Стивен Фрай – Герої (страница 13)

Геракл став біля його тіла і схилив голову.

— Це був чесний бій, — мовив він. — І я сподіваюся, що ти не сильно страждав. І сподіваюся, ти мені пробачиш, якщо я зараз здеру з тебе твою шкуру.

Така повага до ворога, навіть до безмовної тварини, була властива Гераклу. Поки його вороги були живі, він не знав милосердя, але коли вони помирали, герой робив усе від нього залежне, щоб, якщо це було можливо, відправити їх на той світ із пошаною та церемонією. Він не був упевнений у тому, що тварини мають душу чи шанс на загробне життя, навіть ті, що походять від первісних істот, як Єхидна та Тифон, але він поводився так, ніби вони це мали. Чим сильніше вони боролися, тим глибшими й більш благоговійними були його похоронні молитви.

Його зачепило те, з якою зневагою Еврістей відіслав його. Він хотів зняти шкуру зі своєї здобичі та тріумфально відвезти її до Мікен, тому він і попросив дозволу в лев’ячого трупа. Але Геракл швидко виявив, що його найгостріші ножі та мечі не можуть навіть подряпати цю непробивну шкуру. Нарешті йому спала на думку ідея вирвати левові пазури, що були гострі, як бритва. Вони виявилися досить гострими, тож Геракл зняв шкуру одним великим шматком, включно з головою, що гарчала. Тоді він зробив зі смертоносних кігтів намисто, а через надлишок несамовитої радості він вирвав найбільший дуб, який тільки міг знайти, і позламував із нього гілки, утворивши величезну палицю.

З намистом із кігтів на шиї, невразливою шкурою на плечах, розкритими щелепами й блискучими очима лева на маківці та величезною палицею, якою він махав, — так Геракл створив свій геройський образ.

2. Лернейська гідра

Еврістей зовсім не очікував, що Геракл повернеться живим, а тим більше вдягненим, як якийсь дикий, неприборканий розбійник із гір. Однак цар був досить хитрим, аби приховати своє розчарування.

— Так... цього й слід було очікувати, — сказав він, стримуючи позіхання. — Старий лев — це не випробування. Тепер переходимо до наступного завдання. Ти знаєш озеро Лерна, що не так далеко звідси? Його тероризує Гідра, яка охороняє там ворота до Підземного світу. Я й не думав втручатись, якби ця істота не нападала та не вбивала невинних чоловіків, жінок і дітей, які наважуються наблизитись до цього озера. Я надто зайнятий, аби впоратися з цим сам, тому посилаю тебе, Геракле, позбавити нас цієї неприємності.

— Як бажаєте, — відповів Геракл, кивнувши на знак згоди, що змусило голову Немейського лева різко стиснути свої щелепи. Еврістей не втримався, щоб не підскочити з переляку. З погано прихованою презирливою посмішкою Геракл розвернувся й пішов із палацу.

Богиня Гера приготувала озеро Лерна для героя з лихою насолодою. У його водах не лише причаїлася Гідра, величезна водяна змія з дев’ятьма головами (одна з яких була безсмертною), кожна з яких була здатна розбризкувати струмені найсмертоноснішої отрути, відомої у світі, але вона також сховала в глибинах озера лютого гігантського краба.

Гідра піднялася на дибки, коли Геракл наблизився до озера, і кожна її люта голова почала плюватися отрутою35. Він доволі впевнено кинувся вперед і начисто відрубав одну з голів. Вмить із того місця виросли дві нові голови.

35 На грецьких керамічних зображеннях Гідру зазвичай показують у вигляді перевернутого догори дриґом восьминога: кругле тіло, іноді схоже за формою на бублик, із якого стирчать дев’ять змій. А популярне мистецтво коміксів робить цю істоту більше схожою на дев’ятиголового дракона.

Це буде непросте завдання. Кожного разу, коли Геракл відрізав чи забивав палицею якусь голову, на її місці виникали ще дві. Що ще гірше, тепер із води почав вистрибувати краб, який шалено атакував героя. Гігантські клешні монстра налітали на нього знов і знов, намагаючись розрізати та випотрошити його. Відскочивши вбік, Геракл щосили опустив свою палицю й розтрощив панцир краба на тисячі шматочків. Розчавлена істота всередині намагалася підняти своє слизьке тіло в повітря, але затремтіла й замертво впала назад. Гера розмістила своє улюблене ракоподібне серед зірок, де воно сьогодні сяє як сузір’я Рака (або Краба). Але вона була задоволена. Її улюблена Гідра мстилася за неї герою. У неї вже було двадцять чотири голови, кожна з яких бризкала на нього смертельною отрутою.

Геракл зробив тактичний відхід. Поки він сидів на безпечній відстані, розмірковуючи, що робити далі, з-за дерев вийшов його племінник Іолай, син Іфікла, брата-близнюка Геракла.

— Дядьку, — сказав він, — я уважно спостерігав за вами. Якщо Еврістею дозволено обтяжувати вас додатковим випробуванням, тоді мені має бути дозволено вам допомогти. Дозвольте мені стати вашим зброєносцем.

Правду кажучи, вторгнення краба сильно роздратувало Геракла. Одне завдання за раз — це те, на що він погодився. Додавання другої, неоголошеної небезпеки здалося йому несправедливим. Він прийняв пропозицію свого племінника, і вони разом придумали новий план нападу. Я схильний вважати, що ця схема, скоріше за все, виникла в голові Іолая, ніж у голові Геракла, який був людиною дії, людиною емоцій і людиною безмежної хоробрості, але точно не людиною ідей.

План полягав у тому, щоб наближатися до Гідри систематично: Геракл наступатиме й відрубуватиме її голову, а тоді спритно втрутиться Іолай з палаючим смолоскипом і припалить свіжий обрубок, щоб на його місці не з’явилися нові голови. Відрíзати, припекти, відрíзати, припекти — таку систему вони придумали — і вона спрацювала.

Після багатьох годин виснажливих і огидних зусиль у Гідри залишилася тільки одна голова, безсмертна голова, голова, яка не може померти. Нарешті Геракл відтяв і її, а тоді закопав її глибоко під землю. Донині отруйні випари Гідри дихають своїм сірчаним газом серед осушених малярійних боліт, де колись було озеро Лерна.

— Дякую тобі, — сказав Геракл Іолаю. — А тепер ти повертаєшся додому. І жодного слова твоєму батькові.

Геракл знав, що його брат-близнюк розсердиться, якщо почує, що його син опинився поруч із такою небезпекою.

Геракл не відчував потреби висловлювати свою шану Гідрі. Адже її безсмертна голова все ще була жива і відригувала свою ненависть під землею. Він став навколішки біля тіла, що сіпалось, але не з благоговінням, а для того, щоб покрити наконечники своїх стріл її застигаючою кров’ю. Ці отруйні стріли виявляться неймовірно корисними — і неймовірно трагічними.

Їхнє використання змінить світ.

3. Керинейська лань

Тепер Еврістей став хитрішим. Водяний змій — це одне, але навіть Геракл не міг зрівнятися з олімпійцем.

— Принеси мені золоту лань Керинеї36, — сказав він.

36 Я думаю, англійською вимовляється як «Серрінейська лань». Керинея, або Церинея, сьогодні розташована на північному заході Пелопоннесу в регіоні, відомому як Ахея. «Ахейці» — це назва, яку Гомер найчастіше давав грецькому війську в Троянській війні.

Він був упевнений, що це третє завдання безперечно стане для Геракла останнім, оскільки успіх означав би його вірну смерть або принаймні вічні муки.

Керинейська лань зі своїми золотими рогами та мідними копитами не могла нікому завдати шкоди. Ця олениця, швидша за будь-яку гончу чи стрілу, являла виклик для мисливців, а не небезпеку. Та лань була священною для Артеміди, і саме в цьому причаїлася загроза. Жорстокість, із якою богиня захищала своїх і карала будь-яке святотатство проти неї чи тих, хто йшов за нею, була всім добре відома. Вона нікому не дозволить заподіяти шкоду її улюбленій лані37. Геракл або не впорається з цим завданням, або буде покараний Артемідою за самовпевненість. Так чи інакше Еврістей був упевнений, що його ненависний двоюрідний брат цього разу не повернеться.

37 Яка відмінність між ланню та оленицею? Ваша здогадка така ж хороша, як і моя.

Майже цілий рік Геракл переслідував свою здобич по пагорбах і, як припускають оповідачі, по долинах. Нарешті йому вдалося встановити сітку та впіймати тварину.

Він не хотів завдавати шкоду такому сором’язливому і прекрасному створінню. Він обережно закинув лань на плечі й шепотів до неї, повертаючись до Мікен.

Коли він проходив через ліс, із тіні вийшла Артеміда.

— Як ти смієш? — прошипіла вона, піднімаючи свій срібний лук.

— Богине, богине, я віддаюся на вашу милість. — Геракл упав перед нею на одне коліно.

— Милість? Я не знаю цього слова. Приготуйся померти.

Поки Артеміда цілилася, з лісу вийшов її близнюк Аполлон і відвів її лук убік.

— Гей, сестро, — сказав він. — Хіба ти не знаєш, що це Геракл?

— Якби це був наш батько, сам Той, хто несе бурю, я б застрелила його за те, що він наважився забрати мою лань.

— Я розумію, — сказав Геракл своїм найлагіднішим тоном. — Це жахливе святотатство, але я працюю на царя Еврістея, і саме він наказав мені забрати тварину. Це воля Гери, щоб я підкорявся йому.

— Воля Гери?

Аполлон і Артеміда почали радитися. Цариця небес мала в кращому разі напружені й офіційні стосунки з дітьми Зевса від інших жінок і ніколи не робила життя близнюків легким. Вони раділи можливості допомогти її ворогу.

Артеміда повернулася до Геракла.

— Ти можеш продовжувати свій шлях, — сказала вона. — Але коли покажеш мою лань в палаці в Мікенах, ти мусиш повернути її в дику природу.

— Ви настільки ж мудра, наскільки й прекрасна, — мовив Геракл.