Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 23)

Для виконання цієї вправи заплющ, будь ласка, очі та встанови вну-трішній зв’язок зі своєю тіньовою дитиною. Тобі вдасться, якщо повторю-ватимеш у думках свої негативні постулати й постараєшся їх відчути. Мож-ливо, ти зможеш викликати свою тіньову дитину і в легший спосіб, якщо просто подумаєш про ситуацію, у якій вона була або є дуже активна. Це може бути ситуація з твого дитинства, коли ти відчував/-ла сором, нерозу-міння, самотність або несправедливість, або ж ситуація з твого дорослого життя, у якій твоя тіньова дитина почувалася жахливо. Відчуй усе. Імовір-но, поруч із тобою виринуть твої давні супутники: страх, невпевненість, сум, тиск чи гнів. Налагодь зв’язок зі своїми почуттями, глибоко, аж у живіт, вдихни й скажи собі: «Так, це вона, моя тіньова дитина. Отже, моя люба тіньова дитино. Тепер ти просто можеш бути поруч. Я вітаю і приймаю тебе».

Побачиш: що більше ти її прийматимеш, то спокійнішою вона стане. Адже відчує, що її побачили, зрозуміли та не відкинули.

Вправа: «Дорослий» втішає тіньову дитину

У цій вправі ми підемо трохи далі. Тут ідеться про те, щоб твій «Дорос-лий» пояснив тіньовій дитині, що негативні постулати й почуття вини-кають через неправильне програмування.

Під час цієї вправи внутрішній дорослий має ставитися до тіньової дитини дуже доброзичливо, по-батьківськи. Можливо, буде простіше,

129

 

якщо поставити перед собою свою стару дитячу фотографію. Якщо тобі важко по-доброму ставитися до своєї тіньової дитини, то уяви якусь маленьку, сумну, налякану дитину. Можливо, вона боїться, що інші діти не захочуть з нею бавитися. Як ти втішиш її? Скажеш: «Пере-стань розпускати нюні, ти, нікчемо мала»? Чи, взявши за руку, підба-дьориш її і підеш із нею до інших дітей? Імовірно, останнє. Ти також можеш перенести це доброзичливе, привітне ставлення й на спілкуван-ня зі своєю тіньовою дитиною. Тому вправляйся в доброзичливості до самого/-ї себе. Доброзичливість — це не тільки суть будь-яких між-людських стосунків, а й дуже важлива риса, щоб помиритися із собою та своєю тіньовою дитиною.

Із цієї доброзичливої внутрішньої позиції заговори до тіньової ди-тини дуже дружнім голосом. Можеш спокійно говорити вголос, зазви-чай це ще ефективніше. Однак якщо почуваєшся трохи дурнувато, прокажи свою промову подумки.

1. Внутрішній дорослий тепер пояснює тіньовій дитині, як колись

було з мамою і татом. І це звучить приблизно так (звісно, ти роз-повідаєш власну історію): Моє любе, бідолашне сонечко. Тоді тобі було нелегко з мамою і татом. Мама завжди була дуже втомлена й перевантажена. І вона часто хворіла. У тебе завжди було відчут-тя, що мамі вже все обридло. Тому ти завжди був/-ла дуже ми-лий/-а і слухняний/-а, щоб не обтяжувати її ще більше. Але ти ніколи не міг/могла по-справжньому її ощасливити. Здебільшого вона була сумна. І тато тобі теж нічим не допомагав. Він завжди нарікав на маму й часто ще й на тебе. Але коли в нього був гарний настрій, то він міг бути смішним. Тоді ти по-справжньому була щаслива й палко бажала, щоб він зберіг той гарний настрій. Але це ніколи не тривало довго, потім він знову сварився з мамою. І  позаяк мама й  тато були такі нещасні одне з  одним, а  отже, постійно напружені й перевантажені, це підвело тебе до непра-вильних висновків. Ти думала: «Я роблю недостатньо», «Я завжди

130

 

маю бути люб’язною і слухняною», «Я тягар» (тут ти перелічуєш основні постулати, які для себе визначив/-ла).

2. Коли ти розмовляєш зі своєю дитиною, то використовуй, будь

ласка, слова з дитячої мови, щоб твоя внутрішня дитина справді відчувала, що звертаються саме до неї. Наприклад, якщо твоя мама прагнула домінувати, то не вживай слово «домінувати» — адже це доросла мова. Переклади його на дитячу, скажи, напри-клад, що мама завжди хотіла «командувати». Такі слова, як «де-пресивний» або «агресивний», — це також не дитяча мова, їх варто перекласти на «сумний» і «злий».

3. Наступний крок — донести до твоєї дитини найважливіше по-

слання, а саме: вона ні в чому не винна і, якби мама з татом не були такі перевантажені, мала б цілком інші переконання. Наприклад, ти міг/могла б сказати щось на кшталт цього: Мені дуже важливо, щоб ти зрозуміла, що ні в чому не винна! Непра-вильно чинили мама й тато, а не ти! І якби мама з татом не були в  такому стресі або навіть якби ти мала інших батьків, ти  б знала, що цілком достатньо бути такою, як ти є. Ти б знала, що вони дуже пишаються тобою. І  люблять тебе, навіть коли ти неслухняна й  прямо кажеш, що чогось хочеш. І,  звісно, тобі дозволено час від часу бути тягарем. Вони з радістю дбають про тебе, коли ти їх потребуєш.

Сформулюй речення так, щоб вони пасували до тебе, твоїх

проблем і негативних постулатів. Тут не йдеться про те, щоб ти дослівно взяв/-ла цей текст, а щоб ти зрозумів/-ла принцип. Через режим «Дорослого» ти пояснюєш тіньовій дитині, що її постула-ти можуть бути які завгодно, але в жодному разі ніяк не відобра-жають її реальної цінності.

Виконуй цю вправу, навіть якщо в тебе було переважно щасли-

ве дитинство і твої батьки припустилися лише кількох помилок. Приміром, можна почати розмову, пояснивши своїй тіньовій ди-тині: «Моя дорога тіньова дитино, мама й тато багато чого зробили

131

 

правильно, і ми дуже щасливі з ними, тільки деколи вони мали б трохи більше [...]/трохи менше [...]».

Дуже важливо подбати про те, щоб відтепер твоя тіньова дитина більше не керувала твоїми діями. Можливо, вона й боїться, і зневірена, і вважає за краще тікати чи атакувати. Але саме дорослий визначає, що робити. Це як у реальному житті з маленькими дітьми. Якщо дитина боїться йти до стоматолога, то люблячі батьки візьмуть її за руку й допомо-жуть подолати страх перед візитом. Однак не дозволять дитині взяти гору, скасувавши прийом у лікаря. А також за-боронять прогуляти школу, якщо в дитини раптом нема бажання туди йти. Так само і з тіньовою дитиною: ти вислу-ховуєш її та дозволяєш розповідати про свої страхи й клопо-ти. Але, зрештою, саме ти зі своїм раціональним розумом вирішуєш, що треба робити.

До речі, розмовляти зі своєю тіньовою дитиною потрібно часто, знову й знову, аж поки нарешті до неї не дійде. І не потрібно щоразу вести довгі розмови. Наприклад, якщо ти десь у своєму повсякденні зіткнувся/-лася зі складною ситу-ацією і ловиш себе на тому, що знову занурюєшся у нега-тивні постулати або тебе поглинає почуття страху, гнів чи відчай, то іноді просто достатньо подумки погладити свою тіньову дитину по голові, щоб втішити, підбадьорити або заспокоїти її. Або ж утішити та підбадьорити її кількома сло-вами. Цим жестом ти встановлюєш невелику відстань між програмою дитинства і дорослою реальністю. Як наслідок, програма перестає запускатися автоматично. Через цю не-велику відстань між сприйняттям тіньової дитини і внутріш-нім дорослим у тебе виникає нагода самостійно проаналізу-вати якусь життєву ситуацію. А це вже шанс ухвалити нові рішення щодо своєї поведінки.

132

 

Вправа: перепиши старі спогади

Як нам уже відомо, досвід, який ми пережили з батьками чи іншими близь-кими людьми, залишає в нашій пам’яті сліди. Цей фільм зі спогадами кодується в нашому мозку за допомогою сполучень нервових синапсів. Іноді досить маленьких тригерів, щоб повністю поринути в старі спогади, навіть якщо вони свідомо не виринуть у нашій пам’яті (я згадую Міхаеля та забуту ковбасу). Деякі спогади так глибоко закарбовані в нашому моз-ку, що ми знову й знову миттєво повертаємося до своїх старих моделей. Проте ми можемо переробити ці фільми, адже наш мозок погано розрізняє вигадку та реальність. Нам потрібно всього лиш уявити собі стресову си-туацію, наприклад майбутній іспит, щоб нас охопив страх. Так само можна використати силу своєї уяви, щоб заново відтворити негативні спогади. Отже, чисто технічно є можливість переписати їх. Це допомагає старим ранам самостійно загоїтися. Переписуючи спогади, ми трохи змінюємо минуле, а разом з ним і негативні почуття, які воно викликає. Як казав Еріх Кестнер, «для гарного дитинства ніколи не пізно».

Наведену нижче вправу взято зі схемотерапії, і я запозичила її з од-нойменної книжки Ґітти Якоб і Арнуда Арнтца. Напевно, ти можеш при-гадати принаймні одну, якщо не більше, ситуацію зі свого дитинства, яка була щонайменше «неприємною» або ж узагалі призвела до депресії, страху чи, у найгіршому разі, завдала травм. Це можуть бути ситуації, типові для способу виховання твоїх батьків чи інших близьких осіб.

1. Знайди, будь ласка, конкретну ситуацію з дитинства, яка пов’яза-

на з образами твоєї тіньової дитини. Якщо цей спогад викликає дуже гнітючі почуття, то не потрібно повністю в нього занурюва-тися. Наприклад, якщо хтось із батьків жорстоко до тебе ставив-ся, достатньо просто уявити, як він/вона піднімає руку, — не по-трібно прокручувати всю сцену. Але необхідно використати так звану «польову перспективу», тобто дивитися на себе в цьому спогаді не ззовні, а очима дитини, якою ти тоді був/-ла.

133

 

2. Відчуй те ж саме, що ти відчував/-ла в цій ситуації, — хоча, як

я вже казала, не потрібно надто заглиблюватися в це почуття. Тож якщо ти, наприклад, відчував/-ла страх, достатньо, щоб у спогадах він охопив тебе зовсім трохи.