Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 40)

216

 

Тож якщо ти часто невпевнений/-а, чи маєш право відмо-вити в проханні, або ж переживаєш, що прохач дуже розчару-ється твоєю відмовою, то нехай твій внутрішній дорослий думає через розумні аргументи. Спершу поміркуй, яке він/ вона має право сердитися чи розчаровуватися, замість того щоб постійно замислюватися над питанням, чи ти маєш пра-во сказати «ні». І коли твоя сусідка просить тебе принести торт на застілля, а ти не встигаєш чи не хочеш його пекти, то скажи їй це відкрито й спитай, чи не міг/могла б ти зробити щось інше. За яким правом вона мала б розізлитися на тебе, які аргументи свідчать на її користь? Яке право злитися має твій партнер чи твоя партнерка, якщо ти хочеш втілювати свої бажання та потреби? Будь ласка, тримай в умі: якщо ти викону-єш чиєсь прохання, скрегочучи зубами, то саме це часто обурює прохача й створює ще більше навантаження на ваші стосунки, ніж якби ти чесно сказав/-ла «ні». Не забувай, що також мож-на й домовитися про компроміс. Запам’ятай: тепер ти вже дорослий/-а і можеш формувати свої стосунки на рівних!

 

ДОВІРЯЙ СОБІ ТА ЖИТТЮ!

Контроль — це відповідь на страх. І оскільки страх — це фунда-ментальна частина життя, у нас усіх сильна потреба контролю-вати себе та наше оточення. Однак у деяких бажання кон-тролю виражене особливо сильно, їм потрібно дуже багато контролю, щоб почуватися в безпеці. Їхня тіньова дитина ду-має, що вона безсила й віддана комусь на поталу, тож неймо-вірно боїться як відпустити, так і довіряти, бо не довіряє сама собі. Якщо ти відчуваєш, що тебе це стосується, тоді твій вну-трішній дорослий мав би спитати себе, що справді може стати-ся за найгіршим сценарієм. Бо часто це питання не продумують

217

 

до кінця — виникає з примарного страху тіньової дитини. Тож запитай себе ще раз, що насправді може статися, якщо ти тро-хи більше розслабишся і більше довіришся собі та плину життя. Додумай до кінця сценарій, який тебе так лякає. Дійди до кор-донів своєї уяви, щоразу запитуючи себе: а потім? Глянь в очі своєму найгіршому кошмарові й запитай себе, чи він справді такий поганий і чи ще можливо щось змінити в цій ситуації.

Відчувши й додумавши свій найгірший сценарій, свідомо віддалися від своєї переляканої тіньової дитини та з позиції внутрішнього дорослого логічно поясни їй (своїми словами) таке: «Моя люба, бідолашна дитино, ти все ще дуже висна-жена минулим. З мамою і татом справді було нелегко: ти просто не мала шансу самоствердитися й завжди відчува-ла, що робиш недостатньо. Але тепер ми вже дорослі і все, чого ти так боїшся, дуже малоймовірне. У будь-який час ми можемо отримати допомогу. Крім того, ми здатні дати відсіч. А ще ми багато чого навчилися і в змозі купу всього зробити. І завжди пам’ятай: тепер ми вільні й маємо право на власну волю. То що ж із нами такого станеться? У най-гіршому разі житимемо на допомогу з безробіття — і все ще краще, ніж багато людей у світі. За найгірших обставин (ім’я партнера/-ки) покине нас, але й це ми переживемо».

Завжди пам’ятай: твої страхи — це проєкції. Більшість ре-чей, яких ми боїмося, ніколи не відбуваються. А навіть якщо й так, то якось ми їх долаємо. Люди, чию тіньову дитину ду-шать страхи, обов’язково мають відмовитися від звички віри-ти всім своїм думкам. Тільки згадай, скільки разів твої остра-хи вводили тебе в оману. Скільки разів усе було набагато краще, ніж ти боявся/-лася? Або ж ставалося набагато гірше, ніж ти думав/-ла. Якби твій голос страху, тобто твоя тіньова дитина, був консультантом у твоїй фірмі, ти б уже давно звіль-нив/-ла його через купу неправильних прогнозів. Річ у тім, що

218

 

ми просто багато чого у своєму житті не в змозі контролювати й часто помиляємося у своїх прогнозах — як у кращий, так і в гірший бік. Тож щоразу пояснюй собі, що масштабні події все одно не у твоїх руках. Проте що більше ти напружуєшся, хочеш усе фіксувати та контролювати, то більше виснажуєш себе й своє оточення.

Люди із захисною стратегією «прагнення контролю» ча-сто мають перебільшене почуття обов’язку. У такій надмірній формі це веде до хворобливих компульсивних дій або нав’яз-ливих думок. У легшій формі постраждалі дотримуються над-звичайно дисциплінованих рутин, від яких самі ж і страждають. Відмовитися від контролю важко, адже постраждалим довело-ся б робити саме те, на що вони найменше здатні, — довіряти.

Але як навчитися довіряти? Якщо я не дуже релігійна і не віддаю свою долю в Божі руки, то мені потрібен високий рі-вень упевненості в собі, щоб почуватися готовою до життя. Власне, що більше я довіряю собі, то вища моя внутрішня впевненість у тому, що я витримаю та переживу поразки. Зрештою, моє прагнення контролю має захистити мене від негативних почуттів, які виникають, коли я припускаюся по-милки. Тож якщо я хочу все легше відпускати, то маю навчи-тися витримувати негативні почуття. Тут знову вступає в гру вже неодноразово згадана толерантність до фрустрації. Тіль-ки коли я повірю, що витримаю розчарування, моя голова звільниться для думки, що, ймовірно, я досягну успіху або що зі мною нічого не станеться.

Страх виникає внаслідок множення «ймовірності виник-нення» на «чинник катастрофи». Приміром, люди, які страж-дають від страху перед польотом, хоч і знають, що ймовірність виникнення проблеми мізерна, проте чинник катастрофи в разі аварії настільки великий, що політ їх страшенно лякає. Коли людина страшенно боїться невдачі, то вважає ймовірність її

219

 

виникнення та чинник катастрофи високими. Тому її тіньова дитина думає, що: 1) вона, найпевніше, зазнає невдачі; 2) вона не виживе. Щоб допомогти собі, можна використовувати оби-два важелі, адже тіньовій дитині потрібна втіха та підтримка через її негативні постулати. Як завжди, йдеться про те, щоб позбутися власних проєкцій. І ми вже навчилися це робити. Утіш свою тіньову дитину й поясни їй, що відбувається у світі. Крім того, посиль свою світлу дитину та свого «Дорослого». Внутрішнього дорослого, як завжди, — через аргументи.

У цьому контексті важливий аргумент для внутрішнього дорослого — просто не сприймати себе таким/-ою важли-вим/-ою. Коли ми піддаємося нашому страху невдачі, то часто вважаємо себе занадто важливими. Але коли «Дорослий» тро-хи віддаляється від тіньової дитини, тобто переходить на третю позицію сприйняття, то виявляє, що його невдача порівняно до світових подій абсолютно неважлива. Проблема в тому, що наші страхи змушують нас вірити, що ми — центр світу. Хоч це й звучить парадоксально, але саме через свої страхи людина ще й вважає себе дуже скромною та стриманою. Певною мірою це правда, проте страх за себе робить нас за замовчуванням его-центричними, адже тоді ми постійно зосереджуємося на собі. Тому дуже розслабляє і зцілює, якщо ставиш під сумнів своє (і своїх потенційних невдач) відносне значення.

Можливо, твоє прагнення контролю заходить аж так дале-ко, що ти відчуваєш сильну потребу у владі? Мабуть, ти завж-ди хочеш мати вирішальне слово і бути правим/-ою? Тоді постав, будь ласка, під сумнів мотиви своїх дій: про що тобі йдеться насправді? Зрозумій, річ не завжди в перемозі чи поразці, адже набагато важливіші інші цінності — розуміння, співпраця, дружба, повага. До речі, про повагу: це може бути твоя болюча тема. Перевір, чи ти часом не вимагаєш від інших більше поваги, ніж виявляєш сам/-а. Можливо, ти наполягаєш 220

 

на тому, щоб до тебе ставилися з великим пієтетом, часто зовсім не усвідомлюючи, як сильно змушуєш інших пристосо-вуватися до твоїх уявлень. Зрозумій, що через свої претензії на владу ти постійно змушуєш інших орієнтуватися на тебе, а отже, сам/-а маєш демонструвати їм повагу, якої вимагаєш для себе. Тому переконайся, що ти залишаєшся на одному рів-ні зі своїм оточенням. Власне, щойно ти заглиблюєшся у сві-домість своєї тіньової дитини, то втрачаєш свою рівноправну позицію — проте все більше борешся за свої права, прагнучи отримати вище становище. Тож, використовуючи свій дорос-лий розум, збагни, що тепер ти вже дорослий/-а і що зовнішній світ — це не «мама і тато». Ти — вільний/-а, і ніхто не має над тобою влади. Твоя боротьба за владу завдає тобі набагато біль-ше проблем із твоїм оточенням, ніж допомагає. Тепер ти — до-рослий/-а та самодостатній/-я. Тому ти можеш просто відпу-стити ситуацію і відмовитися від контролю. Насправді ти теж прагнеш довіряти і хочеш, щоб усе відбувалося своїм ходом.

Щоб змогти довіряти й відпускати, корисно буде навчи-тися вправ для розслаблення та медитації. Але будь терпля-чим/-ою, якщо доведеться тренуватися довше — адже твої високі вимоги до себе часто породжують нетерпіння, якщо щось не вдається відразу. Вправи на «уважне відпускання» походять з буддійського вчення про медитацію. Якщо ця тема тобі цікава, рекомендую придбати книжку абощо, зав-дяки чому зможеш дізнатися більше.

 

РЕГУЛЮЙ СВОЇ ПОЧУТТЯ!

Коли ми опиняємося в пастці нашої тіньової дитини, нас тур-бують не самі постулати як такі, а хворобливі відчуття, що супроводжують цей стан. У більшості на перший план раз

221

 

у раз виходить певне почуття і стає, так би мовити, їхнім лейт-мотивом. У деяких це почуття покинутості та самотності. В інших — невпевненості та сорому. Ще хтось страждає від надмірної провини, інші — від тривожності. Одних мучать ревнощі, інших — млявість. Досить багатьох регулярно мучить депресивний настрій.