Стивен Фрай – Герої (страница 34)

124 Тепер ці протоки відомі як Дарданелли, що є ще однією назвою, яка походить від персонажа грецьких міфів — у цьому випадку Дардана, сина Зевса та Електри (однієї з семи небесних сестер, відомих як плеяди). Дардан був батьком Троса, засновника Трої; саме через нього Гомер іноді називає троянців «дарданцями».

125 Гр. Πόντος Aύξενος (Понт Аксинський). Пізніше греки дали йому більш оптимістичну назву Πόντος Εύξενος (Понт Евксинський) — Евксинське море, що означає «гостинне». Так само наприкінці XV ст. португальські мореплавці змінили назву Мис Страждань на Мис Доброї Надії.

126 Ця передісторія, звісно, відбувається до того, як Геракл звільнив Прометея.

На далекому східному березі Чорного моря лежало багате й велике королівство. Це королівство, яке ми б сьогодні назвали провінцією республіки Грузія, у ті часи було відоме як Колхіда. Його царем був Еет, син титана сонця Геліоса та океаніди на ім’я Персеїда. Він правив зі столиці Ееї.

Якщо Еет і здивувався, побачивши, як золотий баран приземляється перед його палацом і як із його спини зістрибує юнак, він був надто обережним політиком, аби сказати про це. Пам’ятаючи правила гостинності, він запросив Фрікса пообідати з ним. Фрікс, вдячний за таку честь, приніс барана в жертву Зевсу і подарував Еету його золоте руно. Може здатися, що це був жахливий кінець для такої доброї та покірної тварини, але зі смертю він отримав найбільший комплімент: Зевс, задоволений цим жертвоприношенням, підняв шляхетну істоту до зірок як сузір’я Овна, тобто барана.

Золоте руно було найціннішим дарунком. Еет повісив його на гілках дуба, що стояв у гаю, священному для Ареса, бога війни. Десь на території палацу Еета жив величезний змій127, на якого було страшно глянути і який мав особливий дар — він ніколи не заплющував свої очі. Йому доручили охороняти цей дуб і його цінний скарб. У якийсь час Фрікс одружився з Халкіопою, однією з доньок Еета, і в Колхіді все було добре.

127 Ще одна дитина Тифона та Єхидни або (за Аполлонієм Родоським) Геї та Тифона.

Тим часом повертаємося до Беотії, де ми залишили Атаманта та Іно дивитися в небо, поки золотий баран із Фріксом та Геллою на спині зник у хмарах.

Невдовзі Атамант зрозумів, що вся ця історія з неврожаєм/голодом/оракулом/людськими жертвоприношеннями була хитрістю, вигаданою підступним розумом його дружини. У шаленому гніві він кинувся й убив свого сина від неї Леарха128. Іно намагалася втекти з їхнім іншим хлопчиком Мелікертом. Але Атамант загнав їх у кут, і в розпачі Іно кинулася разом із Мелікертом зі скелі в море. Діоніс, завжди пам’ятаючи про добре ставлення прийомної матері до нього, не дозволив їй потонути, а натомість перетворив її на безсмертну Левкотею, «білу богиню» моря129. А Мелікерт став Палемоном, божеством, яке їздить на дельфінах і охороняє кораблі.

128 Дехто каже, що божевілля, яке охопило його, було наслано Герою, яка не втомлювалася карати всіх, хто мав хоч якесь відношення до вигодовування, виховання та підтримки Діоніса, народженого від однієї з найнахабніших і найобурливіших зрад Зевса. Для Гери було достатньо того, що Атамант був одружений із Іно, а Іно вигодувала малого Діоніса.

129 Через кілька поколінь Іно/Левкотея відіграє ключову роль у пригодах Одіссея.

Життя Атаманта не було щасливим130, але ми бачимо, як воно опосередковано, через заступництво Нефели, що мало на меті врятувати їхніх близнюків, призвело до того, що Золоте руно повісили на дубі в Гаю Ареса в Колхіді на далеких берегах Чорного, Недружнього моря, яке також називали Евксинським морем131.

130 Насправді Атамант устиг одружитися ще раз: його третя дружина Темісто народила йому чотирьох дітей, одним із яких був Схеней, який пізніше став батьком (а тоді покинув) Аталанту, історію якої буде розказано незабаром.

131 Понт Евксинський, тобто Гостинне море, як почали його називати греки після успішної колонізації узбережжя.

Мушу зізнатися, що все вищесказане насправді є перед­історією до основної передісторії — чиї наративні нитки я зараз спробую тут відокремити.

Навіть якщо не враховувати шлюби Атаманта, його родина мала погану славу. У нього було троє сварливих і злостивих братів. Одного його брата Сізіфа незабаром було приречено вічно штовхати свій валун угору як покарання за свої численні злочини та блюзнірства. Інший його брат Салмоней намагався видати себе за бога грому та бурі й був розір­ваний Зевсом на атоми за свою зухвалість. Аби ще більше ускладнити ситуацію, донька Салмонея Тіро вийшла заміж і народила дітей від кожного зі своїх дядьків: від самого Атаманта, від Сізіфа та від Кретея, їхнього третього брата. Найстаршим сином Тіро від Кретея був Есон, але вона також мала двох синів від Посейдона — Пелія та Нелея132. Я зупиняюся, щоб нагадати вам, що чудово усвідомлюю, наскільки складними й тяжкими для запам’ятовування можуть бути такі відступи в генеалогічному дереві, але вони мають пряме відношення до основної лінії нашої розповіді. Проте ви не мусите відчувати себе зобов’язаними запам’ятовувати усі ці імена та родинні зв’язки. Досить просто побачити повну картину і зрозуміти, до чого все це йде.

132 Ми вже зустрічалися з обома братами на пізнішому етапі їхніх кар’єр в історії про Геракла.

Кретей правив Іолком, містом в Еолії, північно-східному регіоні материкової Греції, який містив Ларису та Фери. Тому Есон, його син від племінниці Тіро, був його законним спадкоємцем і мав успадкувати трон Кретея після його смерті. Але зведені брати Есона, Пелій і Нелей, вважали, що вони як сини Тіро та великого олімпійського бога Посейдона мають права не лише на трон Іолка, а й на всю велику Еолію. Тож у той самий час, коли Кретей помер, вони взяли Іолк в облогу. Есон і його дружина Алкімеда133, побоюючись, що місто впаде, зуміли вивезти звідти свого первістка Ясона.

133 Іноді її називають Полімедою.

Алкімеда товаришувала з кентавром Хіроном, і саме він прийняв і виховав хлопчика.

Невдовзі після цього Пелій увірвався до міста й убив усіх чоловіків, жінок і дітей, кровно пов’язаних із троном, усіх, крім Есона й Алкімеди, яких він кинув до в’язниці. В полоні у пари народився ще один син Промах.

Варто також згадати, що мати Пелія та Нелея Тіро зазнала поганого ставлення з боку Сідеро, другої дружини Кретея. Тож Пелій і Нелей загнали Сідеро до храму, на території якого вони й убили її. Це виявилося катастрофічною помилкою, оскільки цей храм був присвячений Гері. Цариця небес, обурена таким оскверненням, негайно присягнулася помститись цим двом синам Посейдона. А з усіх богів, яких тільки можна було зробити своїм ворогом, Гера була найбільш небезпечною та непримиренною.

Отже, ми маємо таку ситуацію. Золоте руно далеко на сході. Іолк та Еолія в руках тирана-вбивці Пелія, який править регіоном жорстоко, але має міцну хватку, яку жоден бунтівник не може сподіватися послабити. Насправді, як ми бачимо сьогодні, повстання ззовні майже завжди зазнають невдачі: сімейні сварки, династичні чвари, партійні супереч­ки, палацовий переворот і удар ножем у спину — ось те, що насправді руйнує режими і скидає тиранів.

Пелій це розумів, тож його переслідувала така кількість підозр і деспотичної параної, що він вирішив порадитися з оракулом щодо безпеки свого панування.

Хтось із вашою власною кров’ю закінчить життя Пелія. Стережіться чоловіка, який прийде з села в одній сандалії.

Це мають бути дві різні людини чи одна? Якщо його має вбити чоловік із його власною кров’ю, то ким тоді може бути цей селянин в одній сандалії? Вони знають один одного? Вони обидва є його кровними родичами? Чи вони — один і той самий чоловік? Чому оракули ніколи не кажуть нічого зрозумілими словами? Це все справді надто сильно втомлює.

Тим часом на схилах гори Пеліон, що височіє над Іолком, законного спадкоємця міста — Ясона — навчав мудрий і кмітливий Хірон.

Повернення до Іолка

Кілька років тому, коли син Аполлона Асклепій був його учнем, Хірон виявив у нього надприродні навички в науці та мистецтвах лікування, і це привело до того, що смертний під опікою Хірона став найкращим практиком і теоретиком медицини в усьому грецькому світі — а пізніше принесе йому піднесення до божественного статусу. Хоча Хірон помітив небагато такого потенціалу в Ясона, він усе ж таки дав йому ґрунтовні знання в галузях медицини та лікування травами, теорію і практику. Здебільшого він бачив у хлопчику, а тоді в юнакові, яким він став, безмежну хоробрість, атлетизм, розум та амбіції. Він також побачив у ньому занадто багато слів, які починалися на «само-», що змусило його замислитися. Самовпевненість, самовдоволення, самолюбство. Хоча, можливо, ці риси характеру такі ж необхідні для героя, як і хоробрість.

Так Ясон почав дорослішати. Він знав історію про ув’язнення свого батька, який опинився в руках узурпатора Пелія, але був готовий зачекати, перш ніж помститися за цю несправедливість і забрати трон Іолка. Однією з багатьох чеснот, яких він навчився біля ніг шляхетного Хірона, було терпіння.

Цілком можливо, що його внутрішнє прагнення стати великим героєм спалахнуло під час несподіваного візиту героя Беллерофонта, який одного дня приземлився біля печери Хірона на спині летючого коня.