Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 31)

169

 

чого очікує від нього його дівчина. Страх бути відкинутим і те, як він бачить партнерку, настільки для нього природні та нормальні, що він часто навіть не зауважує, коли ототожню-ється зі своєю тіньовою дитиною.

До речі, здебільшого саме почуття вказують нам на те, що ми діємо в режимі тіньової дитини. Крістін могла б упіймати себе на почутті гніву, а Лео — на страхові перед втратою.

Тож усвідом, що твоя тіньова дитина визначає твоє спри-йняття, мислення та почуття в багатьох, здавалося б, банальних ситуаціях. І ще раз: якщо хочеш зарадити своїм проблемам і розвиватися далі, то дуже важливо брати відповідальність за себе та активно працювати над собою за допомогою своїх нових знань, адже це також необхідна умова, щоб упіймати себе на черговому ототожнюванні зі своєю тіньо-вою дитиною. Зрештою, змінити ти можеш лише те, що усвідомлюєш.

 

РОЗРІЗНЯЙ ФАКТ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЮ!

Якщо ти ловиш себе на тому, що знову опинився/-лася в ре-жимі тіньової дитини й учергове погано почуваєшся, зроби крок назад, проаналізуй ситуацію з дистанції та запитай себе, як ти її інтерпретуєш. Перемкнися в режим «Дорослого» і спробуй цілком усвідомлено розпізнати окуляри, через які бачиш світ очима тіньової дитини. Адже зазвичай ми реагує-мо саме на ці інтерпретації, а не на «об’єктивну реальність». До речі, те саме стосується й ситуацій, коли ми сприймаємо світ викривлено позитивно. Скажімо, навіюючи собі певні думки, щоб захиститися від хворобливих прозрінь. Крім того, внутрішній дорослий і світла дитина можуть також непра-вильно оцінити ситуацію. Хоча здебільшого саме викривлене

170

 

сприйняття нашої тіньової дитини створює нам найбільше проблем, тому хочу зупинитися тут детальніше.

Багато людей навіть не усвідомлює, наскільки їхнє спри-йняття суб’єктивно забарвлено постійними інтерпретаціями, які вони роблять несвідомо. Наприклад, якщо людина А ду-має: «Чому він так дурнувато посміхається до мене?», то за-звичай не задумується, чи людина Б справді до неї дурнувато посміхається (читай: насміхається з неї), чи, можливо, йдеть-ся про милу усмішку. Важлива частина моєї психотерапевтич-ної роботи з клієнтами — аналіз конкретних ситуацій із по-зиції їхньої суб’єктивної інтерпретації реальності. Люди, які ототожнюють себе зі своєю тіньовою дитиною, тобто страж-дають через нестійку самооцінку, здебільшого дуже схильні звинувачувати інших у поганих намірах. Навіть діставши комплімент, вони думають, що співрозмовник або маніпулює ними, або їх «розігрує». Вони просто не здатні повірити, що інша людина оцінює їх набагато позитивніше, ніж вони самі. А якщо таке все ж трапиться, марно: вони все одно живуть у постійному страху перед викриттям. Інакше кажучи, такі люди бояться, що інша людина коли-небудь зауважить, які вони є насправді. Зазвичай не відбувається лише одного: вони не ставлять під сумнів власних негативних постулатів і не розуміють, що, можливо, помиляються саме вони.

Щоправда, є й «наївні» особи, які сприймають світ та свої стосунки дещо романтизовано. Як захисну стратегію вони здебільшого обирають прагнення до гармонії та постулати штибу «Я залишуся дитиною». Вони навіюють собі щось гарне, тому що дуже бояться правди, яка поставила б їх у незручне становище, коли б довелося активно захищати-ся. Характерна риса людей, які дуже люблять гармонію, — це не лише шалене прагнення уникати конфліктів, а й здат-ність їх деколи навіть не зауважувати. Якщо ти належиш до

171

 

тих, хто занадто довірливий і наївний, то подумай, як би ти оцінив/-ла поведінку свого співрозмовника із суворішої позиції. Спробуй бути особливо критичним/-ою. Викорис-тавши свого внутрішнього дорослого, намагайся дивитися на речі якомога тверезіше. Спіймай себе, щойно знову шукати-меш виправдань для інших і виявлятимеш розуміння там, де потрібно чинити рішучий опір.

Вправа: перевірка реальності

Цю вправу розроблено, щоб допомогти тобі зрозуміти та змінити свою інтерпретацію реальності. Ось приклад, який ти, звичайно, наповнюєш власним вмістом. Конкретна ситуація (тригер): моя шефиня вказує мені на помилку.

Моя тіньова дитина думає (постулати): я роблю недостатньо. Я маю бути ідеальним/-ою! Я не маю права на помилку!

Моя інтерпретація: моя шефиня вважає, що ця робота заважка для мене, і роздумує, ким мене замінити.

Мої почуття: мені соромно і страшно.

Моя захисна стратегія (перфекціонізм та прагнення до контро-лю): я стараюся ще більше, ретельно все контролюю та працюю по-наднормово.

Моя світла дитина вважає (позитивні постулати): я маю право на помилку! Я роблю достатньо!

Моя інтерпретація ситуації: моя шефиня задоволена моєю роботою, навіть якщо я деколи помиляюся.

«Дорослий» каже (аргументи): ти добре знаєш свою справу. Ти регулярно підвищуєш свою кваліфікацію. Твоя шефиня та колеги теж іноді помиляються. Твоя тіньова дитина занадто чутлива до критики.

Почуття: я зберігаю спокій.

Моя золота стратегія: я вчуся на помилках і ставлюся до себе та інших людей, які також не ідеальні, з доброзичливістю та розумінням.

172

 

ЗНАЙДИ ГАРНИЙ БАЛАНС МІЖ САМОАНАЛІЗОМ

І ВІДВОЛІКАННЯМ!

Ми вже знаємо, що наша інтерпретація реальності багато в чому визначає, що ми відчуваємо і як діємо. Однак нам не завжди вдається вчасно спіймати себе та виправити наше викривлене сприйняття, а тоді перемкнутися з режиму тіньової дитини в режим світлої. Тоді може статися так, що ми загрузнемо в не-гативних емоційних станах тіньової дитини. Зазвичай тоді ми посилюємо свої захисні стратегії згідно з принципом «ще більше того ж самого» та ще глибше занурюємося в проблему: якщо ми схильні до відступу, то ховаємося в наших чотирьох стінах; якщо наша захисна стратегія — дратівливість, стаємо агресивними; прагнемо досконалості — стараємося ще більше тощо. Як у за-мкненому колі: стає дедалі гірше. А тоді ми так сильно ототож-нюємося з нашою тіньовою дитиною, що вже не бачимо виходу.

Тож якщо тобі не вдасться виправити своє сприйняття, вчас-но спіймавши себе на поверненні до свого старого шаблону, то вийти із цього стану допоможе інша стратегія — відволікання. Це означає, що я спрямовую увагу не на свої почуття та пробле-ми, а на зовнішній світ. Якщо я повністю зосереджений/-а на тому, що відбувається десь ззовні, або ж на певному виді діяль-ності, тоді я забуваю про себе. У цьому стані я не відчуваю болю — ні фізичного, ні душевного. Тому відволікання також є центральною частиною психотерапії для пацієнтів із хроніч-ним болем — якщо пристрасно танцюєш, то не відчуваєш болю в ногах. Коли щось повністю поглинає нашу увагу, ми входимо в стан самозабуття. Це дає змогу повністю зняти стресові від-чуття. Відволікання автоматично покращує настрій, а отже, створює внутрішню дистанцію з твоєю проблемою.

Імовірно, з тобою вже траплялася така ситуація: ти надзви-чайно злишся через людину X, яка, на твою думку, абсолютно

173

 

тебе не розуміє і несправедливо з тобою обходиться. Твої думки крутяться навколо цієї проблеми, ти нею просто одержимий/-а і злишся дедалі більше. А потім на деякий час відволікаєшся, наприклад тому, що потрібно повністю зосередитися на роботі. Звернувши увагу на щось інше, ти заспокоюєшся, адже твій гнів відходить на задній план. Тепер ти здатний/-а поглянути на свою проблему з X із набагато спокійнішим настроєм. Ти вну-трішньо дистанціювався/-лася. Ця дистанція змінює також і твою інтерпретацію ситуації: тепер ти розпізнаєш у ній і свою роль. Можливо, ти навіть побачиш, що зробив/-ла з мухи сло-на. Або ж знайдеш розв’язок проблеми з людиною X. Або ж це все не таке аж важливе, і ти думаєш: «Проїхали».

Можливо, зараз ти запитуєш себе: «Що ж тепер? Мені тре-ба уважно спостерігати за собою чи відволікатися?» Моя від-повідь: є велика різниця між тим, щоб дивитися на себе з до-сить великої відстані, уміти аналізувати себе та свої дії і, за потреби, вчасно ловити себе на гарячому, і тим, щоб грузнути у своїх почуттях і постійно безрезультатно кружляти у своїх думках навколо себе. Якщо я занурююся у свої негативні по-чуття, то це дорога в нікуди. Тому діє правило: важливо спо-стерігати за собою. Але якщо ти ризикуєш заплутатися в па-вутині почуттів і постулатів своєї тіньової дитини, то варто спершу відволіктися. Я краще зможу проаналізувати свої по-чуття та проблеми, якщо трохи віддалюся від них.

Моя порада: час від часу зупиняйся й намагайся відчути, що відбувається всередині тебе, а потім знову зосереджуй свою увагу на зовнішньому світі, зауважуй, що відбувається навко-ло тебе, і концентруйся на своїх діях. Тобто знайди баланс між уважністю до себе та уважністю до свого оточення. Якщо ти страждаєш через дуже гостру проблему, яка постійно вимагає твоєї уваги, то раджу тобі по пів години на день приділяти її старанному пропрацюванню — але письмово. Тоді твій 174

 

внутрішній дорослий знатиме, що в разі виникнення сумнівів усе збережено на папері й що решту дня він може зосереджу-ватися на інших справах. Щоб допомогти собі не повертатися знову й знову до цієї проблеми, одягни на зап’ястя гумовий браслет. Щоразу, коли ловиш себе на думках про проблему, ляскаєш себе гумкою — і знову фокусуєш увагу на роботі.