Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 17)
Однак люди з потужним прагненням контролю схильні не тільки оптимізувати власні зусилля, а й тримати в полі зору своїх партнерів та членів сім’ї. Фанатик контролю хоче детально знати про всі їхні дії — адже довіряє іншим так само мало, як і собі. Ці підозри на найвищому етапі розквіту пе-реростають в марення ревнощів. Багато стосунків зазнали краху саме через надмірну потребу в контролі одного з парт-нерів. Занадто сильний контроль також перешкоджає здо-ровому розвитку нащадків.
Багато фанатиків контролю практикують мало не нав’яз-ливу самодисципліну, щоб зберегти контроль над здоров’ям та/або фігурою. У цьому випадку тіньова дитина проєктує на тіло свою внутрішню вразливість. У складних випадках
97
це розвивається до іпохондричного занепокоєння власним здоров’ям. Подібно до одержимості красою, тіло тут пропо-нує поверхню для набагато конкретнішої проєкції: таку лег-ше контролювати, ніж розмиті страхи перед знищенням, що лежать у її основі.
Ще однією формою ствердження контролю є так звані
Якщо страждаєш від нав’язливих думок, то виділи пів годи-ни на день, щоб обдумати свою проблему на папері. А тоді всіма силами спробуй спрямовувати свої думки й увагу на інші 98
види діяльності та справи. Твій внутрішній дорослий тепер може бути впевнений, що в разі чергових сумнівів усе запи-сано й він нічого не забуде.
ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: НАПАД
Типові постулати:
Як я вже згадувала, такі емоції, як гнів та агресія, посідають важливе місце в людському розвиткові, адже так ми захища-ємо свої особисті кордони. Нині єдина проблема полягає в тому, що ворогів неможливо ідентифікувати так об’єктивно, як під час кам’яної доби. Через нашу проєкцію та викривлене сприйняття ми деколи бачимо ворогів там, де їх немає. Чия тіньова дитина вважає себе гіршою за інших, той швидко по-чувається жертвою нападу. Такі люди часто неправильно ро-зуміють цілком безневинні зауваження й ображено на них реагують. Образа — це емоція, яка здатна викликати величез-ну (активну) агресію. А надто в тих, хто — як «гармонійні» — рефлекторно не придушує свій гнів.
Люди, які несвідомо стали на шлях бунту, реагують оборон-ними ударами на реальні чи уявні напади. Я не хочу розпові-дати в цій книжці про екстремальні випадки, скажімо, про ревнивого чоловіка, який зі свого ображеного его генерує таку ненависть, що завдає ножових поранень своїй дружині, а кра-ще обмежуся прикладами, з якими ми стикаємося щодня. Наприклад, усім відомі «істерички». Істеричка — це термін, який, на жаль, застосовують тільки до жінок, хоча є предостатньо істеричок-чоловіків, тому я дозволю собі використовувати його для обох статей. Усім відома ситуація, коли співрозмовник/-ця
99
цілком непередбачувано зривається, а ти з подивом запитуєш себе, що ти такого щойно сказав/-ла чи зробив/-ла. В істери-чок активізується блискавичний ланцюг стимул-реакція-дія, як я вже пояснювала на прикладі Міхаеля. Після уявного на-паду виникає почуття образи, яке вивільняє гнів і змушує «винуватця заколоту» імпульсивно завдавати удару — словес-но або фізично. Звичайно, фізичні напади та масивні вербаль-ні атаки тоді вже не просто «істеричні».
Схильні до імпульсивності люди часто самі ж від неї і стражда-ють. Щойно їхнє гнівне запаморочення минає і вони повертають-ся до свого режиму «Дорослого», як усвідомлюють, що зайшли надто далеко. Проблема в тому, що імпульсивну лють дуже важко приборкати. Якщо людина прагне контролювати свою імпульсивність, потрібно вжити запобіжних заходів, що насам-перед не дадуть гніву виникнути. До профілактичних дій слід вдаватися ще на етапі образи. Принагідно зазначу, що це одна з основних тем книжки, тому до образ я ще повернуся згодом.
100
ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: Я ЗАЛИШУСЯ ДИТИНОЮ
Типові постулати:
Деякі люди не хочуть дорослішати, а прагнуть залишитися дітьми. Вони опираються на інших людей з надією, що ті вести-муть їх крізь усе життя. Це можуть бути і партнери в стосунках, і власні батьки. Є чимало людей, що так і не відірвалися від своїх батьків. Вони не наважуються йти своїм шляхом, відчува-ють залежність від схвалення батьків та/або інших людей під час ухвалення важливих рішень. Їхній тіньовій дитині бракує сміливості самостійно формувати своє життя. Вона почуваєть-ся залежною та маленькою. Крім того, відчуває велику провину через саму думку про те, що доведеться відірватися від батьків або партнера.
Щоб почуватися залежним від своїх батьків та їхніх оцінок, не обов’язково бути з ними в близьких стосунках. Деякі люди розірвали всі контакти зі своїми батьками, проте досі поводять-ся відповідно до їхніх — набутих раніше — настанов. Я пригадую клієнта, назвімо його Гаральдом, який до глибини душі прагнув позбутися навіть спогадів про своїх батьків, бо вони створили йому неймовірно неприємне дитинство. Дорослий Гаральд жив за сотні кілометрів від них і дуже зрідка їх бачив. Попри це його тіньова дитина майже на 100 % ототожнювала себе із цінностями та установками, які прищепили йому батьки, а надто авторитар-ний тато. Для батька мали значення тільки успіхи та результати. Дозвілля й веселощі не становили для нього ніякої цінності. Гаральдова мама боялася свого чоловіка, тому не могла захи-стити сина від його надмірних вимог і жорстоких покарань. І хоча клієнт зненавидів свого батька ще змалку, він повністю
101
перейняв його шалену гонитву за досягненнями й на перших сеансах психотерапії навіть не міг відмежуватися від цього своїм режимом «Дорослого». Відповідно до батьківського образу він зробив стрімку кар’єру та постійно працював. Він не дозволяв собі жодних радощів, а також не дуже розумів, як можна насо-лоджуватися життям. Проте Гаральд дуже прагнув нарешті роз-слабитися та відчути від життя втіху, але шалено боявся, що впаде в іншу крайність, якщо хоч трохи поступиться своїм ба-жанням. Відповідно, одними з його найважливіших захисних стратегій були контроль і самодисципліна. Гаральд — це дуже виразний приклад того, як доросла людина залишається (тіньо-вою) дитиною, навіть якщо ухвалює начебто дорослі та самостій-ні рішення й тримається на великій відстані від батьків.
Для багатьох людей проблематично взяти відповідальність за себе та свої рішення. Вони перекладають відповідальність на долю, своїх партнерів або батьків, пристосовуючись до їхніх настанов і очікувань; бояться розчаруватися й зазнати невда-чі, якщо підуть власним шляхом. Крім того, у них ще й низька толерантність до фрустрації, тобто їм важко впоратися з нега-тивними почуттями, які виникають, коли вони припускають-ся помилки. Адже якщо я беру відповідальність за свої дії, то, з одного боку, здобуваю свободу щось вирішувати, але з іншо-го — ризикую ухвалити неправильне рішення і жити далі з «особистою невдачею». Тому для таких людей безпечніше, коли їхні опікуни кажуть їм, що робити.