Стивен Фрай – Герої (страница 24)

89 Розгляньмо, наприклад, історії про Гермеса та його сина Автоліка. Або зовсім нещодавню сварку Евріта і Геракла, яку ми щой­но почули.

90 Як, на своє нещастя, дізнаються одного разу Одіссей та його люди.

Гіганти, як ви можете пам’ятати, вискочили з землі в найдавніші часи з крові, яка вилилася з відрізаних статевих органів первісного бога неба Урана. Це зробило їх поколінням Геї, «породженими з Геї», і так вони стали називатися «гігантами»91.

91 Таким чином слова «гігант» і «гігантський» насправді означають «народжений зі землі» і не мають нічого спільного з розміром, незважаючи на те, як зараз використовуються ці слова, і те, як префікс «гіга-» було створено зі слова «гігантський» у значенні «величезний».

Гея чула про сон Гери, пророче видіння, яке передбачало повстання її гігантських дітей проти олімпійських богів і їхню поразку від рук смертного чоловіка. Вона невтомно спостерігала за подвигами людських героїв, шукаючи знак того, що ця фатальна людина вже народилася і мить здійснення пророцтва наближалася.

Зрозумівши, що викрадення худоби Геліоса передвіщає війну, Гея почала шукати рідкісну лікарську траву92, яка б захистила її дітей-гігантів од будь-якої шкоди, що її міг би заподіяти їм цей людський герой. Зевс, однак, зумів її випередити: він наказав Селені та Геліосу не їздити на своїх місячній та сонячній колісницях ані вночі, ані вдень, і поки світ поринув у цілковиту темряву, він зібрав увесь запас цієї чарівної трави для себе.

92 Грецькою буде φαρμακων («фармакон»), тобто «лікарські засоби», як у словах «фармація» та «фармацевтичний».

Закінчивши свій перший маневр, Зевс скликав дванадцять олімпійців і Прометея, з яким він уже помирився, на військову нараду.

— Ми мусимо підготуватися до неминучого нападу, — сказав Зевс. — Гері наснилася ця мить. Афіно, спускайся і приведи до нас Геракла. Він потрібен нам негайно.

Насильство почалося, коли викрадач худоби Алкіоней піднявся на Олімп, розкидав богів і хотів нав’язати себе Гері. Геракл прибув саме вчасно, щоб стягнути його з неї та вистрілити в нього однією зі своїх отруєних стріл. Алкіоней упав, але відразу підвівсь і знову приєднався до бою, наче нічого й не сталося. Хоч що б робив Геракл, Алкіоней, здавалося, завжди міг зцілитись. Афіна відвела Геракла вбік.

— Алкіоней черпає сили з рідної землі. Ти ніколи не зможеш убити його, поки він контактує з нею.

— Що ж, одного разу я вже бився з таким, — сказав Геракл, згадуючи свій поєдинок із гігантом Антеєм. Він іще раз повалив Алкіонея на землю і потяг його з Греції до Італії. Там, нарешті, сила вичерпалася з того, і Геракл поховав його під Везувієм, де він лежить, буркочучи й донині, та чекає, щоб знову вибухнути й виплеснути свою гарячу лють на світ людей.

Тепер інші гіганти почали атакувати Олімп. Немає чіткої узгодженості щодо того, скільки саме їх воювало, але з великої кількості кераміки, скульптур, рельєфного різьблення та інших зображень можна з упевненістю припустити, що в боротьбі брала участь більш-менш рівна кількість богів і гігантів. Земля в усьому Середземномор’ї сіпнулася, коли Геракл, Прометей і боги довго й наполегливо боролися, щоб захистити Олімп і особливо Геру, яку гіганти один за одним намагалися зґвалтувати. Після Алкіонея, на неї спробував залізти спершу цар гігантів Еврімедонт, а потім Порфіріон,«багряний». Гіганти, здавалося, вірили у те, що якщо вони зроблять їй дитину, то цей нащадок стане їхнім великим чемпіоном. Або, можливо, вони більш жорстоко сподівалися, що її зґвалтування настільки зганьбить богів, що вони з ганьбою здадуться.

В усілякому разі Геракл рятував Геру від чергової хвилі нападів. Жодної миті він не думав про весь біль і страждання, які вона завдавала йому протягом усього його життя.

Громовиці Зевса, як і передбачила Гера, не могли вбити гігантів, проте вони могли принаймні оглушити їх. Поки лютувала битва, Зевс уражав їх одного за одним, а Геракл користався їхнім ошелешеним станом, щоб добити їх своїми отруйними стрілами.

Коли все закінчилося, наймогутніший із усіх гігантів Енкелад, який усе ще димів і палав від люті, був ув’язнений Афіною під Етною. Його брати лежали мертві. Гіганти більше ніколи не повстануть.

Сон Гери усе це передбачив. Що смертний герой із роду Персея повстане, щоб урятувати богів. Після цього її ненависть до Геракла перетворилася на вдячну любов, а її ворожнеча — на приязнь. Вона більше не буде насилати на нього жахливі напади чи марення. Геракл тепер зможе прожити решту свого життя вільним від її прокляття.

Сорочка Несса

Так само, як і наприкінці своїх подвигів, тепер Геракл знову повернув свої думки у бік шлюбу. Цього разу він згадав свою зустріч у царстві Аїда з тінню Мелеагра та обіцянку одружитися з сестрою свого давнього друга Деянірою, яку він йому дав.

Відповідно, він попрямував до будинку Деяніри в Калідоні, щоб завоювати її руку та серце, але там виявив, що до неї проти її волі сватається річковий бог Ахелой. Він з’явився до неї у трьох різних образах93: бика, змії та істоти, яка була наполовину биком і наполовину чоловіком. Ахелой міг вважати це звабливим ритуалом залицянь, який гарантовано завоює серце дівчини, але натомість він сповнив Деяніру жахом та огидою94. Поруч із цим річковим чудовиськом, що постійно змінює форму, Геракл здавався милим, нормальним і гідним кандидатом на шлюб, тож вона з полегшенням зустріла його пропозицію. Але щоб завоювати її, Геракл спершу мусив перемогти свого суперника.

93 Як і більшість водних божеств, він міг змінювати свою форму за бажанням — як морські старійшини Нерей і Протей та, пізніше, німфа Фетіда.

94 Принаймні так стверджує Софокл, афінський трагік, який жив у V ст. до Р. Х., у своїй п’єсі «Трахіянки», яка розповідає історію Деяніри та подальшого життя і смерті Геракла.

Звісно, Ахелой був безсмертним, тож Геракл не міг його вбити, але він легко зумів підкорити його, зламавши в процесі один з рогів бога. Щоб повернути його, переможений Ахелой запропонував натомість легендарний Ріг достатку, який римляни називали Корнукопія. Малий Зевс випадково відламав його з голови своєї улюбленої кози-няньки Амальтеї, яка вигодовувала його під час його дитинства на Криті. Щоб компенсувати це, Зевс магічним чином наповнив його їжею та напоями. Хоч скільки б разів цей ріг ставав порожнім, він завжди знову наповнювався сам. Відтоді Геракл носив його за поясом і ніколи не залишався голодним.

Шлюб із Деянірою його влаштовував. Він не був більш щасливим чи спокійним відтоді, як багато років тому жив у Фівах разом із Мегарою. Вони жили у Калідоні й народили чотирьох синів Гілла, Глена, Ктесиппа95 та Оніта й доньку Макарію. Їхнє життя було б сповнене гармонією та блаженством, якби Геракл знову не втратив самоконтроль із фатальними наслідками. Одного вечора під час бенкету чашник його тестя випадково пролив вино на Геракла, після чого той одразу накинувся на нещасного юнака й одним ударом свого величезного кулака повалив його на землю. Хлопець помер на місці.

95 Щойно ви зустрічаєте одну людину, чиє ім’я починається з «Кт-», як через десять хвилин з’являється ще одна.

Зневірившись у власній незграбності, Геракл вирішив на деякий час залишити Калідон. Разом із Деянірою він попрямував до міста Трахін, яким правили його друг Кеїк і його дружина Алкіона.

Поки вони мандрували туди, сталося те, що зрештою змусило Геракла померти страшною смертю.

Щоб дістатися Трахіна, Геракл і Деяніра мали перейти швидкоплинні води річки Евінос. Підійшовши ближче, вони побачили кентавра в яскраво-фіолетовій сорочці, який стояв на ближньому березі й люб’язно запропонував переправити Деяніру. Геракл не впізнав його, але той упізнав Геракла. Бо цим кентавром був Несс, один із того стада, на яке напав Геракл, коли він ночував у печері Фола, готуючись до полювання на Ерімантського вепра.

Несс і Деяніра вже перейшли половину річки, коли кентавр почав її домагатися. Геракл почув її крики, побачив, що відбувається, і випустив одну зі своїх стріл у спину кентавра. Той, хитаючись, дійшов до берега й поклав Деяніру на траву.

Раніше Нессу вдавалось ухилятися від смертоносних стріл, але тепер їхня отрута швидко поширювалася його тілом. Але навіть під час цієї смертельної агонії в його голові проступали обриси диявольського плану помсти. Він не зізнався Деянірі, що знає Геракла. Будучи ніжною та співчутливою, вона вжахнулася, що її чоловік відреагував так жорстоко. Вона стала на коліна біля Несса, гладила його по боках і благала пробачення.

— Ні, ні... — задихався він. — Це все моя провина... Я був так захоплений твоєю красою. Твій чоловік мав право покарати мене... А тепер послухай... якби я був одружений із тобою, я б ніколи не залишив тебе, але ти знаєш, які бувають чоловіки. Візьми собі мою сорочку; вона чарівна. Тримай її завжди при собі. Якщо одного дня ти відчуєш, що твій чоловік почав втомлюватися від тебе, змусь його одягнути її... І ти побачиш, як його кохання до тебе повернеться з новою силою...

— Ах, ти миле створіння! — вигукнула Деяніра, сповнена співчуттям і дуже зворушена його компліментами.

— Так... мало... часу... Швидко, бери сорочку...

Вона обережно зняла її зі спини Несса, просочену його кров’ю, склала її й саме вчасно запхала до своєї торбини, коли Геракл переплив річку, щоб приєднатися до неї. Він кóпнув ногою помираючого кентавра.