Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 32)
ЧЕСНІСТЬ ІЗ СОБОЮ!
Як я вже казала, прийняти себе не означає вважати, що в тобі все прекрасне. Це означає прийняти себе з усіма сильними та слабкими сторонами. І тут я не кажу про любов до себе. Адже любов — це дуже велике слово. Достатньо того, щоб тобі по-добалося жити. Тому що тоді ти справді радий/-а, що живеш.
Наскільки я можу прийняти себе, залежить від ступеня мого самопізнання. Зрештою, прийняти я можу лише те, що спри-ймаю чи усвідомлюю. Якщо ж я в змозі прийняти лише те, що мені в собі подобається, то це лише частина мене. Іншу ж ча-стину потрібно якось приховати, витіснити. Тому багато людей роблять у самопізнанні невеликі кола: вони зосереджуються на слабких сторонах, порівняно нешкідливих чи й зовсім не слаб-ких, та охоче висувають за межі своєї свідомості ті сторони, які справді варті детального аналізу. Одного разу до мене прийшла клієнтка з фотомодельною зовнішністю, яка під час першої розмови цілу годину щиро плакала, бо вважала себе справж-ньою потворою. Це дуже показовий приклад викривленого сприйняття, корисний для наочності: слабкістю цієї клієнтки була аж ніяк не її зовнішність, а яскраво виражена схильність до істерик, тобто цілковито перебільшених реакцій. І те саме, що і з цією клієнткою, яка сіла зовсім не в той вагон, відбува-ється й з усіма нами — іноді більше, іноді менше.
175
Якщо я заплющую очі через страх болісних прозрінь, я хоч і вберігаю себе від них, проте не в змозі розвиватися далі. Тож якщо, наприклад, сам/-а собі не зізнаюся, що через страх не-вдачі втікаю від важливих рішень, то тупцюватиму на одному місці. Якщо я не ви´знаю, що страшенно заздрю якійсь люди-ні, то не позбудуся цього почуття в здоровий спосіб. Якщо не зізнаюся собі, де межа мого таланту, то ніколи не вдоволь-нюся своїми досягненнями.
Я хочу закликати тебе бути якомога чеснішим/-ою із со-бою. Корисно буде попросити доброго друга чи подругу чес-но оцінити тебе, тому що часто дуже важко сприймати себе об’єктивно. Чесне самопізнання дарує неймовірне полегшен-ня, адже зменшує страх. Наприклад, коли я визнаю, що не маю таланту для досягнення своїх мрій, мені більше не потрібно боятися цієї правди. Я можу розслабитися й зізнатися собі: так, це справді так. І тоді мені вдасться реалістичніше пла-нувати своє майбутнє.
Підсвідомо в нас часто спрацьовує розмитий страх перед правдою. Проте доки ми втікатимемо від неї, від усвідомлен-ня, доти залишатиметься страх, доти ми не прогресуватиме-мо. Але якщо я зупинюся й зізнаюся собі: «Так, усе саме так!», то страх розсіється і, можливо, поступиться місцем смутку. Так з’явиться простір для чогось нового. Тоді я зможу або надати своїм бажанням іншого спрямування, або взяти-ся за іншу діяльність, яка мені більше до душі. Або ж я просто ви´знаю, що з моїм талантом я хоч і не птаха високого польо-ту, проте його все ж достатньо для задовільних результатів. Або ж я вирішу заповнити нестачу таланту старанністю. Хай там як, лише завдяки реалістичній самооцінці я зможу вре-гулювати свої цілі та дії й зрештою буду набагато щасливі-ший/-а, ніж якби через чистий страх перед самопізнанням постійно біг/-ла в неправильному напрямку.
176
Коли ми маємо справу зі своїми слабкостями, то найгірше, до чого здатні дійти, — це почуття провини. Воно майже не-стерпне, хоча визнання провини приносить неймовірне по-легшення. Просто сказати: «Так, це було неправильно!», «Так, я винен/-на в цьому!», «Так, я б так ніколи більше не вчи-нив/-ла!» Адже тільки взявши відповідальність за свої дії, я дію справедливо щодо своєї жертви. Тільки визнавши влас-ні помилки, я можу попросити пробачення в постраждалих. Нерідко це саме наші найближчі люди. Якщо ти впіймав/-ла себе на тому, що шкодуєш про якісь свої слова, дії чи безді-яльність, то насамперед попроси пробачення. Багато дорос-лих дітей відчувають полегшення, коли їхні батьки просто кажуть: «Нам шкода. Ми тоді були під дією стресу, а тепер чинили б зовсім інакше!» У тіньової дитини часто залиша-ються незагоєні рани, тому що її батьки ніколи не визнаю´ть відповідальності за свої помилки, а виправдовуються чи про-сто заперечують. Можливо, ти також у душі бажаєш, щоб твої батьки або хтось із них хоч раз попросили пробачення за те, що щось пішло не так.
Якщо в тебе вже є дорослі діти й після щирої самокритики ти дійдеш висновку, що зробив/-ла щось не так, то попроси в них за це пробачення. Це вибачення може стати новим по-чатком ваших стосунків. Якщо ж у тебе неповнолітні діти, то уважно перевір, як твоя тіньова дитина впливає на стиль їхньо-го виховання, і постарайся надалі бути якомога уважнішою до себе, аналізувати свої дії та вчинки.
Навіть якщо раптом згадаєш, що колись образив/-ла ста-рого друга чи колегу, просто попроси за це пробачення. Навіть якщо це сталося багато років тому. І навпаки: ти чітко пам’я-таєш ситуації, коли жертвою був/-ла ти — коли хтось учинив несправедливо щодо тебе. Уяви, що ця людина нарешті по-просила в тебе вибачення. Як би це було добре!
177
Вправа: ствердне прийняття реальності
Ця вправа — це насправді внутрішній стан, до якого я хочу тебе спо-нукати. Він походить від буддійського вчення про медитацію, з яким, мушу визнати, я знайома лиш поверхнево. Однак мені відомо, що на-ріжним каменем медитативної практики є ствердження і прийняття того, що є. Я думаю, цю просту ідею варто перейняти у своє життя, навіть не заглиблюючись у буддійські вчення. Ідея казати «так» дуже приваблива для психіки. Як я вже говорила, заперечення болісних прозрінь призводить до хронічного підсвідомого страху. А боротьба зі страхом вимагає більше енергії, ніж його прийняття. Те ж саме стосуєть-ся всіх інших негативних почуттів: смутку, безпомічності, гніву, сорому — вони найшвидше зникають, коли я їх приймаю.
Коли я говорю про страх, то маю на увазі тіньову дитину. Якщо ми приймаємо нашу тіньову дитину, а отже, і наші страхи, почуття меншовар-тості та сорому, наш смуток і безпорадність, тоді вона відчуває, що її зрозуміли, і може поступово заспокоїтися. Для цього достатньо в повсяк-денному житті знову й знову казати собі:
Почуття — це завжди швидкоплинні стани. Нам це добре відомо з почуттям щастя. Коли ми дуже раді, то наперед знаємо, що радість не триватиме вічно. А коли ми пригнічені, то, навпаки, думаємо, що ці почуття ніколи не зникнуть. Наприклад, якщо страждаємо через нероз-ділене кохання чи якщо нам страшно.
Тому я ще раз нагадаю тобі про вправу, яку описала в підрозділі «Як позбутися негативних емоцій»: сконцентруйся на фізичному виявлен-ні своїх гнітючих емоцій. Наприклад, якщо тобі сумно, сфокусуйся на тому, як твоє тіло відчуває сум. Можливо, це клубок у горлі? Або тиск
178
у грудях? Зосередься суто на цьому відчутті та заблокуй усі картинки, які постають у твоїй голові разом із думками про сум. Тож якщо тобі сумно, тому що твоя дівчина порвала з тобою, то викинь із голови всі картинки з нею і просто відчуй фізичний сум. Залишайся з ним. Ти побачиш, як швидко він зникне. Так само ти можеш діяти з усіма інши-ми гнітючими почуттями. Ця вправа походить із так званого
ТРЕНУЙ ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ!
Недосконалість, яку часто відчуває наша тіньова дитина, впли-ває не лише на наше самопочуття, а й на наше ставлення до інших людей та поводження з ними. З перспективи тіньової дитини інший/-а швидко перетворюється на ворога. Ще в моїй книжці «Життя теж буває легким!» я пояснювала, що невпев-нені в собі люди здебільшого живуть обороняючись, тобто по-стійно переймаються тим, щоб не опинитися в підвладному становищі та не піддатися нападу. А хто заклопотаний самоза-хистом, той не спроможний водночас відчувати до нападника ще й співчуття. Як наслідок, йому не вистачає доброзичливості до уявно сильнішого. Адже я можу виявляти доброзичливість, тільки якщо перебуваю на одному рівні зі своїм співрозмовни-ком. Натомість якщо я відчуваю себе меншовартісним, то суво-ро суджу не тільки про себе, а й про інших. Може бути й таке, що я захоплююся деякими рисами характеру уявно сильнішо-го та навіюю собі, що об’єктом моєї суворості є лише я сама, але якщо бути із собою цілком чесною, то це не зовсім так. Зловті-ха і заздрість — це занадто людські риси, і зазвичай вони завж-ди спрямовані на людей, яких ми вважаємо кращими. Тіньова дитина діє подеколи жахливо дріб’язково й недовірливо. Тому
179
для суспільства корисно, коли я якомога частіше перебуваю в режимі світлої дитини чи внутрішнього дорослого. Це підні-має мені настрій, і відповідно я ставлюся до свого оточення набагато доброзичливіше. Сприйняття та настрій постійно вза-ємодіють. Якщо я в доброму гуморі й доброзичливо ставлюся до співрозмовників, то вони комфортно почуваються в моїй компанії. Виникає позитивна динаміка. Набагато краще диви-тися на інших людей доброзичливо, ніж напружено, приготу-вавшись до стрибка, очікувати наступної атаки. Що більше я відчуваю напруженість і стрес, то швидше схильна проєкту-вати ці почуття на оточення й провокувати негативну динаміку.