Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 6)
такою ж полоненою деструктивної поведінки, як раніше — адаптивної. Тіньова дитина такого підлітка, а згодом і дорос-лого, формується через досвід домінування батьків. Крізь оку-ляри цього образу людина відразу сприйматиме інших як домінантних і всесильних. І реагуватиме на них або пристосу-ванням, або бунтом. Лише тоді, коли людина пізнає свою ті-ньову дитину й подолає свої глибинні образи та постулати, вона в глибині душі почуватиметься на рівних зі своїм оточенням.
МАМА РОЗУМІЄ МЕНЕ! БАТЬКІВСЬКА ЕМПАТІЯ
Батьки, які не мають емпатії до потреб своїх дітей, відчувають труднощі з правильним розумінням їхніх почуттів і потреб. Як наслідок, діти звикають до формули «Неправильно те, що я відчуваю і думаю», хоча насправді почуваються правильно. Батьки, які не здатні перейнятися потребами своїх дітей, ма-ють поганий доступ до власних почуттів, адже налагоджений контакт із власною емоційністю — це передумова співчуття. Наприклад, якщо дитині сумно, бо друг не хоче з нею гратися, її мама мусить встановити зв’язок із власним почуттям смутку, інакше не матиме емпатії до своєї дитини. Якщо ж мама від-кидає та ігнорує власне почуття суму, то зробить те ж саме й зі смутком своєї дитини. Через безпорадність вона, можливо, підпустить різкий коментар, скаже дитині, щоб вона так не по-водилася і що той друг однаково якийсь дурнуватий. Це вчить дитину, що неправильно відчувати сум і що вона обирає по-ганих друзів. Якби ж мати (або інша близька людина) вміла добре справлятися з власним почуттям смутку, то змогла б прийняти горе дитини та зрозуміти його. Тоді вона, напри-клад, сказала б: «Сонечку, я розумію, що ти засмучений/-а, тому що Йонас сьогодні не хотів з тобою гратися». Вони б
39
розглянули з дитиною можливі причини відмови Йонаса, а також обговорили б, чи дитина часом не внесла свою лепту в цю ситуацію. У такий спосіб дитина засвоює назви для своїх почуттів, у цьому випадку — смутку; вчиться не залишатися на самоті, коли їй потрібне розуміння. А також дізнається, що можливо знайти розв’язок проблеми.
Завдяки емпатичним діям батьків дитина вчиться розріз-няти й називати свої почуття. І позаяк батьки сигналізують їй, що її почуття загалом нормальні, дитина також учиться справ-лятися з ними та належно регулювати.
Тому батьківську емпатію вважають найважливішим кри-терієм виховної компетенції. Це, так би мовити, засіб, через який ми отримуємо наші добрі чи погані óбрази.
ВІД ГЕНЕТИКИ ДО ХАРАКТЕРУ: ІНШІ ЧИННИКИ,
ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ВНУТРІШНЮ ДИТИНУ
У 1960-х роках у психологічних і педагогічних дослідженнях дотримувалися думки, що дитина народжується як «tabula rasa», тобто «чиста дошка». Вважали, що характер і розвиток людини формуються лише під впливом середовища та вихо-вання. Однак цю доктрину радикально змінили нейробіоло-гічні та генетичні дослідження останніх десятиліть. Тепер уже відомо, що гени суттєво визначають риси характеру, а також інтелект людини. Для наочності розгляньмо генетично зумов-лену схильність особистості до інтроверсії чи екстраверсії.
Ці риси характеру зіставляють з різними особливостями людини: інтроверти заряджаються енергією, коли залиша-ються на самоті, міжособистісні контакти їм не особливо по-трібні й виснажують швидше, ніж екстравертів. Коли їм став-лять питання, вони спершу на короткий час поринають у свої 40
думки, шукаючи відповіді, а тоді вже відповідають. Екстра-верти натомість здатні думати під час розмови, а тому деко-ли — у позитивному чи негативному сенсі — самі дивуються тому, що кажуть. Вони поповнюють життєву енергію в приєм-ній компанії і здебільшого не люблять залишатися на самоті. Загалом потрібно більше зовнішніх стимулів, щоб зацікавити та спонукати їх до дії. А от інтроверти, навпаки, чутливіше реагують на зовнішні подразники, а тому й швидше, ніж екс-траверти, відчувають надмірне перезбудження.
Через різні потреби в людському контакті інтроверти й екс-траверти відрізняються також і за стилем роботи, що часто впливає на вибір професії. Інтроверти здебільшого віддають перевагу тихому робочому простору, де їх не відволікають і де вони можуть поринути у свою роботу (на довгі години та дні). Екстраверти люблять контакт із зовнішнім світом. Вони або вибирають професії, які за замовчуванням задовольняють цю потребу, або ж після фази концентрації шукають короткого міжособистісного контакту (онлайн чи в реальному житті), щоб поповнити запаси енергії.
Тому людина зі схильністю до екстравертності швидше, ніж інтроверт, почувається самотньою і нудьгує на самоті, неза-лежно від того, як її виховували і які óбрази має її тіньова чи світла дитина.
Чутливість і страх також закладені в наших генах і разом вирішують, як розвивається наша самооцінка. Деякі діти на-роджуються із сильнішим, ніж у решти, характером. Згідно з дослідженнями, є десь 10 % так званих «невразливих дітей» — навіть із важкого дитинства вони виходять більш-менш не-ушкодженими і з досить-таки добре збереженою самооцінкою.
Які образи дитина візьме зі свого дитинства, залежить також і від динаміки її з батьками характерів, яку формують їхні особ-ливості. Психологи говорять тут про так звану
41
Дітям зі схильністю до гіперактивності дуже важко керувати своєю надлишковою енергією, і тому вони набагато частіше ображають людей зі свого оточення. Це призводить до того, що від інших дітей та вчителів вони часто дістають послання: «З тобою не все гаразд!» Тому в більшості розвивається низька самооцінка, навіть попри люблячих батьків. Адже на розви-ток дитини, звичайно ж, впливають не тільки батьки, а й інші близькі люди: однокласники, вчителі, бабусі й дідусі.
Óбрази, які ми виносимо з дитинства, залежать не тільки від стилю виховання наших батьків, а й від взаємодії числен-них чинників. Щоправда, батьки закладають дуже важливі підвалини. Адже що нестабільніша дитина через домашні вза-ємини, то чутливіша до травм, яких їй можуть завдати інші близькі люди. Отже, дитина турботливих і чуйних батьків інак-ше ставитиметься до ситуації, коли її дражнитимуть одноклас-ники, ніж дитина, чиї батьки погано розуміють її почуття.
ТІНЬОВА ДИТИНА ТА ЇЇ ПОСТУЛАТИ
Якщо ми хочемо зарадити проблемам у нашому житті, то му-симо на глибинному рівні зрозуміти, в чому полягає наша
оголювати свої внутрішні травми та страхи. Це природний захисний механізм і цілком зрозуміле бажання. Зрештою, кому подобається відчувати сум, страх, меншовартість чи навіть від-чай? Ми всі дуже зацікавлені в тому, щоб за можливості уни-кати негативних почуттів і допускати у своє життя тільки пози-тивні: щастя, радість, любов. Тому багато хто придушує свої внутрішні травми. А інакше кажучи, відштовхує свою тіньову дитину, коли та прагне щось сказати. Проблема в тому, що ті-ньові діти подібні до дітей із реального життя: що менше уваги отримують, то більше її вимолюють. Якщо дитина натомість бачить, що про її проблему потурбувалися, то знову може задо-волено відійти вбік і деякий час бавитися самостійно.
Так само поводиться і наша тіньова дитина: якщо її страх, сором чи гнів ніколи не допускати до слова, вони й далі діяти-муть у глибинах нашої свідомості. Там вони сіють біду, навіть без відома нашого «Дорослого». А тоді відбувається саме те, що так часто переживає Міхаель: небажана, витіснена тіньова дитина з усієї сили виривається і виливає свій гнів на інших.
У порадниках та фаховій літературі до частини особистості під назвою «внутрішня дитина» зараховують зазвичай тільки почуття. Проте я вважаю, що внутрішню дитину (поділену на тіньову та світлу дитину) також формують ще й внутрішні постулати, які часто взагалі є першопрохідцями для почуттів. Як я вже пояснювала раніше, постулат — це глибоке вкоріне-не переконання, що стосується нашої самооцінки й взаємин з іншими людьми. Наприклад, коли дитина відчуває, що бать-ки люблять і приймають її, у неї формуються такі постулати, як «Я бажана», «Мене люблять», «Я важлива», що зміцнюють у ній світлу дитину. Якщо ж ставлення батьків прохолодне та зневажливе, у дитини дозріють інші постулати: «Я небажана», «Я тягар для них», «Мною нехтують», які сформують її тіньо-ву дитину. Хоча постулати виникають змалку, вони глибоко
43
вкорінюються в наше несвідоме й тому в доросле життя пере-носяться як психічна програма. А ще серйозно впливають на наше сприйняття, мислення, дії та почуття.
Дію постулатів знову буде проілюстровано на прикладі Міхаеля та Сабіне: як я вже згадувала, мати Міхаеля майже не зважала на його бажання та не звертала уваги на його особи-стість. Міхаель також має двоє молодших братів і сестер, а його батьки разом керували пекарнею. Мати була надміру переван-тажена та в постійному стресі й не могла кожній дитині подару-вати ту увагу й турботу, яких вони потребували. Батько також не міг компенсувати цей материнський дефіцит, адже постійно працював. Через брак батьківської емоційної та фізичної при-сутності часто не було задоволено ні його потребу в прив’язано-сті, ні потребу в підвищенні самооцінки. Як наслідок, сформува-лися такі постулати, як «Мною нехтують» та «Я неважливий». Ці постулати досі несвідомо формують його сприйняття. Щора-зу, як він не почувається «видимим», його тіньова дитина зді-ймає крик: «Знову! Мною знову нехтують!» Ці постулати — справжня причина, чому Міхаель так швидко спалахує, коли Сабіне начебто приділяє замало уваги йому та його бажанням.