Стивен Фрай – Герої (страница 12)

29 Не плутати з іншим Феспісом, який був історичною постаттю та найпершим актором Греції.

Коли нарешті настав п’ятдесятий день, Геракл загнав лева в кут і вбив його. Тієї ночі, насолодившись п’ятдесятим спалахом пристрасті з п’ятдесятою донькою царя, Геракл вирушив додому. Кожна донька народила дитину чоловічої статі, а найстарша та наймолодша дівчата народили близнюків. Вийшло по сину на кожен тиждень року. Геракл був таким же мужнім і сильним під час своїх любовних занять, як і під час своїх полювань.

Після свого повернення Геракл самотужки захистив Фіви від нападу царя Ергіна з Орхомена. Жителі Фів вже й так пишалися Гераклом, але тепер їхня гордість перетворилася на благоговіння. Вони шанували його як найвеличнішого фіванця з часів свого героя-засновника Кадма. Якби вони це вирішували, Геракл правив би ними як цар. Проте у Фівах вже був цар Креонт, який був достатньо розумним з політичної точки зору, щоб запропонувати Гераклові руку своєї доньки Мегари30.

30 Ми знову зустрінемося з Креонтом, коли розповідатимемо історію Едипа.

Усе здавалося таким чудовим у житті молодого Геракла. Його слава росла й поширювалася, минали щасливі роки, протягом яких вони з Мегарою стали батьками сина і доньки, і так Геракл досяг повної зрілості, ставши відданим чоловіком і батьком, а також дуже ймовірним спадкоємцем фіванського престолу.

Злочин і кара

Життя Геракла у Фівах було майже сучасним за своїми ритмами. Щодня він цілував свою дружину Мегару та дітей на прощання й ішов на роботу, де вбивав монстрів і скидав тиранів. Сучасні люди знаходять менш радикальні способи перемагати своїх конкурентів і здичавілих колег — дракони, яких ми вбиваємо сьогодні, є більш метафоричними, аніж реальними, — але наші робочі рутини не так сильно й відрізняються.

Одного доленосного вечора Геракл повернувся на свою сімейну віллу, на порозі якої його зустріли два маленькі, але люті демони з палаючими очима. Він негайно кинувся на них, повалив їх на землю, зламав їм спини й бив по їхніх верескливих головах, поки вони не лишилися лежати розчавлені та мертві біля його ніг. Раптом на нього з дому з криками вискочив великий дракон, із пащі та ніздрів якого палахкотів огонь. Геракл кинувся на нього, обхопив руками його лускату шию і стиснув її щосили. Тільки коли чудовисько сконало і замертво впало на землю, Гера розвіяла туман ілюзії, який вона на нього наслала. Поглянувши вниз, він тепер із жахливою ясністю побачив, що драконом, якого він убив, була насправді його дружина Мегара, а двома демонами були його улюблені діти.

Це було одне з найжорстокіших втручань Гери, що свідчило про незбагненну глибину її ненависті. Вона дедалі більше засмучувалася, дивлячись на те, як її ненависний ворог живе таким щасливим і повноцінним життям. Тож вона вирішила довести Геракла до стану абсолютної нікчемності, в одну швидку й незворотну мить забравши у героя все, що мало для нього значення. Вона забрала не лише тих, кого він любив найбільше, а і його репутацію. Коли поширилася новина про те, що він зробив, люди перестали говорити з ним і наближатися до нього. Він був проклятий. «Від героя до нуля» — сьогодні це вже заїжджена фраза, але ще ніхто до Геракла так швидко не переходив від загальної любові й захоплення до відрази й презирства.

Горе Геракла було нестерпним. Він хотів померти. Але він знав, що мусить покарати себе, пройшовши шляхом безжальної спокути. Тільки тоді він стане гідним того, щоб зустрітися з душами Мегари та їхніх дітей у Підземному царстві. Без очищення від царя, оракула, жерця чи жриці люди, відповідальні за убивства рідні, мали очистити себе життям у вигнанні та спокуті. Якщо ж їм не вдавалося спокутувати свої злочини, тоді еринії, дикі фурії, піднімалися з Ереба і переслідували їх, б’ючи залізними батогами, поки вони не божеволіли.

Геракл вигнав себе з Фів і пішов на колінах31 у Дельфи, шукати поради.

31 Така практика самопокарання існує й досі. Я на власні очі бачив людей, що каялись і на колінах приходили до храму Матері Божої Гваделупської в Мексиці. Деякі з них проходили на колінах сотні кілометрів, щоб дістатися туди. Вони були зовсім не схожі на Геркулеса, здебільшого, це були літні та мініатюрні бабусі.

— Щоб спокутувати свої жахливі злочини, Геракл мусив вирушити до Тиринфа і впасти перед його троном, — співала Піфія.

Геракл не міг цього знати, але жриця була зачарована Герою, і ці слова належали богині.

— Десять років він мусив беззаперечно служити царю, — веде далі жриця. — Все, що йому накажуть зробити, Геракл мусив зробити. Які б завдання йому не доручили виконувати, Геракл мав охоче їх виконувати. Тільки тоді він зможе бути вільним.

Дух Гери покинув жрицю, і її з ентузіазмом захопили голоси Аполлона й Афіни32.

32 Слово ενθουσιασμός («ентузіазм») спершу означало «одержимість богом». Пізніше від нього в американській англійській утворилося дієслово enthuse («захоплювати»).

— Виконуй усе, що тобі накажуть, без лінощів та без нарікань, і безсмертя буде твоїм. Твій батько це пообіцяв.

Геракл не бажав безсмертя, але знав, що в будь-якому разі мусить підкоритися. Він спрямував свої ноги у напрямку дороги, що вела до Тиринфа, столиці Мікен. Її царем був тепер уже цілком дорослий Еврістей, родич Геракла, передчасне народження якого було спровоковано Герою багато років тому, щоб зруйнувати план Зевса, який хотів посадити на цей трон Геракла.

Еврістей не мав ніяких героїчних якостей Геракла, не мав його сили, характеру, великодушності чи владного вигляду. Він ріс, знаючи про репутацію свого сильнішого, кращого та популярнішого родича, через що в його серці вже довго кипіли ненависть, заздрість та образа.

Скільки самовладання знадобилося Гераклові, щоб стати на коліна перед троном Еврістея і благати його про спокуту, ми можемо лише здогадуватися.

— Жах твоїх неприродних злочинів викликає огиду в усіх добрих людей, — сказав цар, насолоджуючись кожною миттю. — Ти не будеш гіднім жити у світі людей, доки не заплатиш повну ціну. Протягом десяти років ти будеш без ніякої допомоги чи оплати здійснювати для мене десять подвигів. Коли ти завершиш останній із них, тоді я, можливо, буду готовий пробачити тебе, обійняти тебе як свого родича та дозволити тобі здобути твою свободу. А доти ти прив’язаний до мене як мій раб. Так постановила сама Цариця небесна. Тобі зрозуміло?

Гера добре навчила свій інструмент.

Геракл схилив голову.

Подвиги Геракла

1. Немейський лев

Еврістей потер своє підборіддя й напружено замисливсь. Якщо вже він керував своїм непокірним родичем і мав примушувати його до корисної роботи, то краще почати з дому. Еврістей правив не тільки Мікенами, але й — завдяки необ­думаній обіцянці Зевса — всією Арголідою, більшу частину якої тероризували жахливі дикі звірі33.

33 Грецькою мовою вони по-різному називалися «ерга» або частіше «атлі» Геракла. Слово έργο («ерго») означає просто «праця», тоді як ἆθλος («атлос») означає дещо більше, ніж праця, воно має значення «випробування». Наші слова «атлет» і «атлетичний» походять від нього.

Найстрашнішим із них був лев, який полював на жителів Немеї на північному сході королівства, неподалік од Коринфського перешийка. Страх перед цією жахливою твариною стримував мандрівників і купців із материка від торгівлі з Арголідою та рештою Пелопоннесу. Це був не звичайний лев, а нащадок жахливої Химери34. Його золота шкура була такою товстою, що списи та стріли відскакували від неї, наче соломинки. Його кігті були гострі, як бритва, і могли розірвати будь-яку броню, наче папір. А його потужні щелепи могли хрумтіти камінням, наче це якась селера. Вже загинуло багато воїнів, які намагалися його перемогти.

34 Щоб дізнатися більше про цього звіра див. розділ, присвячений пригодам Беллерофонта.

— Вирушай до Немеї, — сказав Еврістей Гераклові, — і вбий лева, який спустошує її околиці.

«Шкода», — зі сміхом подумав Еврістей. — «Він не витримає десять років. Це перше завдання відразу його вб’є. Що ж, так тому й бути».

— Просто вбити? — запитав Геракл. — Ви не хочете, щоб я приніс його вам?

— Ні, я не хочу, щоб мені його приносили. Що мені робити з левом?

Під звуки слухняного сміху своїх придворних Еврістей постукав себе по скроні, коли Геракл випростався, вклонився й покинув тронний зал.

— Рука завбільшки з дуб, а мозок завбільшки з жолудь, — пирхнув цар.

Геракл витратив місяці на те, щоб вистежити цю істоту, як він вже це робив багато років тому з Феспійським левом. Він знав, що його зброя, хоч якою б грізною і божественною вона була, не матиме переваги проти невразливої шкури цієї тварини. Йому доведеться покладатися на свої голі руки, тому всі ці місяці він провів у тренуваннях. Він виривав дерева з корінням і піднімав валуни над своєю головою, доки його груба сила, яка і так завжди була величезною, не стала більшою, ніж будь-коли.

Впевнившись у тому, що він готовий до цієї сутички, Геракл вистежив лева до його лігва. Він стрибнув згори на величезне чудовисько і кинув його на землю. Ще ніхто й ніколи не наважувався так нападати на цього звіра. Міцно схопивши його за шию, Геракл не давав йому жодного шансу відступити й ударити себе кігтями чи вкусити щелепами. Яка користь була від його невразливої шкури проти залізної хватки рук Геракла на його горлі? Годинами вони валялися в пилюці, доки життя нарешті не вилетіло з чудовиська, і великий Немейський лев більше не дихав.