Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 37)

200

 

Тож якщо твій опонент без будь-яких логічних фактів, а лиш послуговуючись своїм «шостим чуттям», садить тебе не в той вагон і наполягає на своєму сприйнятті, тоді ти маєш знати, що він/вона помиляється. Можеш спробувати це йому/їй пояснити. Але, будь ласка, не надто часто. Остерігайся потрапити в оргію виправдань. Постав в якийсь момент крапку. Це саме та ситуація, у якій ти на програшній позиції через упертість твого опонента та його нездатність до самоаналізу. Імовірно, прагненням до влади опонент захищає свою тіньову дитину, а отже, мусить узяти гору і не може зайти в конфлікті так далеко, щоб по-справжньому тебе слухати. Його/її емпатія обмежена захисною стратегією — принаймні в цій ситуації. І це підводить нас до однієї з найцін-ніших золотих стратегій у міжособистісній взаємодії — емпатії.

 

УЧИСЯ ЕМПАТІЇ!

Емпатія означає, що я здатна співчувати іншій людині. Однак коли я надто заклопотана собою та своїми проблемами, то легко втрачаю з поля зору чужі. Усім відомо: якщо страждаєш фізично чи душевно, важко зосередитися на чомусь іншому. Весь організм намагається спочатку втамувати біль. Це означає, що ми здатні найкраще співчувати іншим, коли наші потреби задоволено настільки, що вони вже не вимагають нашої уваги. Тому деякі партнери потрапляють у тривалий клінч: перш ніж спромогтися на емпатію до чиїхось потреб, вони очікують задоволення власних потреб в увазі та розумінні. У боротьбі за розуміння до себе вони втрачають емпатію до свого партнера. До речі, це також непоганий аргумент для того, щоб внутрішній дорослий добре про себе дбав: що більше щастя я візьму у свої руки, то з більшим розумінням ставитимуся до свого партнера та інших людей.

201

 

Найважче відчувати емпатію до потенційного або реального нападника. Це закладено самою природою: якщо я мушу захи-щати своє життя, то не маю права на співчуття до ворога. Єдина проблема: у нашому світі гаданий нападник деколи зовсім ним не є. Буває, що йдеться всього-на-всього про партнера. Як ти вже знаєш, коли ми перебуваємо в стані страху та невпевненості, ото-тожнюючись зі своєю тіньовою дитиною, то часто вигадуємо во-рогів там, де їх немає. Тож емпатія працює найкраще, коли я по-чуваюся впевнено. Відчуваючи впевненість у власних силах, я здатен/-на відкритися своєму співрозмовнику і співчувати йому.

Однак, як я вже писала в підрозділі «Придушувачі проблем та беземоційні люди», є ще одна причина того, що декому важ-ко дається емпатія, — поганий зв’язок із власними почуттями. Часто саме чоловіки перебувають під сильним впливом раціо-нального мислення. Однак якщо навіть менш співчутлива лю-дина ставиться до свого співрозмовника з доброзичливістю та розумінням, конструктивна розмова все ж може відбутися, тому що тоді іншу людину можна зрозуміти принаймні раціонально. Доброзичливий, але менш співчутливий співрозмовник іноді теж корисний саме завдяки своєму раціональному підходу.

Набагато проблематичніший, ніж раціональний, але від-критий співрозмовник є саме перший випадок — власне, коли людина ототожнює себе зі своєю тіньовою дитиною і вважає себе жертвою уявно сильнішої людини. Це викривлене спри-йняття веде до нещадності — коли уявна жертва відчуває спів-чуття тільки до себе.

Особливо яскраво це видно в конфліктах між парами. Ось невеликий приклад із моєї практики. Коли Лінда та Джонатан прийшли до мене на сеанс, то перебували в подружжі вже майже 20 років. Вони звернулися до мене через проблеми в сексуаль-ному житті. Джонатан уже багато років не відчував бажання спати з Ліндою, що її дуже ображало. Навіть раніше в них бували 202

 

тривалі періоди, коли Джонатан не виявляв готовності в цьому аспекті. Під час психотерапевтичної бесіди я виявила: щойно ми порушували цю тему, Джонатан цілком і повністю перемикався в режим своєї тіньової дитини. Щойно йшлося про його неба-жання, Лінда за мілісекунди перетворювалася в Джонатанових очах на ворога — і він ставав дуже жорстоким і зневажливим. Його вороже, викривлене сприйняття Лінди було наслідком постулатів «Я відповідальний/-а за твоє щастя», «Я винний/-а» та «Я маю виправдати твої очікування». Його тіньова дитина сприймала Лінду як кращу за нього. Вона проєктувала на Лінду його холодну та зневажливу матір. Відповідно Джонатан відчу-вав величезний тиск, коли мав ощасливлювати Лінду в усіх ас-пектах. Тут також впливало і те, що він часто казав «так», хоча мав на увазі «ні». Його захисними стратегіями були прагнення до гармонії, пристосування та рольова гра. Як наслідок, він брав у стосунках занадто мало відповідальності за власний добробут. Його потребами нехтували. І як це часто буває, він більше злив-ся на свою дружину як на уявно сильнішу, ніж на себе, і пасив-но-агресивно карав її своєю втечею та відмовою в сексі. Осно-воположна (несвідома) оборонна установка такої поведінки: «Принаймні в ліжку я роблю те, що хочу!» Тобто його тіньова дитина опиралася виправдовуванню (ще й) Ліндиних еротичних очікувань. Спати з дружиною було просто його черговим обов’яз-ком. І саме тому, що Джонатан відчував таку відповідальність за її добробут, він відмовлявся виконувати її бажання — цілком звичний парадокс. Коли Лінда хотіла зблизитися з ним, він не бачив її потреби в близькості, а сприймав це як вимогу, наступ та взяття в полон. Він не відчував емпатії до Ліндиних потреб у близькості та прийнятті. А тому й не міг відчути емпатію до того, що його відмова ранить та ображає Лінду. Він ще був здат-ний побачити, що його дружина зовсім безсила: що б вона не ро-била, у неї не було шансів наблизитися до нього. Тут він не знав

203

 

пощади. Лише коли Джонатан змінив свою позицію і вийшов із ролі жертви — він зміг відчути до Лінди співчуття та емпатію. Так між ними знову виникла близькість, що позитивно впли-нуло також і на їхнє статеве життя.

Тож якщо ти спіймаєш себе на тому, що в проблемній ситу-ації з іншою людиною тебе надто сильно поглинула власна позиція, то свідомо доклади зусиль, щоб дистанціюватися від своїх почуттів і перемкнутися в режим «Дорослого». Перейди в позицію спостерігача — наприклад, уявивши себе на сцені те-атру (або виконавши вправу «Три позиції сприйняття» на с. 138). Установивши внутрішню дистанцію, спробуй зрозуміти динамі-ку вашої проблеми. У чім річ для вас обох? Дуже часто на кону визнання (кожен відчуває, що інший/-а його недооцінює), спра-ведливість (кожен вважає, що інший/-а несправедливо до нього ставиться) і, як наслідок, обрáзи. Тож намагайся цілком усвідом-лено відчувати не тільки свою образу, а й почуття співрозмовни-ка. Постав себе на його/її місце і відчуй, як він/вона почувається. Які тривоги, страхи, óбрази викликає в нього/неї твоя поведінка? Спробуй зрозуміти його/її тіньову дитину. Завдяки цьому акту емпатичного розуміння, можливо, ти отримаєш абсолютно но-вий підхід до вашої проблеми.

Завжди пам’ятай: ти можеш легко змінити все, що лежить у межах твого контролю. Але не іншу людину. Тож якщо ти бачиш можливість зблизитися з кимось через міст емпатії, то зроби це. Не чекай, поки людина зробить перший крок. Іти назустріч — це ознака величі, а не слабкості.

 

СЛУХАЙ!

Однією з найбільших чеснот є вміння по-справжньому слухати іншу людину. Слухання — це міст до емпатії. Однак багатьом 204

 

людям це важко дається. Вони швидко відволікаються на власні думки й зрештою опиняються в собі. Крім того, у мене ще й складається враження, що наша культура слухання стрімко йде на спад. Покоління моїх батьків легко вело за-стільні розмови і з дванадцятьма людьми. Нині це часто не вдається навіть із чотирма, тому що вони починають го-ворити парами, відповідають на телефонні дзвінки або гра-ються на своїх мобільних телефонах.

Проте можна навчитися активного слухання. І йдеться не тільки про техніку розмови, а й про внутрішнє ставлення. А саме про справжню цікавість до того, що каже інший/-а. Щоб зуміти сприймати інформацію, насамперед потрібно відкласти на деякий час власні турботи та думки. Наприклад, уявивши собі, що ти поміщуєш їх у сейф і замикаєш. Оскільки ключ на-лежить саме тобі, ти можеш бути впевненим/-ою, що зумієш знову відчинити його в будь-який момент. Тож твої турботи та егоцентричні думки перебувають там у безпеці. Нагадую, що постійне кружляння навколо себе — це здебільшого спроба отримати контроль над своїми проблемами. Якщо ж під час слухання твої проблеми надійно зберігаються в сейфі, ти мо-жеш розслабитися й повністю присвятити свою увагу іншій людині. Фокусування уваги на співрозмовнику також веде до стану цілющого самозабуття.

Почувши певні фрази, більшість людей схильні заглиблю-ватися в себе — подумки чи навіть вербально. Тому правило номер один: зосереджуй свою увагу на іншій людині. З’явля-ються егоцентричні думки — негайно проганяй їх у сейф і зно-ву концентруйся на співрозмовнику. Власне, багато людей швидко починають говорити про себе: ти тільки хочеш роз-повісти про свою подорож до Італії, як інша людина миттєво бере слово і з радістю ділиться спогадами про власні подоро-жі. Це дратує, чи не так? (Невеличка порада: навіть у таких