Стивен Фрай – Герої (страница 30)

— Її смерть має повернути мир і процвітання у ваше королівство, — сказав Беллерофонт, допиваючи своє вино з тією невимушеною скромністю, яку може породити лише зарозумілість.

— Так, справді... — міркував Іобат. — От тільки... тобто... Та, це нічого.

— Тільки не кажіть мені, що неподалік лютує ще один монстр.

— Ні, ні, не монстр. Але у нас справді є проблеми з жителями Пісідії. Вони походять від Соліма. Чули про нього? Ні? Що ж, Солім одружився зі своєю сестрою Мілією, а ви знаєте, якими бувають нащадки інцестуальних союзів. Його нащадки — Соліми, як вони себе називають, — вони не платять податки, здійснюють набіги на сусідні міста й села і, як кажуть чутки, у цей самий час піднімають повстання проти мого правління. Я посилав проти них взводи й навіть великі роти солдатів, але вони завжди потрапляли в засідки: їх або викрадали заради викупу, або вбивали.

— То ви хочете, щоб хтось поставив їх на місце? — запитав Беллерофонт зі своєю дратуюче зухвалою посмішкою та ще раз підморгнув круглоокій Філоної.

— Це надто велике прохання... надто велике...

Кілька днів по тому колона Солімів зайшла маршем до палацу, щоб низько вклонитися й присягнути на вічну вірність Іобату. Вони втратили сімдесят своїх найкращих людей, коли Беллерофонт і Пегас спустилися з неба на їхнє місто, і цього було достатньо.

Тепер Іобат закликав Беллерофонта не вступати у війну з амазонками, які мали звичку здійснювати набіги на Лікію зі свого форпосту на північному сході. Верхи на Пегасі, Беллерофонт скидав величезні брили на цих лютих воїтельок, поки вони теж не зобов’язалися залишити Іобата та його царство у спокої.

Далі Беллерофонт переміг пірата Хеймара, проігнорувавши благання Іобата не зачіпати такого страшного ворога111. Звістка про цей останній подвиг дійшла до Іобата раніше за Беллерофонта. Зневірившись раз і назавжди покінчити з цим зарозумілим молодиком, цар наказав власним громадянам взяти до рук зброю та вбити шаленого принца, щойно він повернеться до Ксанфа.

111 Подейкують, що Хеймар плавав на кораблі з вирізьбленою головою лева на носі та змієм на ахтерштевені (балка чи рама на задньому краю корабля, до якої підвішується стерно), що, враховуючи подібність його імені до імені Химери (вони обоє походять від грецького слова, що означає «коза»), змушує задуматися, чи не був він просто ще однією версією історії про цього чудовиська. Див. післямову для обговорення такого роду «евгемеризмів», або історичних інтерпретацій.

Підійшовши до воріт палацу й побачивши військо, що вишикувалося проти нього й загородило вхід до міста, Беллерофонт нарешті зрозумів: весь цей час Іобат бажав йому зла. Без Пегаса, якого він залишив на своєму лузі, він був майже беззахисний проти такого числа воїнів. Все, що він міг зробити у цю мить, — це молитися своєму батькові Посейдону.

Раптом річка Ксанф, що текла позаду Беллерофонта, почала виходити з берегів, затоплюючи рівнину потоком води, який прямував до міста. Іобат, який із жахом спостерігав за цим із вежі свого палацу, відправив своїх людей благати героя зупинити катастрофу, але серце Беллерофонта стало крижаним, і він похмуро рушив далі, а води йшли за ним.

Нарешті жінки Ксанфа, відчайдушно прагнучи врятувати свої домівки та родини, підняли свої сукні й побігли на нього. Беллерофонт, такий сміливий і самовпевнений у битвах, був скромним, сором’язливим і незграбним, коли справа доходила до сексуальних питань. При вигляді жіночих сідниць, грудей і кущів він розвернувся й побіг, приголом­шений і гарячий від сорому та збентеження. Повінь відступила разом із ним, і місто було врятовано.

Настав час Іобату зрозуміти очевидну істину: цього героя захищали боги. Лист його зятя Прета не мав ніякого сенсу. Якби Беллерофонт справді намагався зґвалтувати Стінібію, боги б напевно відвернулися від нього? Тепер Іобат почав думати про те, що його донька Стінібія завжди завдавала неприємностей. Можливо, він неправильно оцінив хлопця? Раптовий гамір спонукав його визирнути на подвір’я. Там приземлилися Беллерофонт і Пегас; молодий чоловік зліз із коня і з мечем у руці попрямував до палат царя.

Коли він увірвався до кімнати, то побачив Іобата, який махав йому листом.

— Прочитайте це, прочитайте це! — вигукнув цар.

Беллерофонт вихопив листа й прочитав його.

— А-але все було навпаки, — сказав він. — Це вона намагалася мене спокусити!

Іобат кивнув.

— Тепер я це розумію. Звісно, розумію. Пробач мене, мій хлопчику. Я завдячую тобі всім.

Зрештою, виявилося, що Беллерофонт не хотів повертатися до Коринфа й одружуватися з Етрою, принцесою Тройзена. За ті тижні й місяці, які він провів у Ксанфі, він почав помічати, яка гарна й мила юна Філоноя.

Коли до Стінібії дійшла звістка про те, що її сестра збирається вийти заміж за Беллерофонта, вона зрозуміла, що історія про її невдале спокушання та ображену, брехливу помсту випливе назовні. Прет почує про це. Про це буде шепотітися весь Пелопоннес. Не витримавши сорому, Стінібія повісилася112.

112 Інша версія легенди каже, що Беллерофонт повернувся до Тиринфа, де показово пробачив Стінібію і запропонував їй покататися на Пегасі. А коли вони опинилися далеко над морем, він зіштовхнув її з коня.

Подібно до історії самої Химери, історія Беллерофонта починається зі славетного та величного ревіння, але закінчується гострим укусом змії. Мені не приносить задоволення розповідати, що його юнацька зухвалість із роками перетворилася на дуже непривабливу зарозумілість і марнославство. Він вірив, що його божественне походження, його стосунки з Пегасом і героїчні подвиги, які він здійснював із цим чарівним конем, підняли його до рівня, вищого за рівень простого смертного.

Тож одного разу він сів на Пегаса і піднявся на крилатому коні на гору Олімп.

— Боги приймуть мене, — сказав він собі. — Адже я їхньої крові. Мене завжди чекала велич.

Така гординя була блюзнірством, яке не могло залишитися безкарним. Коли Зевс побачив, як Беллерофонт летить до вершини, він послав ґедзя мучити Пегаса. Злісне жало комахи розлютило коня, він кинув задки, піднявся на дибки і скинув Беллерофонта. Герой стрімко впав крізь розріджене повітря, розбивши своє стегно об скелі далеко внизу. Пегас приземлився на вершину Олімпу, і Зевс залишив його там як свою вишукану в’ючну тварину, якій доручено нести його громовиці.

Беллерофонт прожив решту своїх днів, відкинутий суспільством через його святотатство, доки не помер покаліченим, озлобленим і самотнім старцем.

Небагато героїв мирно помирають у своєму ліжку після довгих, наповнених щастям життів. Але мало хто з них мав більш сумний кінець, ніж колись славетний Беллерофонт.

Орфей

Сила, що заспокоює диких звірів

Орфей був Моцартом античного світу. Він був навіть більшим за це. Орфей був Коулом Портером, Шекспіром, Ленноном і Мак-Картні, Адель, Принцом, Лучано Паваротті, Леді Ґаґою і Кендріком Ламаром античного світу, визнаним солодкоспівним майстром слова та музики. Ще за життя його слава поширилась усім Середземномор’ям і далеко за його межі. Говорили, що його чистий голос і незрівнянна гра на інструментах могли зачарувати звірів у полі, риб у морі, птахів у небі й навіть беземоційні скелі та води. Ріки самі змінювали свої течії, щоб почути його. Гермес винайшов ліру, Аполлон удосконалив її, але Орфей довів її до ідеалу.

Знавці античності погоджуються, ким була його мати, але мають менше впевненості щодо його батька. Тут ми підійшли до теми, яка повторюється у багатьох варіаціях під час цієї Епохи героїв. Це тема подвійного батьківства. Калліопа, Прекрасний голос та Муза епічної поезії, була матір’ю Орфея, якого вона народила від смертного, фракійського царя Еагра113. Але вважалося, що Аполлон також був батьком Орфея, а Орфей був фаворитом цього бога. У будь-якому разі юний Орфей розважався разом зі своєю матір’ю та вісьмома тітками-музами на горі Парнас, і саме там дбайливий Аполлон подарував своєму синові золоту ліру, на якій він особисто навчив його грати.

113 Який, безсумнівно, був батьком нещасного вчителя музики Геракла, брата або зведеного брата Орфея Ліна.

Незабаром майстерність гри на цьому інструменті юного протеже перевершила навіть майстерність його батька, бога музики. На відміну від Марсія, який, можливо, був його зведеним братом, Орфей не вихвалявся своїм талантом і не припустився помилки, викликавши свого божественного батька на змагання. Натомість він проводив дні, вдосконалюючи своє ремесло, зачаровуючи птахів у небі та звірів у полі, змушуючи гілки дерев нахилятися й слухати його ліру, а риб стрибати й булькати від радості, викликаної його ніжними, спокусливими мелодіями.

Його характер відповідав солодкості його гри та співу. Він грав із любові до музики, і його пісні оспівували красу світу та прославляли любов.

Орфей та Еврідика

Його слава була настільки великою, що, коли Ясон збирав команду для свого «Арго» та пошуків Золотого руна, він знав, що на його облавку має бути Орфей. Але про Ясона поговоримо пізніше. Наразі все, що нам потрібно знати, — це те, що боги винагородили Орфея за його хоробрість і вірність у цій пригоді подарунком кохання у формі прекрасної Еврідики.