Стивен Фрай – Герої (страница 29)

— Не може такого бути!

— Ну, ви знаєте, які бувають селяни. Можливо, щось із цього і є перебільшенням, але це точно, що тамтешня земля всіяна мертвою та поїденою худобою. Хто знає, що тут думати?

— І ви хочете, щоб я знайшов цю істоту і вбив її?

— Розумію, що прошу у вас багато, занадто багато. Ви — мій гість. Крім того, ви ще такий молодий... Ні, ні, ні.

— Пане, я наполягаю на тому, щоб ви дозволили мені зробити це для вас.

Ніщо, що міг сказати Іобат, не могло переконати Беллерофонта у протилежному.

— Але тільки найсміливіший герой зможе наблизитися до неї. Ви занадто молодий.

— З усією повагою, пане, але це нісенітниці.

— Крім того, пробачте мене, але я ще не розповів вам найгіршого. Люди кажуть... — Іобат понизив свій голос до хриплого шепоту, — кажуть, що Химера дихає вогнем! Так! Я чув, що це незаперечний факт. Піти проти неї було б самогубством. Будь-хто зрозуміє, якщо ви відступите...

Дивно, але ці відчайдушні спроби запропонувати молодикові вихід, здавалося, тільки зміцнювали його рішучість. Зовні Іобат похитав головою й засмучено клацнув язиком. Усередині він обійняв себе. Як спритно він зіграв на марнославстві та гордині молодої гарячої голови. Не було жодної можливості, щоб Беллерофонту вдалося підкорити або вбити Химеру, чиї безсмертні батьки зробили її одним із найжахливіших монстрів, які коли-небудь повставали з землі. Беллерофонт напевно загине під великими струменями пекучого, палючого, зажерливого полум’я, яке виробляє ця істота.

«Це буде справедлива відплата за те, що він наважився чіпати Стінібію, і вона не залишить жодної плями на моїй репутації, — сказав собі Іобат, — за те, що я завдав шкоди гостю. Загалом це ідеальне рішення».

Цар Лікії з’їв інжир і всміхнувся.

Химерна реакція

Іобат помахав Беллерофонту на прощання, обійнявши лівою рукою заплакану Філоною.

— Спробуй викинути його з голови, моя люба, — сказав він. — У твоєму житті будуть іще інші чоловіки, просто зачекай і побачиш.

— Але ніхто з них буде таким чудовим, як мій Беллерофонт, — схлипнула Філоноя.

Сам Беллерофонт вирушив назустріч цій пригоді досить бадьоро. Він уб’є цю Химеру, принесе її голови та шкуру Іобату, залишиться ще на кілька тижнів у Лікії, а тоді, нарешті, повернеться до Коринфа, щоб відновити своє життя там у ролі принца і спадкоємця. Тепер, коли він був очищений від свого випадкового братовбивства, він зможе одружитися з Етрою. Життя було чудове. Але спершу йому потрібно було знайти компетентного коваля. У нього з’явилась ідея, як найкраще впоратися з Химерою.

Невдовзі Беллерофонт прибув на галявину, де він залишив Пегаса, з гарним новим списом, викуваним за його особ­ливими вказівками, що був закріплений через плече. Кінь риссю підбіг уперед, щоб привітати його.

— Що трапилося з твоєю мотузкою? — здивовано запитав Беллерофонт.

Пегас потряс своєю гривою і тупнув копитом. Понівечена мотузка лежала під його копитами, вона була пожована на шматки.

— Який ти хитрий, — сказав Беллерофонт, погладивши його м’яку морду. — Тепер, перш ніж полетіти, нам потрібно впевнитись у собі. Двоголове вогнедишне чудовисько з отруйною змією замість хвоста. Думаєш, ти готовий до такого?

Пегас кивнув головою.

— Я сприйму це як «так». — Беллерофонт поклав свій новий спис у піхви. — Нумо тоді. Вгору, вгору і вперед.

Дивлячись на ландшафт навколо Метіана, Беллерофонт побачив, що велику частину землі було сильно випалено. Безлюдні села, поля, на яких не було худоби, обгорілі каркаси сараїв і ферм — усе це свідчило про катастрофу. Але він поки що не бачив ніяких ознак своєї жахливої здобичі.

— Вище, вище!

Він іще ніколи не літав на Пегасі так високо. Це був безхмарний день, але він тремтів од поривів холодного повітря. Земля внизу тепер набула складного, впорядкованого візерунка, який нагадав Беллерофонту варварські килими зі сходу. Перед ним постала зубчаста берегова лінія, тоді як під ним лежали зелені землі Карії, Фригії та Лідії, вирізнені мережею блискучих ниток, які звиваються з гір до самого моря109. Він шукав у цьому краєвиді хоч щось, що могло б видати місцезнаходження Химери. Беллерофонт побачив гору, з якої здіймалася тоненька цівка диму. Він спробував пригадати свої уроки географії. Гора Тавр? Він нахилився вперед і спрямував Пегаса вниз. Певна річ, цей вогонь міг бути чим завгодно, але тепер він був досить низько, щоб побачити: те, що здаля мало вигляд тонкої цівки диму, насправді було густою хмарою. Біля підніжжя гори палав ліс. Коли вони спускалися, то зустріли хвилю теплого повітря.

109 Майже напевно мається на увазі буквальне звивання. Він був над Карією, через яку річка Меандр, епонім усіх блукаючих потоків, досі в’ється своїм лінивим курсом.

Люди, кози та олені тікали від полум’я до озера. Лісові пожежі не були рідкістю. Беллерофонт не бачив, чим він міг би їм допомогти, і вже збирався спрямувати Пегаса назад, аби продовжити пошуки, коли з-за дерев вискочив великий олень. Його переслідував лев і... лев і...

Було саме так, як і сказав Іобат. Тіло лева з головою козла, що виходить із середини його спини.

— Вниз, Пегасе, вниз!

Пегас пірнув униз, доки Беллерофонт не зміг розгледіти кожну деталь. Химера стрибнула на оленя, і з пагорба покотилася куля з оленячих та козлячих рогів, лева та змії. Дикі роги на голові кози роздирали боки оленя. Зміїний хвіст кидався й кусав його за нижню частину. Щелепи лева розкрились і з ревом виплюнули вогонь у морду оленя, який закричав і впав назад, миттєво осліпнувши. Пазурі лева розпороли його черево, а голови монстра пірнули, впиваючись у місиво з нутрощів, які випали.

Пегас опустився нижче, і на цю сцену впала тінь коня та вершника. Химера підвела одну голову, щоб поглянути на них. Олень сіпнувся й сіпнувся, намагаючись піднятися, і — поки вимащена кров’ю голова лева все ще дивилася на сонце і небо — зміїний хвіст витягнув свої ікла й устромив їх у задню частину здобичі, щоб прикінчити її.

Струмінь полум’я полетів на них. Беллерофонт закричав од пекельної спеки й смикнув Пегаса вгору. Химера знову плюнула в них вогнем, але цього разу невдало.

— З тобою все гаразд? — Беллерофонт відчув запах смаленого волосся. Свого власного чи Пегаса, він не міг сказати точно.

Поки вони кружляли, підіймаючись вище, він узяв свій лук і натягнув стрілу.

— Рівніше, рівніше...

Він подивився вниз, прицілився і вистрілив. Його стріла влучила в шию кози, саме в тому місці, де вона з’єднувалася зі спиною лева. Жовті козині очі розширились, і вона скрикнула від болю. Монстр труснув своєю козячою головою, і стріла випала. Беллерофонт знову вистрілив і продовжував стріляти. Деякі стріли відскочили, а деякі пронизали лев’ячі боки Химери, яка тепер перетворилася на ревучу лють.

— Пробач, але я мушу підібратися ближче, — крикнув Беллерофонт, витягаючи своє копіє з піхов.

Пегас кружляв і летів, поки сонце не опинилося позаду нього, а тоді кинувся вниз.

Якщо коваль і був здивований замовленням Беллерофонта, він аж ніяк не виказав цього.

— «Копіє», кажете, пане?

— Аякже. Воно має бути наполовину менше за мій зріст.

— А наконечник має бути зі свинцю?

— Так, зі свинцю.

— Він дуже м’який, цей свинець. Ви не проб’єте ані броню, ані шкуру свинцевим вістрям.

— Однак це саме те, що мені потрібно.

— Ваші гроші, — сказав коваль. — Мені немає різниці, що олово, що колода.

Химера побачила, як Пегас пірнув з боку сонця, й стала дибки, розмахуючи своїми кігтями. Беллерофонт висунувся настільки, наскільки зміг. Щелепи чудовиська широко розкрилися, щоб випустити свою останню велику вогняну кулю, і Беллерофонт кинув копіє глибоко у його відкриту пащу й далі в тунель його горла. Хвиля жару пройшла над ними, коли Пегас в останню мить вивернувся зі свого піке. Тоді він різко злетів угору, ледве не врізавшись у верхівки дерев, перш ніж завмерти в повітрі.

Беллерофонт поглянув униз і побачив чудовисько, яке кричало й корчилося, — свинцевий наконечник копія миттєво розтанув у шаленій люті вогню, і розплавлений свинець вилився в його нутрощі. Смертельно поранена Химера спіткнулась і впала. Голова кози вибухнула парою, полум’ям і кров’ю, шерсть лева палала, і з останнім пронизливим криком і смиканням Химера померла.

Беллерофонт приземлився й зліз із коня. Від туші, що димилася, йшов жахливий сморід. Беллерофонт відрізав зміїний хвіст та голову лева, вони були понівечені й обвуглені. Відразливі сувеніри, але це були докази його перемоги.

Коли він підійшов до Пегаса, щоб сісти верхи, він побачив, що нижня частина шиї коня була обпечена, а грива — обпалена.

— Бідолаха, — сказав Беллерофонт. — Ми знайдемо тобі цілителя. Як гадаєш, ти зможеш дістатися гори Пеліон110?

110 Дім мудрого кентавра Хірона, майстра цілительських мистецтв. Див. історію Ясона.

Злетіти надто високо

Іобат добре приховав свою лють, коли радісний Беллерофонт увійшов до його палат і впустив на його стіл смердючу, обпалену лев’ячу голову та гнійну тушу змії. Філоноя ахнула.

— Ти вбив її! О, ти такий сміливий!

Беллерофонт підморгнув дівчині, і її щоки спалахнули червоним.

Іобат напружено міркував.

— Це... милосердні боги... нічого собі... Я б не повірив, якби не побачив на власні очі. Ходіть сюди, розділіть зі мною чашу вина. Ви вбили потвору!