Стивен Фрай – Герої (страница 20)

Геракл знав, що він має зробити. З останнім ревом від зусиль він обхопив Антея у ведмежі обійми і, присівши, щоб його ноги зробили фінальний поштовх, підняв його над землею. Він тримав його високо над головою, доки не відчув, як сила почала зникати з тіла гіганта. Останнім ударом він зламав Антею хребет і кинув його мертвим на землю. Навіть дотик Геї не зміг повернути її сина до життя. Його широкий череп, як вирішив Геракл, стане чудовим центральним елементом фронтону храму Посейдона.

Продовжуючи свою подорож на схід, Геракл тепер зустрів Бусиріса, одного з п’ятдесяти синів Єгипту65. Греки відчували огиду до людських жертвоприношень, які здійснювали жерці Осіріса, від якого Бусиріс дістав своє ім’я. Щоб припинити цю мерзенну практику, Геракл дозволив схопити і закувати себе в ланцюги як наступну ритуальну жертву. Коли ніж опускався йому на груди, він розірвав свої кайдани й убив Бусиріса разом із усіма жерцями його ордену. Геракл перейменував місто Бусиріс на честь Фів, міста свого народження, тому з того часу географи та історики завжди мусили розрізняти грецькі Фіви та єгипетські Фіви66.

65 Як ви пам’ятаєте, Єгипт був онуком Посейдона та Лівії й дядьком Андромеди. Походження Геракла від Персея та Андромеди робить Бусиріса його далеким родичем.

66 Руїни єгипетських Фів розташовані у межах міст Луксор і Карнак.

Незважаючи на те, що він відволікався на такі випадкові пригоди, Геракл ніколи не випускав із уваги свою головну мету — знайти Сад Гесперид.

Дотримуючись настанови морського старійшини «обігнути Материнське море» (що він правильно трактував як пройти Середземне море67), Геракл нарешті прибув до земель між Чорним і Каспійським морями. Саме тут, коли він досяг Кавказьких гір, як і пророкував Нерей, його привітав голос згори.

67 Греки зазвичай називали Середземне море просто Морем, іноді Великим морем або Нашим морем.

— Ласкаво прошу, Геракле. Я чекав на тебе.

Геракл підвів голову й прикрив очі від сонця. До скелі була прикута фігура.

— Прометею?

Хто ще це міг бути? Зевс прикував титана до схилу величезної гори і щодня посилав свого орла68, щоб той виривав та з’їдав печінку титана. Щоночі, оскільки Прометей був безсмертним, його печінка відростала, і наступного дня ці тортури починалися знову. Незліченні покоління раси чоловіків і жінок підіймалися, падали і підіймалися знову відтоді, як їхній творець і чемпіон був змушений терпіти ці муки. Певна річ, Геракл знав, ким є ця фігура, прикута до скель. Усі знали. Але тільки Геракл наважився підняти свій лук і збити мстивого орла Зевса, коли той підлітав до них з боку сонця.

68 Або коршуна.

— Не буду вдавати, що мені шкода, що він загинув, — сказав Прометей, дивлячись, як орел падає назустріч смерті. — Він лише виконував наказ Небесного батька, але мушу зізнатися, що я навчився ненавидіти цього птаха.

Гераклові не знадобилося багато часу, щоб ударом своєї палиці розтрощити Прометеєві кайдани.

— Дякую тобі, Геракле, — сказав титан, потираючи свої затерплі гомілки. — Ти навіть не уявляєш, як сильно я чекав цієї миті.

— Не впевнений, що мій батько буде таким же вдячним.

— Зевс? Не будь таким упевненим. Ти — його посудина в людській расі. Я чув про твої подвиги. Голоси птахів сповіщають мене про те, що відбувається у світі, а також видін­ня приходять до мене уві сні. Я знаю, що ти, як це робить і твій двоюрідний брат Тесей, позбавляєш світ його наймерзенніших звірів, драконів, зміїв і багатоголових чудовиськ. Завдяки роботі таких героїв, як ви, боги очищають світ од старого ордену істот.

— Навіщо Зевсу це потрібно?

— Він так само підкоряється законам Ананке69, як і всі ми. Він розуміє, що для процвітання людства необхідно зробити світ безпечним. Настане день, коли навіть добрі істоти зникнуть із поля зору смертних — німфи, фавни та духи лісів, річок, гір і морів; вони перетворяться на легенди. Так, і ми, титани, теж. Навіть боги з високого Олімпу колись зникнуть із людської пам’яті. Я бачу це, так, але це ще далеке майбутнє. Тим часом у тебе ще буде повно роботи. Незабаром тебе покличуть врятувати Зевса та інших богів од великої та невідкладної загрози — загрози гігантів, які вже зараз готуються повстати й підкорити Олімп. Ось чому ти народився.

69 Ананке є грецьким уособленням необхідності. Як у випадку Мороса (Фатум чи Загибель) та Діке (Справедливість), закони цих божеств могутніші за волю богів. Називати їх уособленнями, мабуть, є перебільшенням. Про них можна говорити як про божества, але насправді їх сприймають як невідворотні елементи долі.

Геракл спохмурнів.

— Ви хочете сказати мені, що я — не що інше, як знаряддя в руках богів? Я не маю свободи волі?

— Фатум, приреченість, необхідність, доля. Вони справжні. Але також справжні твій розум, воля і дух, Геракле. Ти можеш відмовитися від усього цього. Знайти собі прекрасного супутника чи супутницю, з ким ти зможеш провести решту свого життя у спокої: пасти отару, виховувати дітей і жити спокійним життям споглядача у любові та легкості. Забудь про плани Зевса щодо тебе. Забудь про Геру та Еврістея. Забудь про їхню жорстоку експлуатацію твого каяття. Ти заплатив більше, ніж мусив. Зроби це. Іди. Ти вільний.

— Я б... я б хотів таке життя. Ой, як би я... — сказав Геракл. — Проте я знаю, що це не те, для чого я був відправлений на цю землю. Не тому, що ви чи оракули так мені сказали, а тому, що я це відчуваю. Я знаю, на що я здатний. Заперечувати це було б зрадою. Я б закінчив свої дні у ненависті до себе.

— Бачиш? — сказав Прометей. — Твоя доля — бути Гераклом-героєм, обтяженим подвигами, але це також і твій вибір. Ти вирішуєш, чи будеш підкорятися цьому. Ось такий парадокс життя. Ми добровільно приймаємо те, що у нас немає свободи волі.

Усе це було надто глибоким для Геракла. Він дивився, та не бачив. У цьому він поділяв те саме збентеження щодо свободи волі та долі, яке збиває з пантелику й усіх нас.

— Так, гаразд, не беріть це в голову, у мене є робота.

— О так. Одинадцяте з цих випробувань, які тобі призначає твій двоюрідний брат. Золоті яблука. Ти не зможеш зірвати їх із дерева, жоден смертний не зможе. Мій брат Атлас тримає там небо. Це його покарання за участь у війні титанів проти олімпійців. Ти маєш переконати Атласа допомогти тобі. Сад Гесперид лежить далеко на заході. На тебе чекає тривала подорож. Буде багато часу, щоб скласти план дій. А тепер... — Титан устав і простягнув ноги. — Думаю, що мені слід піти і знайти Зевса. Я схилю перед ним голову і проситиму його прощення. Я впевнений, що він пом’якшив свій гнів проти мене. Він може навіть зрозуміти, як сильно я йому потрібен.

— Але ж ви бачите майбутнє, ви знаєте, що буде далі.

— Я думаю наперед. Розмірковую та уявляю. Це не зовсім те саме. Удачі тобі, Геракле, і прийми моє благословення.

Поки Геракл прямував до Гесперид, Прометей повернув свої ноги у напрямку Олімпу та трону Зевса.

— Нагадай мені, — сказав Зевс. — Тебе звуть Протемей? Промедей? Про-щось, я в цьому впевнений.

— Смішно, — відповів Прометей. — Дуже, дуже смішно.

— Твоя зрада щодня розривала моє серце. Печінка відростає легше, ніж серце. Я ніколи не любив жодного друга так сильно, як я любив тебе.

— Я це знаю, — сказав Прометей, — і мені дуже шкода. Необхідність — це тяжка...

— О, так. Сховайся за необхідністю.

— Я ні за чим не ховаюся, Зевсе. Я стою перед твоїм троном і пропоную свої послуги.

— Твої послуги? Я вже маю чашника.

Афіна спершу уважно слухала, а тоді вийшла з-за скелі.

— Годі, батьку. Покінчімо з цим. Обійми його.

Настала тиша. Зітхнувши, Зевс підвівся.

Колишні друзі підійшли один до одного. Прометей розкрив свої обійми.

— Ти схуд, — сказав Зевс.

— Цікаво, чому. Невже я бачу сивий спалах у твоїй бороді?

— Це все робочі турботи.

— О, заради небес, — сказала Афіна, — нумо вже.

— Афіна, як завжди, мудра, — мовив Прометей, коли двоє звільнилися з нестерпно ніякових і нестерпно чоловічих обій­мів. — Ніколи ще фраза «заради небес» не була такою влучною. Гіганти йдуть. Ви ж знаєте, що вони прийдуть із вами?

Зевс кивнув.

Дехто каже, що Геракл, перетинаючи Чорне та Середземне моря, знову плавав у чаші Геліоса. Але хоч який би спосіб подорожі обрав, він нарешті знайшов Сад Гесперид.

Зазирнувши за стіну, він побачив дерево з сяючим врожаєм золотих яблук. Навколо його стовбура обвився величезний змій-дракон Ладон. Побачивши смертного, який визирає з-за стіни, він підвів свою голову й зашипів.

Геракл випустив свою стрілу, дракон закричав від болю, і його тіло повільно ковзнуло стовбуром до землі. Ще одна дитина Єхидни і Тифона лежала мертва.

Геракл переліз через мур і пішов до дерев. Він виявив, як і попереджав його Прометей, що, будучи смертним, він не зможе зірвати яблука. Справа не в тому, що йому бракувало сили, а в тому, що тільки-но він простягав руку, щоб доторк­нутися до плодів, вони зникали.

Через годину спроб і невдач він залишив сад і рушив до узбережжя у пошуках Атласа.

— Спроба, — сказав сам собі Геракл із рідкісним припливом дотепності, — виявилася безплідною.

Він побачив Атласа згорбленим, понурим і напруженим під пекучим полуденним сонцем.

— Ідіть геть, пане. Ідіть геть. Я ненавиджу, коли на мене витріщаються.

Вигляд цієї величезної постаті, що тримає на своїх плечах такий неймовірний тягар, був вартий того, щоб повитріщатися. Ви бачили різні версії цього сюжету на ранніх мапах світу, які взяли від нього назву «атлас». Море на захід від нього теж досі відоме як Атлантичний океан, названий на його честь.