Стивен Фрай – Герої (страница 19)

60 Мається на увазі гора Абіла, що розташована поруч із містом Сеута.

Гераклу знадобилося надзвичайно багато часу, щоб доправити худобу до Еврістея. Він гнав її через Іспанію та Країну Басків, через південну Францію та північну Італію і вниз узбережжям Далмації, поки рідні гори та долини Греції не повідомили йому, що він вже наближається до домівки. Але розлючена Гера відправила вниз хмари ґедзів, чиї болісні укуси змусили стадо стрибати, тупати й розбігтися по всій материковій Греції61. Гераклові вдалося зібрати більшість із них, але це був дуже стомлений і змучений дорогою Геракл, який провів стадо через ворота Тиринфа у двір палацу царя Еврістея.

61 Її улюблене покарання. Вона вчинила те саме з коханкою Зевса Іо. Богиня Місяця Селена також послала ґедзя, щоб той ужалив Ампела, коханого Діоніса.

— Боги милосердні, — сказав Еврістей, погладжуючи свою бороду. — Це все? Я думав, що стадо Геріона нараховує понад тисячу голів, але навіть моєму нетренованому оку здається, що тут не більше п’яти чи шести сотень.

— Це все, що залишилося, — сказав Геракл. — А тепер мою службу у вас закінчено. Я виконав усе, що ви від мене вимагали, і навіть більше. Настав час вам звільнити мене від мого рабства і дозволити мені повернутися додому вільною людиною, яка спокутувала свій злочин.

Еврістей лиховісно розсміявся.

— О ні. Я так не думаю, — мовив він. — Ні, ні. Ти все ще винен мені два подвиги.

— Ви сказали десять завдань, і я виконав десять завдань.

— Ах, але згадай Другий подвиг, — сказав Еврістей. — Твій небіж Іолай допоміг тобі перемогти Гідру. Якби він не припікав рану від кожної відрубаної голови, ти б ніколи не досяг успіху. Ми домовлялися, що ти будеш виконувати кожне завдання самотужки та без сторонньої допомоги. Тому ми не можемо зарахувати тобі Гідру.

— Це обурливо!

— Тихше, стримуй свій знаменитий норов, Геракле. Ти знаєш, що сталося з Мегарою та вашими дітьми.

Еврістей насолоджувався цією миттю. Він облизнув свої губи, коли Геракл присоромлено замовк.

— Також є питання щодо тих стаєнь в Еліді. Ти прийняв нагороду від царя Авгія, чи не так?

— Ну, так, але...

— Це означає, що ти виконував це завдання не як частину свого покаяння переді мною, а як найманий робітник. Це теж неможливо зарахувати.

— Але він мені не заплатив!

— Це не має значення. Вимагаючи у нього оплату, ти порушив умови нашої угоди. Тож твої десять подвигів стали дванадцятьма.

Певна річ, саме Гера — через одну зі своїх жриць — прошепотіла ці жорстокі формальності на вухо Еврістею.

Геракл опустив свою голову. Він розумів: якщо він втратить самоконтроль і накинеться на царя чи просто піде геть, тоді всі його зусилля й біль останніх десяти років будуть марними. Безсмертя, обіцяне йому Дельфійським оракулом, може стати його лише в тому разі, якщо він очиститься від своєї провини, і тільки його боягузливий родич Еврістей, цей усміхнений деспот, ця жорстока посудина Гери, міг це зробити. Безсмертя як таке його не цікавило, але з безсмертям він напевно зміг би спуститися в Підземний світ і забрати звідти Мегару та їхніх дітей.

— Враховуючи ту мізерну кількість худоби, яку тобі вдалося пригнати мені сьогодні, тобі взагалі пощастило, що я не накажу виконати ще три завдання, — сказав Еврістей. — Насправді я мав би так зробити, але, на твоє щастя, я трискайдекафоб. Отже, якщо ти закінчив скиглити й нарікати, я оголошую твоє одинадцяте завдання. Принеси мені золоті яблука Гесперид.

11. Золоті яблука Гесперид

Геспериди, німфи вечора, були трьома прекрасними доньками богині ночі Нікс та бога темряви Ереба, які першими виникли з безформного Хаосу. Було відомо, що Геспериди доглядали сад, в якому росла яблуня, чиї золоті яблука дарували безсмертя тому, кому пощастило з’їсти хоча б одне з них. Сама Гея, богиня землі й мати всього, подарувала кілька яблук Зевсу й Гері на їхньому весільному бенкеті, а тепер Гера поставила ще одну жахливу дитину Тифона й Єхидни, стоголового дракона Ладона, охороняти це дерево.

Проте головною проблемою, з якою зіткнувся Геракл, був навіть не дракон, який обвивався навколо яблуні, — такі перешкоди були для героя звичною справою, — а те, що ніхто не мав ніякого уявлення, де саме розташований Сад Гесперид. Одні казали, що він десь далеко на північ від Середземного моря, у крижаному царстві гіпербореїв, інші стверджували, що він лежить на захід від Лівії.

У північній Європі Геракл зіткнувся з німфами річки Ерідан62. Вони спонукали його звернутися за порадою до Нерея, одного з морських старійшин63.

62 Можливо, Рейн, можливо, Дунай. Дехто навіть стверджує, що ця річка текла десь на легендарних Кассітеридах, «Олов’яних островах», під якими, ймовірно, тоді мали на увазі сучасні Британські острови. Якщо Геракл справді відвідав Британію, то, ймовірно, у Корнволлі він винайшов перетягування каната.

63 Цей титул також було присвоєно другорядному морському божеству Протею, який поділяв із Нереєм дари пророцтва та зміни своєї форми. Звідси походить англійське слово protean («різноманітний»). Нерей, мабуть, найбільш відомий як прародитель — разом із своєю дружиною океанідою Доріс — численних дружніх морських німф, названих на його честь Нереїдами.

— Якщо ти зможеш його втримати, він розповість тобі все, що знає, — хором вигукнули вони.

Як і більшість божеств води, Нерей міг за бажанням змінювати свою форму. Його знання були величезними, і, як і всі, хто був благословенний даром пророцтва, він завжди говорив правду... Але рідко всю правду, а ще рідше — ясну, нехитру й неприкрашену правду.

Не знаю, скільки часу знадобилося Гераклові, щоб вистежити Нерея, але він нарешті знайшов його на якомусь віддаленому березі, де той спав на піску, згорнувшись калачиком. У ту мить, коли Геракл поклав йому на плече свою руку, Нерей перетворився на товстого моржа. Геракл міцно обій­няв його. Тепер Нерей був видрою. Геракл упав на пісок, але все-таки зумів утримати його. У швидкій послідовності він міцно тримав мечохвоста, ламантина, морського огірка і тунця. Але незалежно від того, якої форми набував Нерей, Геракл міцно тримав і не відпускав його. Нарешті Нерей здався і перетворився на бородатого старого рибалку — можливо, найближчий образ до його справжньої форми.

— Ти маєш обігнути Материнське море, — сказав Нерей, — доки не знайдеш того, хто буде називати твоє ім’я з високого місця. Ти допоможеш їм, і вони допоможуть тобі у відповідь.

Геракл не зміг отримати від Нерея більше жодного слова, тож він послабив свою хватку й дививсь, як той злітає в небо в образі чайки.

Починаючи з узбережжя Африки, Геракл мандрував околицями відомого світу, шукаючи підказки. Під час мандрівки, будучи Гераклом, він подолав чимало неприємностей. У землях між сьогоднішніми Марокко та Лівією64 він зустрів напівгіганта Антея, сина Геї та Посейдона, чиєю головною розвагою в житті було викликати перехожих на двобій. Кожен, хто програвав поєдинок, мав померти, і Антей спорудив на березі моря на честь свого батька храм, аби був повністю побудований із черепів і кісток його незліченних жертв. До Геракла дійшла звістка про те, що його молодший двоюрідний брат Тесей переміг царя Керкіона дорогою до Афін, використовуючи нове мистецтво панкратіону, яке поєднувало традиційну ближню боротьбу, ривки, удари ногами та кидки з фінтами, ухиляннями та використанням ваги та сили суперника проти нього самого. Геракл звик, що єдиною зброєю, яка йому потрібна в беззбройній боротьбі, були м’язи, але він усе одно навчився мистецтва Тесея і відчував, що такий незграбний розбійник, як Антей, не може становити для нього загрози, хоч яким би хорошим бійцем він був. Геракл попрямував до храму і зустрівся з цим викликом.

64 Туніс і Алжир, як ми можемо припустити.

— Овва! — вигукнув Антей із захопленням. — Тож я стану тим великим, хто залишиться в історії як чемпіон, який переміг і вбив народного героя Геракла? Нехай буде так!

Вони роздягнулися за звичаєм і стали один навпроти одного, ногами відкидаючи пісок, наче бики, що збираються атакувати. Першим почав свій хід Геракл, який вирішив перевірити Антея на міцність, зробивши йому задушливий захват голови, а потім перекинувши його через стегно й ударивши його з такою силою, що аж земля сіпнулася. Сила цього кидка вбила б або хоча б вивела з ладу більшість супротивників, із якими коли-небудь бився Геракл. Але, на подив Геракла, Антей одразу підскочив і кинувся на нього, наче нічого й не сталося. Це було дивно.

Для греків мета боротьби полягала в тому, щоб кинути суперника і притиснути його до землі, поки він не підкориться. Гераклові вдавалося легко притискати Антея до землі знов і знов, але замість того, щоб слабшати і підкорятися, він, здавалося, щоразу ставав усе сильнішим і сильнішим. Геракл зрозумів, що цього разу втомлюється саме він. Він не міг цього осягнути. Він повністю володів ситуацією. Він підставляв під нього ноги і раз у раз валив його на землю. Але коли він це робив, Антей легко підстрибував із новими силами, ніби нічого й не сталося. Це було майже, наче він... Звісно!

Правда осяяла Геракла. Антей був сином Геї. Тож кожного разу, коли він контактував зі землею, він черпав силу від своєї Матері-землі.