Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 15)

 

не задоволені. Вони часто думають, що їхні успіхи радше пов’я-зані з удачею і що вони насправді не заслуговують на них.

Одним із варіантів перфекціонізму є одержимість красою. Якщо вирішуєш шліфувати свою зовнішність, то можна роби-ти це дуже завзято. Рахуєш калорії та кілограми, фарбуєш волосся, накуповуєш кремів. Позаяк глибоку невпевненість тіньової дитини важко осягнути й іще важче з нею боротися, багато невпевнених у собі людей проєктують свій внутрішній страх на зовнішній вигляд, тому що в цьому аспекті можна вжити конкретних заходів. Однак успіхи, яких досягнуто зов-нішньою красою, також приносять тільки полегшення, а не зцілення. Навпаки: що старшою стає людина, то важче їй використовувати цю стратегію.

Спільним знаменником обох стратегій є те, що постраждалі відчайдушно стараються отримати визнання своїх близьких і роблять для цього надзвичайно багато. Багато хто підпоряд-ковує цьому мотиву свої хобі, покупки, партнерів тощо. Хобі, майно та партнер перебувають на службі підвищення само-оцінки. Сумнівно, що хоча б хтось справді вільний від таких амбіцій. Це пов’язано з тим, що ми — стадні тварини, а отже, залежні від зв’язків. Визнання — це, так би мовити, валюта для зв’язку та сполучна ланка з громадою. Пліч-о-пліч із нашою потребою в прив’язаності йде великий страх бути відкинутим. Отже, проблема, як це часто буває, полягає не в тому, що ми всі радіємо визнанню й трохи соромимося, коли нас відкидають, а в тих обсягах, у яких ми потребуємо визнання. Люди, які фактично від нього залежні, підпорядковують цьому всі свої дії та втрачають контакт зі своїми справжніми бажаннями, а по-деколи — ще й частково зі своїми моральними цінностями.

Ушанування цієї стратегії. Хто прагне досконалості — у того бійцівський характер. У тебе багато сили, працьовито-сті й дисципліни. Це все — сильні характеристики. Ось чому

87

 

завдяки цій стратегії ти вже багато чого досягнув/-ла. Мо-жеш спокійно пишатися собою.

Перша допомога. Ти вирішив/-ла захистити свою тіньову дитину, не даючи нікому причин для критики. Хоч ця стратегія забезпечує тобі успіх, але ти ризикуєш себе виснажити. Крім того, ця стратегія насправді не допоможе тобі достукатися до своєї тіньової дитини. Тому спитай себе, чи тобі не слід вико-ристовувати суттєво коротші та не такі напружені шляхи, щоб утішити свою тіньову дитину. Тут тобі варто усвідомити — за допомогою твого внутрішнього дорослого, — що вся ця справа з успіхом і визнанням насправді розгортається у твоїй голові. І що ти навіть мав/-ла б симпатичніший вигляд, якби хоч де-коли трохи попускав/-ла віжки. А також зрозумій, що твоїй тіньовій дитині знову й знову потрібна «нова і більша доза». У довгостроковій перспективі ти не знайдеш із цією стратегією миру та спокою. Як можна заспокоїти свою тіньову дитину не та-кими стресовими способами, я тобі невдовзі детально поясню.

 

ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ПРАГНЕННЯ ДО ГАРМОНІЇ

ТА НАДМІРНЕ ПРИСТОСУВАННЯ

Типові постулати: Я маю пристосуватися! Я роблю недо-статньо! Я гірший/-а за тебе! Я маю бути люб’язним/-ою і слухняним/-ою! Мені не можна оборонятися!

Прагнення до гармонії, так само як і перфекціонізм, — це дуже поширена захисна стратегія. Їх часто використовують разом. Обидві стратегії захищають від роздутого страху тіньо-вої дитини бути відкинутою.

Люди, які прагнуть гармонії, хочуть виправдати якомога більше очікувань своїх близьких. У дитинстві вони зрозумі-ли, що це — найефективніший спосіб отримати прихильність 88

 

і визнання. Щоб якомога краще пристосуватися, «гармонійні» рано навчилися придушувати власні бажання та почуття. Адже сильна воля стоїть на шляху успішного пристосування. Вони рефлекторно придушують такі емоції, як гнів і агресія, що могли б дати величезний поштовх їхній волі. У них обме-жена здатність до агресії. На порушення своїх особистих кор-донів та на обрáзи вони реагують радше сумом, аніж гнівом. Тому люди із цією захисною стратегією більше схильні до депресії, ніж люди з відкритим доступом до почуття гніву. Щоправда, лють і гнів у людей з обмеженою здатністю до агре-сії зникають не повністю, а трансформуються в так званий холодний гнів, що часто перетворюється на пасивний опір. Наприклад, замість того щоб уголос заявити про свої бажання, вони ображено обривають контакти й «замуровуються». Про види пасивної та активної агресії я ще детальніше розповім у підрозділах «Захисна стратегія: прагнення до влади» та «Захисна стратегія: прагнення контролю».

Чи людина обере шлях пристосування, чи опору, залежить не лише від її дитячого досвіду, а й від вроджених характерис-тик: люди з високою потребою в гармонії зазвичай народжу-ються з миролюбним і вразливим характером, тоді як діти, що повстають проти батьківських очікувань, тобто обирають бун-тівний шлях, радше схильні до імпульсивності.

Позаяк «гармонійні» так добре навчилися придушувати власні бажання, вони часто й самі не знають, чого хочуть. Їм важко визначати особисті цілі й ухвалювати рішення.

У стосунках люди з ревним прагненням до гармонії дуже дружні та приємні, щоправда, їхня захисна стратегія іноді може обтяжувати стосунки або навіть спричиняти розрив. Одержимі гармонією люди дуже бояться образити когось, тому бояться конфліктів. А отже, часто чесно не кажуть, що відчувають, думають і хочуть, — принаймні тоді, коли бояться

89

 

наразитися на опір. Їхня тіньова дитина швидко сприймає спів-розмовника старшим і кращим за неї. Через таке викривлення сприйняття вони легко втрапляють у роль жертви: через страх перед уявно сильнішим добровільно підкоряються йому і роб-лять речі, яких насправді робити не хочуть. Проте ця уявно сильніша людина може перетворитися в їхніх очах на злочинця. Адже здебільшого внутрішній дорослий не аналізує, що саме проєкції його тіньової дитини змушують його добровільно під-коритися. Натомість таких людей дратує це уявне домінування іншої людини. Що сильніше відчуття, ніби ними нехтують і до-мінує хтось інший, то більше вони прагнуть відмежуватися від цієї людини, щоб захистити свій особистий простір. Здебіль-шого ця уявно сильніша людина не має шансу втрутитися в описаний процес, тому що тоді «гармонійним», які до нестя-ми бояться конфлікту, довелося б розкритися, чого вони уни-кають через основоположний страх бути відкинутими. Як на-слідок, виникає типовий психологічний ефект: захист від страху уявно слабшої людини веде до того, що саме з уявно сильнішою стається те, від чого уявно слабша хоче захиститися (тут: відки-дання). Це так зване викривлення ролі злочинця та жертви.

Ушанування цієї стратегії. Ти докладаєш неймовірно ба-гато зусиль, щоб ладнати зі своїм оточенням і нікого не обра-жати. Тому ти симпатичний/-а та достойний/-а любові, а та-кож чудово граєш у команді, адже часто ставиш себе та свої потреби на другий план.

Перша допомога. Твоя тіньова дитина прагне якомога кра-ще сховатися. Як наслідок, по-справжньому невідомо, чого від тебе очікувати. Дозволь своїй тіньовій дитині усвідомити, що вона може спокійніше зиркати на світ. Вона має право пока-зувати свої бажання та потреби. Так ти не тільки не втратиш симпатію, а й здобудеш її в чималих обсягах, адже станеш доступнішим/-ою та зрозумілішим/-ою для своїх близьких. 90

 

Їм не доведеться постійно ламати собі голову над тим, що з тобою відбувається. Зрозумій, що твоїм близьким набагато легше, коли ти говориш про свої бажання, ніж коли ховаєшся та бурмосишся. Так ти уникнеш випадкового перетворення із жертви на злочинця.

 

ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: СИНДРОМ ПОМІЧНИКА

Типові постулати: Я нічого не вартий/-а! Я роблю недостат-ньо! Я маю допомогти тобі полюбити мене! Я гірший/-а за тебе! Я залежний/-а від тебе!

Люди, які страждають від так званого синдрому помічника, захищають свою тіньову дитину, пропонуючи допомогу іншим людям, коли вважають, що ті її потребують. Завдяки своїм добрим вчинкам вони почуваються цінними та корисними. Тому синдром помічника належить до однієї із соціально най-прийнятніших стратегій самозахисту. Проблема радше в тім, що помічники здебільшого прив’язуються до людей, яким не в змозі допомогти. Вони вплутуються в безперспективні проєкти, а надто коли допомоги потребує їхній партнер. Вони часто починають близькі стосунки з людьми, які мають оче-видні проблеми та недоліки. Тоді помічник уявляє себе лица-рем на білому коні, який звільняє партнера від усіх бід і в та-кий спосіб стає для нього просто неоціненно важливим. Для цього придатні люди з психічними проблемами, на межі фі-нансового краху, наркомани або невиліковно хворі.

Натомість люди, які твердо стоять на ногах, викликають у помічника радше почуття неповноцінності, адже не потре-бують його допомоги. Відповідне правило в стосунках поміч-ників звучить так: «Ти потребуєш мене, тому залишаєшся зі мною!» Проблема в тому, що ця формула спрацьовує лише

91

 

зрідка. Помічники часто б’ються до виснаження у програш-ному бою. Вони не хочуть визнати, що їхній вплив загалом незначний. Адже якщо об’єкт допомоги не бере на себе відпо-відальність за власне нещастя й не хоче у своїй ситуації нічого змінювати, то зарадити не зможуть навіть найкращі поради. Тож ситуація залежності кардинально змінюється: помічник, який насправді хотів би свого партнера зробити залежним від себе, стає залежний сам, позаяк і не може йому допомогти, і сам не в змозі піти від нього.