урятував від того жахливого лева, що стало його Першим подвигом.

Доліонці

Корабель «Арго» плив уперед через Дарданелли і далі до Припонтиди, Мармурового моря, як ми називаємо його сьогодні. З боку Азії аргонавти причалили до прибережного королівства доліонів, або доліонців, якими правили молоді цар Кізик146 і цариця Кліта, які прийняли їх зі щедрою гостинністю.

146 Найкращий результат у грі «Скрабл». Англійською його ім’я Cyzicus (укр. Кізик) вимовляють як «Сізікус» (у той час як ім’я його дружини Clite (укр. Кліта) римується з high tea, а не bite).

Поки вони оговтувалися після нічного бенкету, на «Арго» напало сусіднє плем’я гігантів147, великих шестируких чудовиськ, народжених із землі. В цій ситуації Геракл чудово виявив себе і вивів на бій із ними найсильніших аргонавтів. Коли він закінчив, усі гіганти лежали мертві.

147 Плем’я, яке напало на них, часто називають гегенеями (чи гегенейцями), але це просто синонім до слова «гіганти». Ця наз­ва має той самий корінь, що й слово «гігантський»; «-геней» означає «народження» або «народжений», як у словах «гени», «генезис», «генерація» тощо; «ге-» схоже на «гео-» в «географії» й «геології» та походить від імені Геї, землі. Таким чином слова «гігант», «гігантський» і «гегеней» насправді означають «народжений із землі» або «хтонічний» і не мають нічого спільного з розміром, незважаючи на те, як ці слова використовують зараз, і те, як префікс «гіга-» було позичено у слова «гігантський» у значенні «величезний».

Кізик і Кліта були надзвичайно вдячні за те, що позбулися цих кровожерливих мародерів, які здійснювали набіги на їхнє королівство вже протягом кількох поколінь, і закликали Ясона залишитися, щоб продовжити бенкет. Пам’ятаючи про той час, який вони втратили на Лемносі, Ясон подякував їм, але наполіг на тому, що, на жаль, їм краще рушати далі.

Наступної ночі після відплиття аргонавтів «Арго» підхопив великий шторм і викинув його назад на берег. Але було дуже темно; ані аргонавти, ані доліонці не впізнали одне одного, і почалася запекла боротьба. З Гераклом на їхньому боці було малоймовірно, що аргонавти програють, і незабаром більшість доліонів, включно з дружнім царем Кізиком, лежали мертві на землі. Коли настав ранок, першою з палацу вийшла цариця Кліта. Коли вона побачила тіло свого чоловіка, якого випадково вбив сам Ясон, вона побігла до своєї спальні й повісилась. У світлі дня аргонавти з жахом побачили, що вони накоїли. Вони допомагали ховати мертвих, приносили жертви богам, аби спокутувати свої гріхи, і в похмурому настрої залишили доліонське узбережжя.

— Гадаю, — звернувся Ясон до фігури на носі та Ідмона Провидця, — що ви могли нас і попередити.

— Ви нас не питали, — сказав Ідмон.

— Над нашими головами завивала буря. Хвилі, вищі за корабель, кидали нас, наче листя на вітрі. Як я міг щось запитати?

— Можна було підвищити голос, чи не так? — відповіла фігура.

— Куди ми зараз пливемо? Ви можете принаймні це мені сказати.

— Фракія, — сказав Тіфій, поки Ідмон і фігура мукали, ахкали й хмикали.

Південні береги Фракії, які ми сьогодні називаємо Болгарією, утворювали північну берегову лінію Припонтиди. Цей регіон був відомий своїми жорстокими та войовничими людьми, що походили від Фракса, сина Ареса.

— Чи варто нам тут чогось остерігатися? — запитав Ясон.

— Усіх «ге», — сказала фігура.

— «Ге»?

— Гарпій, Гіла та Геракла, — пояснив Ідмон148.

148 Певна річ, власне кажучи, у греків не було літери «г», лише «аспірація», або, якщо казати більш зрозуміло, «придих». Мається на увазі аспірат — приголосний звук, що вимовляється з придихом.

— А що з ними?

Ідмон і фігура більше нічого не сказали.

Зникнення Гіла

Здебільшого, вони пливли під вітрилами, але іноді, коли вітер стихав, веслували. Тобто Геракл веслував. Він міг один виконувати роботу цілої команди. Все, що йому потрібно, — це вода для пиття, фрукти для їжі та його коханий Гіл, який витирав йому лоб і казав йому заспокійливі речі.

Він був потрібний під час мертвого штилю, що настав після шторму, який відкинув їх назад до доліонців, і трагедії, яка там сталась. Огинаючи місійське узбережжя, Геракл веслував довгими й потужними ривками; можливо, його норов чи смуток змусив його веслувати сильніше, ніж зазвичай, оскільки у нього раптово зламалося весло. Його не можна було відразу замінити, бо інші весла поряд із його веслом були схожими на олівці: він веслував сосною з обрізаними гілками та великою залізною лопатою, прикріпленою до неї замість лопаті. Лопата не була пошкоджена, але лопатилно розкололось, і його було неможливо відремонтувати. Усі погодилися, що «Арго» має зупинитись, а Геракл і Гіл вирушать на пошуки нового дерева. Вони зійшли з корабля і дісталися берега, а за ними рушив приятель і шваґер Геракла Поліфем.

— Ти пошукай там, а я пошукаю тут, — сказав Геракл Гілу, показуючи за дюни. Гіл кивнув і зник у лісі, що лежав за ними.

Незабаром Геракл знайшов ідеальне дерево. Він обійняв його і потягнув. Воно вийшло з землі разом із корінням. Поклавши його собі на плече, наче спис вартового, він свиснув Гілу.

Він знову гукнув, повертаючись на берег:

— Відбій, Гіле. Я знайшов ідеальне дерево.

Він стояв і чекав Гіла, але на берег повернувся лише Поліфем зі спантеличеним виразом обличчя.

— Дуже дивно, — сказав він. — Я почув якийсь крик.

— Звідки?

Поліфем показав на ліс.

Геракл кинув дерево на пісок, і вони обидва побігли до лісу, весь час кличучи Гіла.

Геракл викорчовував кущі й дерева, перевертав валуни й розчищав шлях через підлісок, але не знайшов жодного сліду Гіла. Поліфем ішов слідом, раз за разом вигукуючи ім’я хлопця.

Вони розширили територію пошуків. За лісом були поля та канави, але дуже мало місць, де можна було б сховатись. І ніякого Гіла. Він зник.

Геракл повернувся на берег і почав у відчаї обшукувати припливний басейн і печери.

— Дивна річ, що на кілометри навколо не видно ніяких диких тварин, — сказав Геракл. — Я нічого не розумію. Він би ніколи мене не покинув, ніколи й нізащо.