Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 14)
Дуже важливо, щоб ти цінував/-ла й поважав/-ла свої за-хисні стратегії. У твоєму дитинстві вони були цілком виправ-дані й доречні. У дитячому віці ти якомога краще пристосову-вався/-лася до своїх батьків. Або ж бунтував/-ла проти них і, ймовірно, мав/-ла для цього вагомі причини. Ти ще й досі намагаєшся ладнати із собою та з іншими людьми, використо-вуючи свої захисні стратегії, і ці зусилля заслуговують на чи-малу повагу. Проте є одна проблема: твоя тіньова дитина поки не зрозуміла, що ви обоє вже виросли. Вона досі живе в ко-лишній реальності. Насправді ви обоє, твоя тіньова дитина і твій «Дорослий», тепер уже вільні й здатні самостійно по-дбати про себе. Ви більше не залежите від мами з татом. До-
81
рослий може захиститися й самоствердитися за допомогою набагато кращих засобів, ніж захисні стратегії. Звісно, я пока-жу тобі як: у розділі «Про захисні та золоті стратегії». Однак спершу необхідно розпізнати та зрозуміти твої дитячі страте-гії, перш ніж ми вшануємо їх і скеруємо в позитивний бік.
Далі я покажу тобі метастратегії, серед яких можна виокре-мити індивідуальні та спеціальні. Наприклад, якщо ти захи-щаєшся, безперервно граючи в комп’ютерні ігри та в такий спосіб утікаючи від реальності, то можеш упізнати себе в за-хисній стратегії «Втеча й відступ». Або ж, якщо ти постійно обходиш гострі кути в розмовах із керівництвом, коли на-справді тобі потрібно висловити свою думку, то можеш кла-сифікувати це як «прагнення до гармонії». Тож читаючи далі, будь уважним/-ою до самого/-ї себе, спробуй усвідомити, які стратегії використовуєш саме ти. Можливо, серед них є й такі, про які нижче прямо не згадано.
ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ВИТІСНЕННЯ РЕАЛЬНОСТІ
Витіснення неприємних або просто нестерпних реалій — це основоположний захисний механізм, без якого ми фактично не змогли б функціонувати. Якби я постійно думала про всі ті жахливі речі, які відбуваються у світі, зокрема про власну вразливість і смертність, то мене б, напевно, охопили такі сильні почуття страху та безпомічності, що я навряд була б дієздатна. Тобто витіснення — це насамперед здорова та цінна форма самозахисту.
Коли я щось витісняю, воно виходить зі сфери мого спри-йняття. А якщо я чогось не сприймаю, то не можу розвинути в цьому аспекті жодних (свідомих) почуттів, думок і дій. Тому з логічних і психологічних міркувань ми витісняємо тільки ту 82
реальність, яка викликає у нас неприємні відчуття, такі як страх, сум чи безпомічність. Зрештою, немає обґрунтованих мотивів, щоб витісняти те, від чого ми отримуємо велику ра-дість і задоволення (хіба що це може викликати серйозний конфлікт, як-от подружня зрада). Зокрема тому люди з дуже щасливим дитинством добре пам’ятають його, а в людей із сумним дитинством спогади зазвичай тільки уривчасті.
Витіснення — це «мати всіх захисних стратегій», адже зреш-тою весь самозахист зводиться до усування речей, яких ми не хочемо відчувати або визнавати. Усі інші захисні стратегії, як-от прагнення влади та перфекціонізм, прагнення гармонії чи синдром помічника, спрямовані, зрештою, саме на це.
Але якщо я витісняю свої проблеми, то не можу працювати з ними. І якщо занадто довго уникаю їх, то це може призвести до їхнього накопичення, на яке врешті вже не можна заплю-щувати очі. Приміром, захисна стратегія «перфекціонізм» може закінчитися повним виснаженням і навіть вигоранням. Вигорання, до речі, — один з наслідків, який здебільшого впливає лише на потерпілу особу та її найближче оточення. Усе стає проблематичнішим, коли людина витісняє своє від-чуття безсилля надмірним прагненням до влади, а надто якщо така людина має великий вплив у суспільстві.
ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ПРОЄКЦІЯ ТА МИСЛЕННЯ ЖЕРТВИ
Як витіснення, так і самозахист через проєкцію — це універ-сальна захисна стратегія, а отже, і основа для всіх інших.
83
домінування. Також нерідко трапляється, що ми на власного партнера проєктуємо досвід, який пережили з батьком чи матір’ю. Наприклад, якщо наша мати постійно все контролю-вала, то ми можемо швидко вбачити контроль із боку нашого партнера, тому що підсвідомо припускаємо, що він на неї схожий. Або ж якщо я сам/-а схильний/-а до скупості й по-жадливості, то легко приписую ті самі мотиви іншим людям. Проте ми здатні проєктувати також позитивні почуття й ба-жання. Наприклад, якщо я виростала в досить сприятливому оточенні, то, можливо, наївно припускатиму, що всі інші люди такі ж надійні та добрі, як і мої батьки.
Витіснення та проєкція стосуються психічної функції спри-йняття. А воно є основою для решти психічних функцій, як-от мислення, почуття та дії. Усе побудовано на сприйнятті, воно майже еквівалентне нашій свідомості. Тому людина не розпі-знає викривлення сприйняття тієї ж самої миті, коли воно від-бувається. У найкращому разі цей процес буде проаналізовано пізніше. Тоді наче раптово «полуда спадає з очей», наче я по-трапив/-ла «не в той фільм». Зате в нас набагато вищі шанси спіймати себе на застосуванні інших захисних стратегій, якими ми користуємося на поведінковому та діяльнісному рівнях.
На відміну від тварин, нам, людям, притаманна здатність аналізувати себе та власні дії. Щоправда, люди цю здатність застосовують абсолютно по-різному. Одні постійно прагнуть до саморефлексії та особистісного розвитку, інші майже або повністю уникають цього. Люди, які ухиляються від самопі-знання, зазвичай відчувають непереборний страх зустрітися зі своєю тіньовою дитиною. Наприклад, тіньова дитина Петри вважає себе поганою і непридатною для любові. Однак Петрі важко витримати це почуття меншовартості, тому від нього необхідно захиститися. Проте тоді воно стає недоступним для аналізу. А тепер уявімо, що Петра зустрічає Юлію, яку вважає 84
кращою та сильнішою за себе. Тепер автоматично, але підсві-домо Петра припускає, що Юлія дивитиметься на неї зверхньо й відкине її, тому за замовчуванням сприймає себе як потен-ційну жертву Юлії. Але Петра не аналізує внутрішнього про-цесу, який призвів до такого висновку. Натомість її тіньова дитина та внутрішній дорослий об’єднують зусилля заради невеликого психологічного трюку: вони вирішують, що Юлія не варта довіри й несимпатична. Вони відкидають Юлію. У та-кий спосіб власну меншовартість Петра проєктує на уявну ворожість від своєї нібито сильнішої колеги.
Люди, що, як і Петра, схильні тримати болісне самопізнання якомога далі від своєї свідомості, також схильні проєктувати власні неприємні почуття на інших. Вони постійно приписують іншим, а надто тим, кого вважають кращими, мотиви, почуття та наміри, які насправді випливають із їхніх же психічних ім-пульсів. У такий спосіб легко відкинути й почуття вини. Люди-на навіть сама собі не готова зізнатися, що наробила дурниць, тому перекладає провину на цапа-відбувайла. Це діє як у ви-падку з двома сусідами, так і на великій політичній сцені.
Ніхто не застрахований від викривленого сприйняття та про-єкцій. Це трапляється з усіма нами, постійно. Але є люди, які дуже сильно, майже агресивно опираються самопізнанню. Із цими людьми також дуже важко, часто просто неможливо, вести конструктивний діалог. Через їхню вперту відмову від са-морефлексії співрозмовник від самого початку стоїть на про-грашних позиціях. Їхня самооцінка занадто вразлива, щоб вони визнали провину. Мене завжди шокує, наскільки викривлено та несправедливо можуть думати й діяти, здавалось би, нор-мальні люди, які не готові проаналізувати власну роль у ситу-ації. Зовсім погано й небезпечно, коли цілі групи населення стають жертвами таких проєкцій, тому що тоді несправедли-вість і насильство можна легітимізувати набагато швидше.
85
Натомість якщо людина А викривлено сприймає людину Б, то Б все-таки ще має можливість оминати десятою дорогою людину А. Принаймні тоді, коли Б не перебуває з А в залежних стосунках.
Якщо витіснення та проєкція — це захисні механізми, які властиві кожній людині та стосуються основної психічної функ-ції сприйняття, то наступні захисні стратегії дещо специфічні-ші та індивідуальніші. Передусім вони функціонують на діяль-нісному рівні, тому їх набагато легше розпізнати та змінити.
ЗАХИСНА СТРАТЕГІЯ: ПЕРФЕКЦІОНІЗМ, ОДЕРЖИМІСТЬ
КРАСОЮ ТА ПОТЯГ ДО ВИЗНАННЯ
Типові постулати:
Більшість людей із заниженою самооцінкою проживають своє життя на оборонних позиціях. Вони в жодному разі не хо-чуть стати мішенями для нападу. Ідеальний означає «безпо-мильний». Перфекціоністи ризикують повністю виснажити себе — зсередини їхнє колесо хом’яка на вигляд як кар’єрна драбина. Проблема цієї стратегії в тому, що немає такого по-няття, як «достатньо». Завжди є ще вище, ще далі, ще краще. Такі люди постійно мчать за своїми ж вимогами. Щойно ви-борено один трофей, уже треба вхопити наступний. Досягну-ті успіхи дають лише короткочасне полегшення. Власне, вони насамперед тішать внутрішнього дорослого, тоді як тіньовій дитині це все байдуже. Зовнішній успіх не загоює глибоких ран тіньової дитини. Вона й далі в полоні колишньої реально-сті й уперто переконана, що цього всього насправді недостат-ньо. Саме через це багато людей, які об’єктивно дуже успішні, глибоко невпевнені в собі й ніколи по-справжньому собою 86