Стивен Фрай – Герої (страница 14)

— Любий, — сказав Аполлон. — Такі лестощі — не шлях до серця моєї сестри. Рушай.

Еврістей був вражений, побачивши, як Геракл повернувся з дивовижною істотою, яку, як він оголосив, він виставить на головному місці у своєму приватному звіринці. Пам’ятаючи про свою обіцянку Артеміді, Геракл відповів:

— Звісно, мій царю. Підійдіть ближче, вона тепер ваша, можете її забрати.

Коли Еврістей наблизився, Геракл, прикриваючись своїм плащем із лев’ячої шкури, різко вщипнув лань за круп. Еврістей кинувся, щоб схопити її, коли вона піднялася на дибки, але та з ревінням помчала геть, її бронзові копита вибивали іскри з плит, які лежали на підлозі палацу.

— Ти не впорався зі своїм завданням! — прогарчав Еврістей.

— Ваша величносте, я приніс вам лань, як і було домовлено, — сказав Геракл. — Шкода, що ви не були достатньо швидкими, щоб утримати її, але я не можу нести за це відповідальність.

А тоді він звернувся до придворних:

— Я ж зробив усе, що від мене вимагали?

Співчутливий шепіт придворних, які погодилися з героєм, утримав Еврістея від того, щоб висловити свої справжні почуття.

Іноді Геракл міг виявити щось близьке до справжньої хитрості.

4. Ерімантський вепр

Наступним завданням Геракла було схопити живим гігантського кабана, який спустошував територію навколо гори Ерімант в Аркадії.

Сам подвиг не був найбільшим випробуванням, із яким колись зіштовхувався Геракл, і навряд чи його варто було б переказувати, якби не один епізод. Він не лише показує нашого героя в його найбільш незграбному та найменш привабливому вигляді, але також можна вважати, що він привів у рух обставини, які мали призвести до його жахливої смерті. Геракл пішов запитати пораду про звички кабана у свого друга, який жив неподалік, кентавра на ім’я Фол. Нащадки Іксіона та богині хмар Нефели, кентаври були гібридною породою. Від голови до пояса вони були людьми, а решта частина їхнього тулуба була конем. Вони були досвідченими стрільцями з лука, а також із них виходили люті та відважні воїни, але кентаври часто ставали злими, жорстокими та розпусними, коли були напідпитку. Великими винятками були Хірон, майстер мистецтва зцілення та мудрий наставник Асклепія38, а згодом Ясона й Ахілла, і друг Геракла Фол. Хірон був безсмертним нащадком Кроноса та океаніди Філіри, тоді як смертний Фол був нащадком Силена, пузатого компаньйона Діоніса, та однієї з меліад, німф ясена. Він порадив Гераклові не думати про полювання на Ерімантського вепра до настання зими.

38 У деяких версіях цього епізоду сам Хірон був випадково подряпаний однією зі стріл Геракла, через що він зазнав найжахливішої агонії. Він — єдиний серед своєї раси, хто, будучи сином Кроноса, був безсмертним. Перспектива жити вічно з таким болем була для нього нестерпною. Він благав богів відпустити його в обійми смерті, і Зевс задовольнив його бажання, піднявши його на небо як сузір’я Стрільця, лучника, який є частково людиною і частково конем. Це кричущий приклад невідповідності часової шкали грецьких міфів, оскільки Хірон пізніше був наставником Ахілла, який іще тільки мав народитися.

— Замани його в сніговий замет, це найкращий спосіб, — сказав він. — Інакше він тебе розірве. Тим часом чому б тобі не пожити зі мною тут, у моїй печері?

Геракл був дуже радий скористатися таким запрошенням. Одного вечора після вечері він налив собі в кам’яний глек вина. Він ніяк не міг знати, що це була спільна власність усього племені кентаврів.

Запах вина привернув увагу інших кентаврів, і вони прибігли та почали вимагати свою частину. Це розлютило запального Геракла (можливо, цьому посприяло ще і його власне сп’яніння), і між ними виникла непристойна суперечка. Суперечка переросла в бійку, а бійка невдовзі переросла в бійню, коли Геракл випустив залп стріл, які, як ви пам’ятаєте, були вимазані смертельно отруйною кров’ю Гідри. Навіть бідолаха Фол помер, коли впустив стрілу собі в ногу, і вона проколола шкіру над копитом, відправивши в його кров достатню кількість отрути Гідри, щоб убити його. Кілька аркадських кентаврів усе ж таки вижили. Серед них був один на ім’я Несс, який з часом — як ми побачимо — помститься за ці смерті найжахливішим чином.

Тим часом пригнічений і розкаяний Геракл допоміг поховати мертвих, перед тим як повернутися до свого основного завдання — ловів вепра. Тепер, коли сніг укривав вищі схили гори, він із легкістю вистежив і схопив тварину в глибокому заметі, а тоді підняв її на плечі й поплентався назад до Мікен.

Коли Геракл повернувся з вепром, який був іще живим, Еврістей настільки злякався цього величезного звіра, що застрибнув у великий кам’яний глек і зіщулився там.

— Що ви хочете, щоб я з ним зробив?

— Забери його!

— Хіба ви не хочете його роздивитись? У нього чудова щетина.

— Забери його негайно!

Голос Еврістея луною відбивався від стінок глека. Ця сцена була улюбленою серед грецьких художників, що оформлювали глеки; вони любили зображувати переляканого Еврістея, що зіщулюється у своєму піфосі, поки Геракл погрожує скинути на нього величезну свиню, що звивається.

5. Авгієві стайні

На півдорозі — принаймні, так думав Геракл, ми перетнемо цей болючий рубікон, коли підійдемо до нього, — Еврістей справді вірив, що цього разу, саме цього разу він поставив перед Гераклом завдання, якого той ніколи не зможе виконати. Навіть якщо це завдання не вб’є його, воно, як казав собі цар зі зловтішною радістю, позбавить його вічного життя. Зрештою оракул сказав Гераклові, що лише виконання всіх завдань гарантує Гераклові безсмертя, простих спроб було недостатньо. Як давним-давно висловився Йода в далекій-далекій галактиці: «Роби. Або не роби. Немає ніяких спроб».

Цар Еліди Авгій, син бога сонця Геліоса, мав стадо з трьох тисяч голів худоби. Ці тварини були безсмертними, а тому протягом багатьох років постійно виробляли набагато більшу, ніж звичайна худоба, кількість гною39. І стайні, в яких їх розмістили, не прибирали вже тридцять років.

39 Чи була це грецька сатира на адресу богів? Можливо, це був їхній спосіб натякнути на те, що безсмертні носили в собі більше лайна, ніж смертні?

— Ти вирушиш до Еліди, — сказав Еврістей Гераклові, — і за один день ретельно вичистиш стайні царя Авгія.

Прибувши до Еліди, Геракл вирушив на аудієнцію до царя й уклав із ним угоду: якщо йому вдасться вичистити стайні між сходом і заходом сонця наступного дня, Авгій віддасть йому десяту частину свого стада.

Якщо я навів вас на думку про те, що Геракл був безмозким бовдуром, тупоголовим йолопом, чоловіком-самцем із мінімальним інтелектом, то я трохи ввів вас в оману. Він був прямолінійним — це та якість, яку я найбільше з ним асоціюю. Можливо, ми занадто звикли думати, що непряма, витончена, вигадлива тактика є більш розумною та дієвою за нескладні прямі атаки, але іноді це не так. Не можу уявити, щоб розумний Тесей чи хитрий Одіссей коли-небудь змогли б придумати такий простий і чудовий план, як переспрямувати дві місцеві річки Пеней та Алфей. Певна річ, потрібна була величезна сила, щоб пробити отвори в стінах стайні та викопати нові русла річок, але ця ідея була прекрасною у своїй простоті. Як і планував Геракл, вода пройшла крізь стайні й вичистила весь бруд, накопичений там за тридцять років. Багаті гноєм потоки ринули на рівнини та поля Еліди й удобрили землю на багато кілометрів навколо.

Тріумфуючий Геракл звернувся до Авгія за своєю винагородою у триста голів худоби, але цар, який понад усе на світі любив своє стадо, відмовився заплатити йому.

— Еврістей послав тебе очистити мої стайні як свого раба, — сказав він, — тому будь-яка винагорода була б непотрібною та неправильною. Крім того, я ніколи не укладав таку угоду.

— О, але ж ви це зробили! — вигукнув син Авгія Філей, який захоплювався Гераклом і був вражений, побачивши, що його батько так підло поводиться з його героєм. — Я чітко вас чув.

Цар розлютивсь і вигнав обох зі свого королівства. Філея заслали на Дуліхій, острів у Іонічному морі40, а Геракл повертався до Мікен, закипаючи від люті. Він присягнувся, що одного дня повернеться і помститься Авгію.

40 Південна Адріатика. Це збиває з пантелику, оскільки сама Іонія позначає частину Малої Азії, сьогоднішньої Туреччини, що розташована далеко на іншому боці Греції.

Однак жителі Еліди радісно вітали Геракла, коли він проходив через їхнє королівство, повертаючись до Тиринфа. Щойно удобрені поля, збагачені всім цим гноєм, принесуть процвітання всьому їхньому регіону. Він зробив безпечною Немею, а також озеро Лерна та гору Ерімант. Геракл більше не був героєм тільки для царів і воїнів. Він став народним чемпіоном.

6. Стімфалійські птахи

Геракл з’явивсь у тиринфському палаці, щоб почути, що Еврістей приготував для нього далі. Цар мовчки сів на трон і погладив свою бороду.

— Гаразд, — нарешті сказав він. — Твоє наступне завдання — позбавити озеро Стімфалія навали птахів.

Коли мова заходить про стімфалійських птахів, існує розбіжність між джерелами, на які ми зазвичай покладаємося щодо деталей про життя Геракла та його подвиги. Зараз у колах знавців античності загальновизнано, що це були жахливі істоти-людожери завбільшки з журавля, які мали залізні дзьоби, мідні пазурі та мерзенний, токсичний послід. Будучи священними для бога війни Ареса, вони заполонили обсаджені деревами береги озера Стімфалія, спричиняючи хаос і страждання фермерів і цілих сіл північно-східної Аркадії та роблячи сільську місцевість на багато кілометрів навколо абсолютно непридатною для життя.