Стивен Фрай – Герої (страница 4)

Даная не зраділа, коли вони повернулися.

— Все так, як він каже, Данає. Він вже достатньо дорослий, аби самостійно приймати рішення. Він, звичайно, ніколи не знайде Медузу. Якщо вона взагалі існує. Нехай вирушає на материк і якийсь час випробує свою вдачу. Незабаром повернеться. Він цілком може попіклуватися про себе.

Прощання матері й сина було з одного боку слізьми й горем, а з іншого — поплескуванням по долонях і словами заспокоєння.

— Зі мною все буде добре, мамо. Ти коли-небудь зустрічала когось, хто може бігати швидше за мене? Що зі мною може статися?

— Я ніколи не пробачу Полідекта, ніколи.

«Принаймні, це хоч щось», — подумав Діктіс.

Він відвіз Персея на човні на материк.

— Не довіряй нікому, хто запропонує тобі щось задарма, — попередив він хлопця. — Ти зустрінеш багато тих, хто захоче з тобою подружитися. Вони можуть бути гідними довіри, а можуть бути негідниками. Не роздивляйся навкруги так, ніби ти вперше бачиш жвавий порт чи велике місто. Май вигляд знудженого і впевненого. Ніби знаєш дорогу. І не бійся шукати вказівок в оракулів.

Діктіс не міг сказати, чи уважно Персей прислухався до цих чудових порад. Він любив хлопчика, а ще більше — його матір, і йому було прикро бути співучасником такої безглуздої авантюри. Але, як він сказав Данаї, Персей був твердо налаштований на це, і якби вони попрощалися за допомогою гарячих слів, його відсутність було б терпіти ще важче.

Коли вони прибули на материк, Персей подумав, що рибальський човен Діктіса видається дуже маленьким і пошарпаним поряд із великими кораблями, пришвартованими в гавані. Чоловік, якого він називав батьком відтоді, як навчився говорити, раптом теж здався йому дуже маленьким і пошарпаним. Персей палко обійняв його і взяв срібні монети, що ковзнули йому в долоню. Він пообіцяв спробувати надіслати повідомлення на острів, щойно матиме якісь цікаві новини, і терпляче стояв на причалі й махав на прощання Діктісу та його маленькому човнику, хоча він відчайдушно прагнув розвернутися й побігти досліджувати дивний новий світ материкової Греції.

Двоє незнайомців у дубовому гаю

Персей був розгублений і збентежений космополітичним галасом материка. Здавалося, ніхто не цікавився тим, хто він такий, хіба що для того, щоб спробувати виманити у нього кілька срібняків. Йому знадобилося небагато часу, щоб переконатись у тому, що Діктіс мав рацію: якщо він збирався повернутись до Полідекта з головою Медузи, йому знадобиться допомога. До оракула Аполлона в Дельфах було далеко йти, але принаймні той був безоплатним для всіх7. Персей приєднався до довгої черги прохачів і після двох нудних днів нарешті опинився перед жрицею8.

7 У пізніші часи люди мали заплатити жриці «податок на консультацію», а також компенсувати вартість необхідних жертвоприношень.

8 Жриця, відома як Піфія, трималася за священну триногу, яка з’єднувала її з землею. Вона отримувала свої повідомлення від хмар сірчаної пари, які піднімалися (й досі піднімаються) з-під землі в Дельфах.

— Що хоче знати Персей?

Персей тихенько ахнув. Вона знала, хто він такий!

— Я, ну, я... Я хочу знати, як мені знайти і вбити Медузу Горгону.

— Персей має вирушити в країну, де люди харчуються не золотим зерном Деметри, а плодами дуба.

Він стояв там, сподіваючись отримати додаткову інформацію, але жриця більше не промовила жодного слова. Священник відтягнув його.

— Ходімо, ходімо, Піфія вже все сказала. Ви затримуєте інших.

— Гадаю, ви не знаєте, що саме вона мала на увазі?

— У мене є важливіші справи, ніж слухати кожне пророцтво, що лунає з її вуст. Але можете бути впевнені, що це було сказано мудро й правдиво.

— Але де тоді люди харчуються плодами дуба?

— Плодами дуба? Їх не існує. А тепер, будь ласка, не затримуйте чергу.

— Я знаю, що вона мала на увазі, — сказала стара жінка, яка була однією з багатьох постійних відвідувачок оракула, які щодня приходили, щоб посидіти на траві й поспостерігати за чергою прохачів, які човгали вперед, аби довідатися про свою долю. — Це був її спосіб сказати вам відвідати оракула у Додоні.

— Ще одного оракула? — серце Персея впало.

— Тамтешні люди роблять борошно з жолудів, що падають зі священних для Зевса дубів. Я чула, що ті дерева вміють розмовляти. Додона лежить далеко на півночі, любий, — прохрипіла вона. — Це дуже довгий шлях!

Це справді був довгий шлях. Його невеликий запас монет вичерпався, тож Персею довелося спати під живоплотом і харчуватися лише дикими фігами та горіхами, поки він подорожував на північ. Напевно, коли він прибув туди, то мав дуже нещасний вигляд, бо жінки Додони були до нього добрими. Вони погладили його волосся й подали смачний хліб із жолудевого борошна, щедро намазаний гострим козячим сиром і підсолоджений медом.

— Рушайте рано-вранці, — порадили вони. — Дуби більш балакучі в прохолодні години перед полуденним сонцем.

Туман висів над сільською місцевістю, мов пелена, коли наступного дня Персей вирушив до гаю на світанку.

— Ем, привіт? — гукнув він до дерев, почуваючись при цьому надзвичайно дурним. Дуби були високі, статечні й досить вражаючі, але не мали ані ротів, ані облич зі зрозумілими виразами.

— Хто гукає?

Персей сіпнувся. Він безсумнівно почув чийсь голос. Спокійний, м’який і жіночний, але водночас сильний і дуже владний.

— Ми тут, аби допомогти.

Ще один голос! Цей, здавалося, містив нотки презирства.

— Мене звати Персей. Я прийшов...

— О, ми знаємо, хто ти такий, — сказав молодий чоловік, що вийшов із тіні дерев.

Він був молодий, напрочуд гарний і дуже незвичайно одягнений. Окрім стегнової пов’язки на талії, капелюха з вузькими полями, що закривав його лоб, і крилатих сандалій на ногах, він був зовсім голий9. Персей помітив, що навколо жезла, який він ніс у руках, звивалися дві живі змії.

9 Принаймні, за нашими мірками. А за мірками античних греків він мав навіть забагато одягу.

За ним вийшла жінка зі щитом. Вона була висока, серйозна і красива. Коли вона підвела на нього свої сяючі сірі очі, Персей відчув надзвичайний приплив чогось, що він не міг описати словами. Він вирішив, що це була велич, і відповідно схилив перед нею голову.

— Не бійся, Персею, — сказала вона. — Твій батько послав нас допомогти тобі.

— Мій батько?

— Він також і наш батько, — сказав молодий чоловік. — Збирач хмар і Вісник штормів.

— Небесний батько і Цар небес, — сказала сяюча жінка.

— З-З-Зевс?

— Саме він.

— Ви маєте на увазі, що це правда? Зевс — мій справжній батько? — Персей ніколи не вірив у божевільну історію своєї матері про те, що Зевс прийшов до неї у формі золотого дощу. Він весь час вважав, що його справжнім батьком був якийсь мандрівний музикант чи лудильник, ім’я якого вона так і не знає.

— Це правда, брате Персею, — сказала висока жінка.

— Брате?

— Я — Афіна, донька Зевса і Метіди.

— Гермес, син Зевса і Маї, — сказав молодик, вклоняючись.

Це було забагато для юнака, якого оберігали все його життя. Тепер два олімпійці розповіли йому, що Зевс приглядав за ним з часу його народження. Він спрямував дерев’яну скриню в сіті Діктіса. Він спостерігав, як Персей дорослішав і ставав юнаком. Він бачив, як той прийняв виклик Полідекта. Він захоплювався його сміливістю та відправив двох своїх улюблених дітей для того, щоб вони допомогли своєму зведеному братові в його пошуках голови Медузи.

— Ви збираєтеся мені допомогти? — запитав Персей. Це було набагато більше за те, на що він міг сподіватися.

— Ми не можемо вбити Горгону за тебе, — сказав Гермес, — але ми можемо допомогти трохи схилити удачу на твою користь. Вони стануть тобі в нагоді, — він подивився вниз і звернувся до сандалій на своїх ногах. — До мого брата Персея, — наказав він.

Сандалі знялися зі щиколоток бога і підлетіли до Персея.

— Спершу зніми свої.

Персей так і зробив, і божественні сандалі одразу зав’язалися навколо його ніг.

— У тебе буде достатньо часу, щоб звикнути до них, — сказала Афіна, зацікавлено спостерігаючи за тим, як Персей підстрибує в повітрі, наче танцюрист.

— Ти збиваєш їх з пантелику, — сказав Гермес. — Тобі не потрібно махати ногами, щоб літати. Лише подумати про це.

Персей заплющив очі й напружився.

— Не так, наче ти збираєшся тужитися. Просто уяви себе в повітрі. Це воно! Тепер ти вловив суть.

Персей розплющив очі й виявив, що піднявся в повітря. А тоді знову впав на землю з різким ударом.

— Практика. Це ключ до успіху. А тепер тримай шапку від нашого дядька Аїда. Одягни її, і ніхто не зможе тебе побачити.

Персей узяв шапку в свої руки.

— У мене також є дещо для тебе, — сказала Афіна.