Стивен Фрай – Герої (страница 15)

Земля під деревами, на яких гніздилися птахи, була смердючим болотом. Коли Геракл спробував наблизитися до них, він по плечі занурився в цей міазматичний бруд. Спостерігаючи за його важким становищем, Афіна подарувала йому велике бронзове брязкальце, виготовлене в кузні Гефеста. Його пронизливе й голосне клацання змусило птахів злетіти в паніці з їхніх сідал, і Геракл зміг збити їх у достатній кількості, щоб змусити решту полетіти геть, — ми знову зіштовхнемося з їхньою смертельною загрозою іншим разом.

7. Критський бик

— Критський бик? — повторив Геракл.

— Так, — роздратовано сказав Еврістей. — Я маю все казати тобі двічі? Критський бик. Рогань. Бугай. Самець корови. Крит. Острів. Принести.

Багато років тому великий білий бик вистрибнув із моря на берег Криту. Його надіслав бог Посейдон у відповідь на молитви царя Міноса, який хотів викликати благоговіння у своїх підданих, надавши їм знак того, що його правління благословили самі боги. Ідея полягала в тому, щоб принести бика в жертву Посейдону, коли його брати приймуть цей доказ, але Мінос і його дружина Пасіфая були настільки зачаровані красою цієї істоти, що їм не вистачило духу вбити її. Пасіфая навіть зайшла так далеко, що злягалася з цим биком. Вона народила від нього сина Астеріона, наполовину людину й наполовину бика, відомого як Мінотавр, який жив у пастці в хитромудрому лабіринті, побудованому спеціально для нього архітектором, винахідником і дизайнером Міноса, великим Дедалом.

Тим часом бик лютував на Криті, він був дикий, неприборканий і жахливий. Еврістей послав туди Геракла як послугу для Міноса, щоб герой приборкав його та приправив до Тиринфа живого.

Геракл, як ми побачимо згодом, сильно відрізнявся своїм підходом до розв’язання проблем від свого молодшого двоюрідного брата Тесея і не володів жодною іншою технікою, окрім впевненості у власній силі та невичерпної витривалості. Він знайшов бика, накричав на нього, розізлив його і став на його шляху. Коли звір побіг на нього, він просто схопив його за роги41 і сильно повернув убік. Бик опирався щосили. Поступово Геракл поклав його на землю й покотився з ним, як він вже це робив із Немейським левом та Ерімантським вепром. Не відпускаючи рогів, він ревів у вухо бика, бив його, штовхав його, щипав його, стукав його і кусав його. Нарешті побитий і виснажений звір ліг у пилюку під ним і підкорився його волі. Сівши верхи на бика, Геракл проїхався на ньому над хвилями, з яких він народивсь, аж до самого Пелопоннесу. Він привів його до палацу Еврістея, який знову був змушений шукати притулку в своєму кам’яному глеку.

41 Можливо, ця легенда надихнула фразеологізм «взяти бика за роги».

— Гаразд, будь ти проклятий, просто позбудься його, зрозумів?

— Ви впевнені, що не хочете полоскотати його за вушком?

— Позбудься цього проклятого звіра!

Якби Еврістей вигукнув тоді зі свого глека: «Принеси його в жертву богам», уся історія світу могла б бути інакшою. Хай там як, Геракл слухняно відпустив бика на волю. Звільнившись від свого хазяїна, він мчав і мчав галопом багато кілометрів, поки нарешті не оселився на східній частині материкової Греції, на Марафонській рівнині, де він мучив і тероризував місцевих жителів, поки інший великий герой, як ми побачимо згодом, не зіткнувся з ним і не закінчив його незвичайне життя.

8. Кобили Діомеда (в т. ч. історія про Алкесту й Адмета)

— Отже, ти впорався з биком, — сказав Еврістей, смикаючи себе за бороду. — Дуже вправно, я впевнений у цьому. Але одного бика навряд чи можна назвати випробуванням, чи не так?

Геракл нічого не відповів. Він стояв, чекаючи вказівок царя.

— Гаразд. Я хочу, щоб ти привів мені чотири кобили Діомеда.

— Діомеда?

— Ти взагалі хоч щось знаєш? Він цар Фракії. А кобили — це самки коней. А коні — це ті чотириногі істоти з гривами та копитами. Їх має бути чотири. Чотири — це число між трьома та п’ятьма. Тепер рушай — і не повертайся без них, зрозуміло?

Дорогою на північ до Фракії Геракл відвідав Фери, щоб погостювати там у своїх друзів царя Адмета і його цариці Алкести — подружжя, чию історію варто почути.

Багато років тому Зевс був змушений убити Асклепія, сина Аполлона, майстра медицини та цілительства. Арес і Аїд поскаржилися на звичку Асклепія повертати смертних до життя, що робило безглуздими війни та смерть. Зевс прий­няв їхні аргументи й уразив Асклепія громовицею. Тоді Аполлон у пориві гніву ввірвався до кузні Гефеста і зіткнувся з трьома циклопами, які відповідали за виготовлення громовиць Зевса. Аполлон не міг покарати Царя богів за смерть Асклепія, але він міг покарати циклопів: Арга, Стеропа і Бронта. Він протнув усіх трьох своїми стрілами. Такий бунт не можна було проігнорувати, тож Зевс вигнав Аполлона з Олімпу, засудивши його до рабської праці у смертного. Фессалійський цар Адмет, відомий своєю гостинністю (завжди вірний шлях до серця Зевса), був тим самим смертним, якого обрав Зевс і до якого він відправив Аполлона, щоб той служив у нього пастухом упродовж року й одного дня.

Це покарання виявилося чим завгодно, але точно не спокутою для Аполлона. З самого початку вони з Адметом чудово ладнали. Адмет, який щойно успадкував свій трон і ще не встиг одружитися, був чарівним, гостинним, сердечним і фізично привабливим молодиком. Тож молодий цар не був господарем Аполлона, а став його коханцем. Аполлону подобалося бути пастухом, тож він подбав про те, щоб усі корови Адмета народжували близнюків, що значно підвищило цінність царського стада. Володіння великою кількістю рогатої худоби в ті часи — як це буває й сьогодні в багатьох країнах світу — було важливим показником багатства та статусу. Адмет процвітав, і період рабства Аполлона минув дуже швидко. Вони залишилися добрими друзями, і бог навіть допоміг своєму фавориту завоювати Алкесту, одну з дев’яти доньок царя Іолка Пелія42. Алкеста була настільки красива, що принци та вельможі з усієї Греції змагалися за її руку. Її батько постановив, що віддасть її заміж за першого залицяльника, який зможе запрягти в колісницю вепра та лева. Поєднати двох таких несумісних диких звірів виявилося неможливим завданням для всіх інших женихів, але за допомогою Аполлона Адмету це вдалося. Він під’їхав на колісниці до Пелія і забрав свою наречену.

42 Ми дізнаємося більше про Пелія в історії Ясона, де він є важливою постаттю. Алкеста була однією з тих дочок, які зробили ту прикру помилку зі своїм батьком і казаном.

Бог знову прийшов на допомогу своєму другові, коли, через свої хвилювання з приводу залицяння та завоювання Алкести, Адмет забув про своєю відданість сестрі-близнючці Аполлона Артеміді, яка, мабуть, була більш чутливою до справжніх та уявних обрáз, ніж будь-який інший олімпієць. Вона покарала Адмета за цю недбалість, пославши змій до кімнати молодят, що трохи зіпсувало першу шлюбну ніч пари. Тоді Аполлон допоміг Адмету, навчивши його, які молитви та жертвоприношення найкраще задобрять його колючу сестру. Змії зникли, і медовий місяць продовживсь. Екстаз у кімнаті молодят перетворився на ідеальне подружнє щастя, і шлюб Адмета й Алкести виявився таким же щасливим, як і будь-який інший шлюб у Греції.

Аполлон так сильно любив Адмета, що не міг витримати думки про смерть свого улюбленого друга. Але замість того, щоб благати Зевса дарувати безсмертя його фавориту, як це робили Селена й Еос для своїх смертних коханців, Аполлон підійшов до цієї проблеми інакше. Він запросив мойр — трьох доль Клото, Лахесіс і Атропу — на Олімп і дуже сильно їх напоїв.

— Любі мойри, — сказав він їм, злегка хитаючись і невиразно вимовляючи слова, щоб створити враження, що він такий же п’яний, як і вони, — я люблю вас.

— Я теж тебе люблю, — сказала Атропа.

— Ти... гик... найкращий, — гикнула Клото.

— Я завжди це говорила, — ковтнула Лахесіс, витираючи сльози з очей.

— Я вб’ю усіх, хто скаже інакше, і закопаю їх.

— Хай йому грець, ти маєш рацію.

— Вони мертві.

— Тож, дівчата, якби я попросив вас про послугу... — сказав Аполлон.

— Кажи.

— Ввигай це важаним — вважай це виконаним.

— Тільки скажи нам.

— Мій друг Адмет. Чудовий чоловік. Принц.

— Я думала, що він цар, хіба ні?

— Ну так, він цар, — погодився Аполлон. — Але він — справжній принц.

— Це начебто має сенс, — визнала Атропа. — Принц-цар.

— Але не цар-принц?

— Суть у тому, — сказав Аполлон, не бажаючи, щоб його відволікали, — я хотів би попросити вашої допомоги, щоб його життя не було відрізане.

— Відрізати — це моя робота, — сказала Атропа.

— Я знаю, — мовив Аполлон.

— Ти хочеш, щоб я не перерізала нитку його життя?

— Я б вважав це найбільшою з усіх послуг.

— Ти хочеш, щоб він жив вічно?

— Якщо це можливо зробити.

— Ой, це дуже непроста послуга. Моя робота перерізати нитку життя. Не перерізати її... Що ж, це зовсім інша річ. Що скажете ви, сестри?

Аполлон знову наповнив їхні чаші.

— Випийте ще, поки ви думаєте про це.

Мойри склали голови разом.

— Тільки тому що ми тебе любимо, — сказала нарешті Клото.

— Сильно... — додала Лахесіс.

— Оскільки ми тебе сильно любимо, ми це дозволимо. Тільки на цей раз. Якщо твій друг... Як його звуть?

— Адмет. Адмет, цар Фер.

— Якщо Адмет, цар Фер, зможе знайти когось іншого, хто погодиться померти замість нього...