Стивен Фрай – Герої (страница 17)

9. Пояс Іпполіти

— Далеко на сході, вздовж берегів річки Термодонт, живе рід амазонок! — сказала Адмета, затамувавши від хвилювання подих.

Геракл уклонився. Дочці Еврістея «подарували» подвиг Геракла як подарунок на повноліття.

— Наказуй йому робити все, що хочеш, моя люба, — сказав їй Еврістей. — Чим складніше й небезпечніше, тим краще. Гераклові жилося надто легко.

Адмета відразу знала, що буде вимагати від героя. Як і багато юних грецьких дівчат, вона боготворила цей гурт сильних, незалежних і відважно безкомпромісних жінок і вже давно мріяла стати амазонкою.

— Доньки Ареса та німфи Гармонії, — сказала вона Гераклові, — амазонки присвячують себе боротьбі та одна одній.

— Я це чув, — сказав Геракл.

— Їхня королева... — Адмета почервоніла від хвилювання, — Іпполіта Хоробра, Іпполіта Прекрасна, Іпполіта Люта. Жоден чоловік не може її перемогти.

— І це я теж чув.

— Вона носить пояс, найпрекрасніший пояс, прикрашений дорогоцінним камінням, який їй подарував її батько Арес. Я хочу його.

— Прошу?

— Ти маєш принести мені пояс Іпполіти.

— А якщо вона не захоче його віддавати?

— Не грайся з моєю донькою, Геракле. Слухайсь її.

Тож так сталося, що Геракл тепер плив на схід до країни амазонок. Слава про цих гордих воїтельок поширилася по всьому стародавньому світу49. Амазонки, будучи першими воїнами на світі, які воювали верхи на конях, перемогли всі племена, з якими вони зіткнулися на полі битві. Коли вони завойовували й підкоряли народ, вони забирали додому чоловіків, які, на їхню думку, зможуть дати їм найкращих дочок, і спарювалися з ними. Після того як чоловіки виконували свій обов’язок, їх убивали, як і самців багатьох видів павуків, богомолів і риб. Вони також убивали всіх немовлят чоловічої статі, виховуючи лише дівчаток, які, коли виростуть, мали приєднатися до їхнього війська. Якщо їх звинувачували в жорстокості, вони вказували на те, скількох немовлят-дівчат у всьому «цивілізованому» світі було залишено помирати на схилах гір50 та скількох жінок використовували як дітородну худобу, яка не мала в житті іншої мети, окрім як слугувати, задовольняти і підкорятися.

49 Грецьке слово αμαζόνα («амазона»), тобто «амазонка», означає або може означати «без грудей», і хоча пізніші художники та скульптори часто зображували амазонок без грудей або лише з однією груддю, тепер вважається, що їхня назва походить від їхнього незрівнянного вміння стріляти з лука. Бо для того, щоб повністю натягнути лук, груди потрібно прибрати вбік.

50 Див. розділ «Аталанта».

Геракл аж ніяк не недооцінював масштаби поставленого перед ним завдання. Але коли його корабель досяг Понту, що на південному узбережжі Чорного моря, він був здивований, зустрівши там дружньо налаштовану групу амазонок, серед яких була сама цариця Іпполіта. Амазонки та їхня цариця були не єдиними героїчними воїнами, які здобули собі гучну репутацію в стародавньому світі. Понад вісім років Геракл без нарікань досягав неможливого, і звістка про його силу, мужність і стійкість усупереч таким складним і несправедливим труднощам розлетілася далеко за межі його батьківщини. Він позбавив світ багатьох загроз і жахів. Він стикався з магією та монстрами з доблестю та гідністю. Лише невдячні та заздрісні люди могли ним не захоплюватися. Захоплення амазонок його доблестю, гідністю та силою настільки переважило їхню інстинктивну недовіру та неприязнь до чоловіків, що вони зустріли його та його команду з теплотою й повагою.

Геракл і його команда були одразу прикрашені гірляндами з квітів та запрошені на бенкет на березі Термодонту51.

51 Тепер річка Терме на півночі Туреччини.

Геракла дуже сильно приваблювала Іпполіта. Вона володіла витримкою, дотепністю і природними лідерськими якостями, поєднання яких зустрічалось у світі дуже рідко. Вона ніколи не підвищувала свій голос і, здавалося, не чекала особливої уваги чи захоплення, і все ж Геракл виявив, що більше ні на кого не звертає увагу, він почувався ближче до неї, аніж до будь-якої іншої жінки чи навіть чоловіка, яких він знав раніше.

Здавалося, він також їй сподобавсь. Якщо на її обличчі й промайнула тінь посмішки, коли вона побачила, що її руки зовсім не сходяться навколо м’язів його біцепса, то це була посмішка не стільки глузлива, скільки захоплена через те неймовірне диво, що такий людський екземпляр живе у цьому світі.

— Це підійде, — сказала вона, розстібаючи свій ремінь.

Вона мала рацію, її талія та біцепси Геракла мали однаковий розмір. Поправивши застібку, вона оголосила, що це значно покращило його зовнішній вигляд.

— Ця жахлива лев’яча голова, шкура, потворна палиця... безсумнівно, вони корисні для того, щоб лякати дурнів і боягузів, але чоловік ніколи не мусить боятися продемонструвати трохи кольору та блиску.

Вона знову всміхнулася, поки Геракл розглядав прикрашений коштовностями пояс на своїй руці. Вона помітила, що його обличчя спохмурніло.

— Тільки не кажи мені, що ти боїшся, що такий браслет не поєднується з твоєю великою мужністю? Я була про тебе більш високої думки.

— Ні, ні, — сказав Геракл. — Не в цьому справа...

— А в чому тоді?

— Ти кажеш, що ти чула про завдання, які ставив переді мною мій двоюрідний брат Еврістей?

— Увесь світ знає про подвиги Геракла.

— Їх так називають?

— Навіть якщо припустити деяке природне перебільшення твоїх подвигів, поки історії про них передавалися з вуст у вуста, все одно здається, що ти вершив чудеса.

— Я впевнений, що більшість цих історій — нісенітниці.

— Що ж, чи правда, що коли ти приніс Ерімантського вепра до тронної зали Еврістея, він так сильно перелякався, що пірнув головою вперед у кам’яний глек?

— Так, це правда, — визнав Геракл.

— І що ти згодував Діомеда його власним коням?

Геракл знову кивнув.

— То скажи мені, великий герою, що тебе зараз турбує?

— Що ж, розумієш, я маю виконати дев’яте з цих завдань, цих «подвигів», як ти їх називаєш. Ось чому я тут.

Іпполіта напружилася.

— Сподіваюся, тобі не наказали притягнути Іпполіту в кайданах до трону того підлого тирана?

— Ні, ні... Не це. Справа у цьому поясі... — Він глянув на ремінь, що обвивав його руку. — Його донька Адмета послала мене за ним. Але тепер, коли я зустрів тебе, я не смію наважитися, щоб...

— І це все? Він твій, Геракле. Прийми його з радістю як мій подарунок тобі. Від одного воїна — іншому.

— Але це був подарунок твого батька, бога Ареса.

— А тепер це подарунок твоєї коханої жінки Іпполіти.

— Кажуть, що той, хто його носить, непереможний у битві. Це правда?

— Я ношу його з чотирнадцяти років і ніколи не зазнавала поразки.

— Тоді я не маю права...

— Будь ласка. Я наполягаю. А тепер дозволь мені перевірити, чи всі твої розміри пропорційні...

Ми залишимо Геракла та Іпполіту в пристрасних обіймах у її царському наметі на березі Термодонту.

Ви можете подумати, що цей Дев’ятий подвиг дався Гераклові надто легко. Звісно, богиня Гера саме так і вважала. Ненависть, яку вона відчувала до нього, не згасла з роками. Більш того, щоразу, коли він перемагав чергового монстра, вона ставала все більш інтенсивною. Його популярність дратувала її. Вона хотіла принизити та знищити його. Натомість на його честь називали дітей і навіть міста, а про нього складали пісні, що прославляли його силу, хоробрість і відсутність жалю до себе. Але вона ще покаже світові, що вони обрали не того чоловіка для поклоніння.

В образі амазонської воїтельки Гера йшла берегом річки, сіючи сум’яття, сумніви та недовіру.

— Не можна довіряти Гераклові... Він тут, аби викрасти нашу царицю... Я чула, що у цю саму мить його люди готуються взяти нас у полон, зґвалтувати та продати як рабинь на невільничих ринках Арголіди... Ми маємо вбити його, перш ніж він отримає шанс знищити нас усіх...

Геракл сів у наметі, раптово насторожившись.

— Що це за шум?

— Безсумнівно, це мої жінки святкують разом із твоєю командою, — сонно сказала Іпполіта.

— Я чую коней.

Геракл перехилився через тіло Іпполіти й підняв клапоть шатра. Амазонки на конях пускали стріли в його людей! Частина їх галопом мчала до намету. Враз кров застукотіла в його скронях і червоний туман люті огорнув його. Усмішки та гостинність були пасткою. Іпполіта намагалася пошити його в дурні.

 — Зрадниця! — скрикнув він. — Ти... брехлива... відь­ма!

Він обхопив її голову обома руками і з останнім лихим словом повернув їй шию так, що вона зламалася, мов суха гілка дерева.

Геракл схопив свою палицю і вибіг із намету. Він розмахнувся й одним різким ударом збив із коней трьох амазонок, які їхали йому назустріч. Інші побачили пояс Іпполіти навколо його руки, символ її влади та непереможності. Вони втратили свій запал. Тоді як люди Геракла, підбадьорені виглядом свого лідера, який був у крові та гарчав, мов лев, згуртувалися. За короткий час береги річки були всіяні тілами мертвих амазонок.

Геракл і його люди перервали довгий зворотний шлях до Мікен, зупинившись у Трої. У той час нею правив Лаомедонт, онук царя Троса, який дав Трої та троянцям їхні назви, і син царя Іла, який дав місту його іншу назву — Іліон, як у великому епосі Гомера «Іліада».

Троя була прекрасним містом, будівництво її стін було нещодавно завершено богами Аполлоном і Посейдоном. Але жадібний, лицемірний і дурний цар Лаомедонт відмовився платити їм за їхню роботу. Щоб помститися йому, Аполлон випустив у місто чумні стріли, а Посейдон затопив рівнину Іліон і послав туди морське чудовисько, щоб воно переслідувало та пожирало тих троянців, які намагалися втекти з охопленого хворобою міста.