Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 8)

49

 

події згасає відносно швидко. Зовсім поганий побічний ефект від цих генів полягає в тому, що один-єдиний негативний досвід з іншою людиною може перекреслити сотні позитив-них. Тому наступного разу, коли злитимешся на друга чи когось іншого й дедалі глибше занурюватимешся в полон образ і розчарувань, цілком свідомо задумайся над тим, скільки прекрасного ти вже пережив/-ла із цією людиною.

ЯК ПОСТУЛАТИ ВИЗНАЧАЮТЬ

НАШЕ СПРИЙНЯТТЯ

 

Перш ніж я покажу тобі, як визначити свої особисті постулати, поясню, наскільки сильно вони впливають на наше життя.

Наші глибокі та несвідомі постулати — це фільтр для на-шого сприйняття, як ми це вже побачили вище на прикладі Міхаеля й Сабіне. Сприйняття ситуації впливає на наші по-чуття, думки та дії. І навпаки, наші думки та почуття теж впливають на наше сприйняття. Тож може статися, що люди-на, яку я вважаю кращою за себе, спричинить у мені почуття меншовартості. Проте якщо в мене «вдалий» день, коли я по-чуваюся сильною та успішною, то цілком можу побачити ту ж людину рівною собі чи навіть гіршою.

Що краще ми усвідомлюємо всі ці процеси та взаємозв’язки, то легше нам змінити свій погляд на речі, наші почуття та, зрештою, нашу поведінку. Однак для цього необхідно внутріш-ньо дистанціюватися від проблеми. Адже доки ми повністю ототожнюватимемо себе з нею, тобто з негативними постула-тами, почуттями та думками, з яких вона складається, доти ця проблема залишатиметься нашою реальністю на глибинному рівні почуттів і ми не здатні будемо від неї звільнитися. Цього разу я хочу пояснити це на прикладі Сабіне: коли Міхаель кри-чить на неї, вона несвідомо сповзає в сприйняття своєї тіньової дитини. У її очах Міхаель великий і має владу оцінювати її та керувати нею. Тіньова дитина в Сабіне проєктує на Міхаеля — несвідомо для Сабіне — «кращу» та авторитарну постать бать-ка. Постулати цієї дитини («Я роблю недостатньо» і «Я мушу

51

 

пристосуватися») змушують її почуватися маленькою і нікчем-ною. І позаяк у цій ситуації Сабіне повністю ідентифікує себе зі своєю тіньовою дитиною, у неї виникає комплексне відчуття, що саме вона маленька та нікчемна. Міхаелева критика сипле жменю солі на відкриту рану її нестабільної самооцінки.

Якби ж Сабіне натомість залишилася в режимі «Доросло-го» або світлої дитини, вона перебувала б із Міхаелем на рів-них. Тоді вона усвідомила б, що її партнер зараз перебуває в режимі своєї тіньової дитини, а його гнів насправді не має з нею нічого спільного. У такому разі напад Міхаелевої люті не викликав би в неї відчуття нікчемності й вона зберегла би спокій. Можливо, Міхаелева незріла поведінка її б розсердила. Проте якби Сабіне стрималася й не вступила в суперечку, то через деякий час заспокоївся б і Міхаель. Щойно Міхаель пе-ремкнеться в режим «Дорослого», він сам швидко зрозуміє, що перебільшував, а отже, буде готовий попросити в Сабіне пробачення. Тож якби Сабіне не рознервувалася, Міхаелів гнів ущухнув би щонайбільше через п’ять хвилин.

Тепер деякі читачі та читачки, імовірно, думають: але ж це Міхаель погано поводиться, то чому саме Сабіне мусить пра-цювати над своєю поведінкою? Це класичне «питання про вину», з яким я часто стикаюся на своїх сеансах психотерапії, передусім під час роботи з парами. Один партнер очікує, що інший зміниться, тому що проблема XY «цілком очевидно» лежить у сфері його відповідальності. Саме таку позицію мог-ла б відстоювати й Сабіне. Проте вона не може прямо впли-нути на те, чи змінить Міхаель свою поведінку. Вона може щонайбільше попросити його чи навіть психологічно натис-нути на нього. Але чи це матиме бажаний результат — вирі-шувати не їй. Єдина людина, на яку ми можемо вплинути, — це ми самі. Тому якщо Сабіне хоче щось активно змінити в ситуації, то їй доведеться працювати саме зі свого боку.

МИ МАЙЖЕ НЕПОХИТНО ВІРИМО

В НАШ ДИТЯЧИЙ ДОСВІД

 

Неможливо переоцінити, як глибоко закладено ці програму-вання — і як нечасто ми усвідомлюємо, коли діємо з позиції травмованих частин нашої тіньової дитини. Я щодня пережи-ваю ситуації, коли люди, які вже дуже точно відтворюють образи у своєму «Дорослому», досі застряють у старих програ-мах. Просто досвід, який вони здобули в дитячому віці з бать-ками, видається їм правдивішим, ніж будь-які розумні мір-кування. Як далеко це може зайти, я вражено побачила на прикладі однієї з моїх клієнток: пані Б. (58 років) у дитинстві зґвалтував сусід. Вона розповіла про це матері, проте та не за-хотіла їй повірити й сказала, що дочка «все ж таки має бути ввічлива» з тим чоловіком. Поєднання сексуального насиль-ства та ігнорування в сім’ї травмувало пані Б. Її постулати звучали так: «Мене віддали на поталу монстру», «Мене ніхто не захищає» і «Чоловіки небезпечні». У дорослому віці її пе-реслідував майже панічний страх перед чоловіками, що сут-тєво утруднювало особисте та професійне життя. Пані Б. прийшла до мене вже після десяти років психотерапії, яка передбачала й травматерапію, тож вона вже взяла під кон-троль багато своїх проблем. Проте глибоко закладений страх перед чоловіками не зник навіть попри багаторічну терапев-тичну роботу. І зі мною їй у цьому аспекті не вдавалося зру-шити з місця. А тоді раптово сталося те, що вразило мене до глибини душі: її тіньова дитина на сеансі зненацька зрозуміла, що ситуація вже минула, злочинець давно помер, вона виросла

53

 

й не всі чоловіки — ґвалтівники. Мене це приголомшило. Я була твердо переконана, що їй це вже давно відомо. Зреш-тою, в усіх цих висновках ішлося про незаперечні факти, які ми вже багато разів обговорювали і які пані Б. вже опрацьо-вувала на незліченних сеансах терапії! Але насправді це фундаментальне знання ніколи не покидало свідомості її внутрішнього дорослого, тоді як тіньова дитина все ще жила в реальності понад п’ятдесятирічної давнини. Лише того дня тіньова дитина збагнула, що насильство закінчилося і їй більше не треба боятися. Після цього сеансу пані Б. майже повністю одужала.

Подібно до тіньової дитини пані Б., що жила в реальності свого дитинства, функціонують й інші внутрішні діти в кож-ному з нас. Це також стосується тих, хто в дитинстві здобув базову довіру й багато позитивних образів, тобто чия світла дитина розвинулася дуже добре. Просто такі люди проєкту-ють свій позитивний досвід на інших людей і світ, і це зде-більшого полегшує їм життя. Однак деколи через надзви-чайно позитивну проєкцію дитинства вони бувають надто наївними та довірливими. Людям з надзвичайно щасливим дитинством іноді доводиться вже в дорослому віці шляхом гіркого досвіду усвідомити, що зовнішній світ не завжди та-кий добрий, як мама й тато. Але оскільки вони зазвичай мають нормальну самооцінку, тобто часто перебувають у ре-жимі світлої дитини, то переважно непогано долають цей шок перед реальністю. Набагато більше проблем створює нам тіньова дитина, яка дуже багато негативу проєктує на себе та на навколишній світ. Тож поговорімо спершу про неї.

ТІНЬОВА ДИТИНА ТА ЇЇ ПОСТУЛАТИ:

МИТТЄВА РЕАКЦІЯ

 

Ми вже зрозуміли, що постулати нашої тіньової дитини ство-рюють нам багато проблем, оскільки мають великий вплив на наше сприйняття, а воно дуже сильно впливає на наші почуття — і навпаки.

Коли Міхаель і Сабіне ототожнюють себе зі своєю тіньовою дитиною і гризуться одне з одним, то ними керують насампе-ред їхні почуття. Ці почуття виникають за мілісекунди, взає-модіючи з постулатами, які впливають на їхнє сприйняття, а отже, і на інтерпретацію реальності. Отже, коли Сабіне за-буває купити для Міхаеля ковбасу, його тіньова дитина, ґрун-туючись на постулатах «Мною нехтують» та «Я неважливий», інтерпретує ситуацію так: «Сабіне недостатньо мене кохає і не сприймає мої бажання серйозно». Це його сприйняття того, що відбувається, і воно миттєво та безпосередньо викликає в ньому почуття образи, після якої спалахує гнів, а тоді вини-кає сварка. Однак цю ланцюгову реакцію: постулат ⇒ ін-терпретація реальності ⇒ почуття ⇒ поведінка — Міхаель не усвідомлює. Його свідомість вмикається аж під час нападу люті, глибоко прихований спусковий механізм залишається для нього невидимим. Йому невідомі власні постулати, і він не усвідомлює, що його гніву передує почуття образи. І саме в цьому й полягає проблема: ситуації та зустрічі можуть бли-скавично породжувати почуття, які фактично «завойовують» нас і контролюють наші думки та дії. Це гнів, смуток, самот-ність, страх, заздрість, але також і радість, щастя та любов.

55

 

Якщо почуттів немає, а натомість є всеохопне відчуття вну-трішньої порожнечі, що виникає в певних ситуаціях, це також може бути результатом такого механізму. Передусім негатив-ні почуття, як-от гнів, страх, смуток або заздрість, неймовірно обтяжують нас і руйнують наші стосунки.

Імовірно, тепер ти заперечиш мені, бо вважаєш, що є та-кож виправдані гнів чи смуток, які не мають нічого спільно-го з травмами тіньової дитини, а виникають суто внаслідок зовнішніх обставин. Скажімо, горе, яке ми відчуваємо через смерть близької людини, або праведний гнів через зазнану несправедливість. Звісно, у цих випадках твої заперечення абсолютно коректні. Не кожне наше почуття пов’язане зі світлою чи тіньовою дитиною. Проте такі почуття зазвичай і не створюють нам великих проблем. Нам сумно, коли по-мирає друг. Це не стосується інших людей, і ми зовсім не зди-вовані своєю реакцією. Те саме можна сказати й про численні наші позитивні почуття. Ми радіємо й почуваємося щасли-вими. Ці емоції притаманні кожній людині й зазвичай не зав-дають нікому труднощів.