Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 7)
А батьки Сабіне, навпаки, дуже добре дбали про доньку, проте прагнули від неї зависоких результатів. Вони встановили дуже суворі межі правильного й неправильного. Сабіне часто відчувала, що не здатна їм догодити. Власне кажучи, вони й критикували її набагато частіше, ніж хвалили, а отже, часто нехтували її потребою у визнанні та в підвищенні самооцінки, а також потребою в автономії та вільному розвитку. Тому тіньо-ва дитина Сабіне має постулати на кшталт: «Я роблю недостат-ньо» та «Я мушу підлаштуватися під тебе». Тепер легко уявити, як тіньові діти Сабіне й Міхаеля взаємодіють одне з одним. Дратівливість Міхаеля — тобто його тіньової дитини — і над-мірна критика незначних хиб Сабіне глибоко ранять її тіньову
44
дитину, яка потім почувається маленькою, непотрібною та зно-ву обмеженою чиєюсь опікою. Її тіньова дитина реагує на ці почуття гнівом, плачем і докорами, а тому сварки в пари швид-ко загострюються.
Наші постулати — це наче наша
РОЗБАЛУВАНА ТІНЬОВА ДИТИНА
Щоправда, негативні постулати виникають не тільки через заборони, нехтування чи надмірну опіку. Батьки, які забагато дозволяють своїм дітям і надміру їх балують, закладають у них переконання, що все має відбуватися за їхнім бажанням і що їм не потрібно докладати для цього ніяких зусиль. Так розви-ваються постулати, що замість недооцінювання власного зна-чення та важливості свідчать про їх переоцінювання. Тож діти сприймають як належне, що завжди отримають те, що хочуть, а тому неймовірно ображаються та зляться, коли цього не тра-пляється. У занадто балуваних дітей розвивається низька то-лерантність до фрустрації. Тому вони дуже погано справля-ються навіть із незначним незадоволенням своїх потреб. Якщо в дітей, які виросли з певними обмеженнями, часто спостері-гаємо досить високу готовність пристосуватися, то в розпеще-них дітей вона занадто низька. Вони не навчилися вписувати-ся в суспільство й пристосовуватися до його законів, адже були шефами або принцесами в мами й тата. Їхні постулати звучать приблизно так: «Я дуже важливий/-а!», «Мені завжди раді!»,
45
«Я отримую все, що хочу!», «Я маю на все право!», «Я сильні-ший/-а за інших!», «Я найкращий/-а!» Як наслідок, вони мають труднощі з адаптацією в дитячому садку, школі чи в до-рослому житті, а також часто ображають своїх близьких. Крім того, таким дітям аж тепер доводиться вчитися, що не все в житті дається задарма і що їм також потрібно докладати зусиль. У деяких випадках це веде до зниження успішності навчання або навіть до кидання університетів. В інших, не та-ких критичних випадках їм хоч і досить добре вдається впи-сатися в суспільство й успішно взаємодіяти з іншими, проте дуже складно переживати поразки. Приміром, відмова в ро-мантичних стосунках може призвести до жахливого відчаю тільки тому, що розбалувані діти звикли отримувати бажане.
КРИТИКУВАТИ БАТЬКІВ? ЦЕ НЕЛЕГКО!
Коли ми обговорюємо наше дитинство та батьків, у деяких людей виникає внутрішній спротив: їм важко звинувачувати батьків у своїх проблемах. Я знову й знову переживаю ситуації, коли клієнти потрапляють у конфлікт лояльності, бо змушені критично поглянути на своїх батьків. Вони люблять їх і багато за що їм вдячні. Їх охоплює почуття провини, коли вони зму-шені розповісти мені, що, ймовірно, якась батьківська пове-дінка була не зовсім оптимальна. Тоді їм здається, наче вони зраджують власних батьків. Тому я хочу особливо наголосити, що тут ідеться не про те, щоб заперечити батьківські зусилля й звинуватити їх у проблемах нашого дорослого життя, а лише про те, щоб глибше зрозуміти óбрази, які ми винесли з дому. І я маю на увазі не тільки критичні моменти, а й позитивні óбрази, за які ми маємо відчувати вдячність. Крім того, по-трібно також пам’ятати, що наші батьки формувалися під
46
впливом власних батьків, тож, зрештою, також є жертвами виховання. Наприклад, у мене були дуже люблячі батьки. Я була дуже бажаною дитиною і маю здебільшого щасливі спо-гади з дитинства. Проте моя мама не дозволяла собі права на «слабкі» почуття. Вона була найстаршою з дев’яти братів і се-стер, а коли їй виповнилось одинадцять, почалася Друга світо-ва війна, тож місця для слабкості просто не було. Вона була вимушена з усім справлятися. Й оскільки сама не вміла пере-живати «слабкі» почуття, як-от смуток, то іноді була трохи безпорадною, коли сумно було мені. Тож у мене виникли такі постулати, як: «Я мушу бути сильною!» та «Плакати — сором-но!» Навіть люблячі батьки не завжди все роблять правильно.
Також важливо зрозуміти, який зразок для наслідування дали нам батьки. Наприклад, якщо в дівчинки дуже любляча, але дуже слабка мати, яка постійно пристосовується до домінант-ного батька, то через ідентифікацію зі своєю мамою в дитини можуть розвинутися постулати на кшталт: «Жінки слабкі», «Мені потрібно пристосовуватися», «Я не можу заперечува-ти». Або ж, відмежувавшись від матері, вона розвине інакші постулати: «Я мушу захищатися», «Я ніколи нікому не підко-рятимуся», «Чоловіки небезпечні».
Важливу роль відіграють також норми та цінності, поши-рені в батьківському домі. Скажімо, якщо в цілковито любля-чій сім’ї панує суворе ставлення до сексу, воно відповідно формуватиме особистість дитини — у неї згодом можуть ви-никнути серйозні проблеми з природним сприйняттям свого тіла та сексуальності. Тож навіть люди, які багато в чому зав-дячують своїм батькам, все ж часто розвивають ті чи інші постулати, що утруднюють їхнє доросле життя.
Проте деяким людям дуже важко скласти реалістичне уявлення про своїх батьків. Наприклад, коли сприйняття одного з них сильно забарвлене маніпуляціями іншого. Якщо
47
мама часто плачеться своїй дитині про «поганого тата», то дитя сприйматиме його крізь мамині окуляри. Зі своєї бага-торічної роботи експерткою в сімейному суді знаю, що ці образи деколи мають такий тривалий ефект, що діти впро-довж усього життя погано ладнають зі своїм батьком або ж узагалі не контактують із ним. Те саме, звісно, стосується й тат, які цькують дітей на мам.
Однак є ще одна причина, чому деяким людям важко ви-працювати реалістичну думку про своїх батьків, і це пов’язано зі схильністю дітей їх ідеалізувати. Діти екзистенційно зале-жать від довіри до своїх годувальників і сприйняття їх добри-ми та правильними. Вони мають їх ідеалізувати, інакше ви-никне непереборний страх опинитися в руках дефектних або навіть злих батьків. І таке ідеалізування в декого залишається і в дорослому житті. Часом це суттєво ускладнює формування реалістичного уявлення про батьків, зокрема про їхні сильні та слабкі сторони. Якщо в дорослому віці я досі сприймаю своїх батьків крізь призму ідеалізації, то не можу відокреми-тися від них у здоровий спосіб. А якщо я на це не здатний/-а, то мені буде важко знайти свій шлях у цьому житті. Якщо я хочу пізнати себе — що є передумовою мого розвитку як особистості, — то важливо отримати якомога реалістичніше уявлення про себе та своїх батьків. Реалістичний образ не сто-їть на заваді глибокій прихильності. Я й далі можу дуже силь-но любити й цінувати батьків за те, які вони є і були. Для цього вони не мають бути ідеальними та непогрішними. Тут діє той самий закон, що і з коханням: якщо я в змозі любити тільки ідеальне, то це — несправжня любов.
ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП:
ГЕНЕТИЧНО ЗУМОВЛЕНИЙ
ПОГАНИЙ НАСТРІЙ
Що стосується негативних образів, то достатньо навіть кіль-кох негативних подій, щоб залишити глибокі сліди в нашій пам’яті. На жаль, це не працює з позитивним досвідом, тому що в нас генетично закладено більше звертати увагу на по-гані новини, ніж на добрі, і пам’ятати їх довше. Причина в тому, що для виживання важливіше зважати на небезпеки, ніж на те, що йде за планом. Наприклад, якщо, поки сім’я кам’яної доби розважалася веселою грою, раптом з’являвся шаблезубий тигр, то чисто технічно, для виживання, мозко-ві було важливо, щоб пов’язані з грою приємні емоції момен-тально поступалися страхові. Тому мозок мав негайно пе-ремкнутися зі схеми кругообігу щастя на схему страху, щоб зі страху перед тигром сім’я втекла і мала шанс вижити. Від-повідно для виживання першим людям важливіше було за-пам’ятовувати отруйні рослини, ніж неотруйні. Помилки могли і досі можуть бути смертельними. Тому наш мозок створений так, щоб звертати увагу на хиби та недостачі. І, на жаль, це дуже часто означає, що ми буквально поринаємо в помилкове сприйняття, а надто коли перебуваємо в режи-мі тіньової дитини. Це також і причина того, що ми легше запам’ятовуємо неприємні події, ніж радісні. Саме тому ми навіть через багато років так соромимося неприємної ситу-ації, наче вона сталася вчора, натомість втіха від приємної