Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 13)

Тож якщо твоєму «Дорослому» вже зрозуміло, що ти — яскрава зірка і не винен/-на у поведінці своїх батьків, то тепер тобі ще необхідно пояснити це своїй тіньовій дитині, щоб вона теж збагнула. Інакше ти далі житимеш у подвійній реальності, а це означатиме, що дитина всередині тебе досі думатиме, що вона маленька, а світ ззовні — це мама й тато. А доросла части-на тебе вважатиме правдою все, що вона думає і відчуває. І так насправді живуть усі люди, які не аналізують свою внутрішню програму й не позбуваються її. Ти ще пам’ятаєш про клієнтку, чия тіньова дитина вперше відчула, що її мучитель давно помер і що вона тепер доросла, аж коли їй стало за п’ятдесят? Її вну-трішня дитина, так само як і твоя, залишається на раннішому етапі розвитку. Наприклад, тіньовій дитині цієї клієнтки було всього лише п’ять років. Спробуй, будь ласка, усередині себе відчути, на який вік почувається твоя тіньова дитина. Прошу, повір мені, коли я кажу, що твоя тіньова дитина також застряг-ла в якійсь минулій реальності і це надзвичайно сильно впли-ває на твої думки, почуття та дії. Ти навіть не в змозі серйозно сприйняти всі ці наслідки своїх постулатів.

Хай там як, проєкцію не варто недооцінювати. Адже ми проєктуємо в голови інших людей наше уявлення про себе, яке здебільшого визначають наші постулати. Якщо ми вважа-ємо себе добрими, то думаємо, що й інші мають бачити нас такими. Якщо ж ми впевнені, що погані, то так само проєкту-ємо цю думку в голови інших. Будь дуже уважним/-ою до того, як часто ти думаєш, нібито інша людина вважає (проєкція в голову іншої людини), що ти — надто товстий/-а, надто по-творний/-а, надто дурний/-а, надто нудний/-а абощо, і, як 76

 

наслідок, пригнічуєш себе. Уяви, що ти живеш на безлюдному острові — наскільки серйозною була б тоді така сама пробле-ма? У такому разі для більшості з нас не мало б жодного зна-чення, чи ми товсті, потворні, дурні або нудні — допоки ніхто інший цього не бачить. Чомусь здебільшого річ лише в тім, що, на нашу думку, думають інші. За допомогою наших про-єкцій у голови інших людей ми потім своїми ж руками себе знищуємо. За цим стоїть механізм дзеркальної самооцінки, який я вже описувала на сторінці 36.

Тому це дуже ефективне тренування — просто дивитися на світ, бачити все те, що там можна побачити, і в такий спосіб перестати спостерігати за собою очима інших (тобто нашими очима). Тоді можливо набагато більше вхопити й набагато точніше сприйняти все, що в тому світі відбувається.

Вправи, які допоможуть тобі налагодити мир і дружбу з твоєю тіньовою дитиною, я наведу в розділі «Зціли свою тіньову дитину». Проте спершу хочу зупинитися на захисних стратегіях тіньової дитини. Це ті способи поведінки, за до-помогою яких ми — здебільшого несвідомо — прагнемо при-душити та позбавити нашу тіньову дитину влади. Зазначу із самого початку, що більшість проблем ми отримуємо не че-рез наші негативні постулати, а через самозахист, який вста-новлюємо на основі цих постулатів.

ЗАХИСНІ СТРАТЕГІЇ ТІНЬОВОЇ ДИТИНИ

 

Якщо ми твердо віримо в наші внутрішні óбрази, тобто несві-домо — а отже, повністю — ототожнюємося з нашою тіньовою дитиною, тоді ми прагнемо придушити її або ж поводитися так, щоб максимально не відчувати її негативних постулатів. Найбільше зусиль ми докладаємо, щоб інші не зауважували, наскільки погано ми насправді почуваємося. Тому розробля-ємо так звані захисні стратегії, які мають уберегти нас від негативних почуттів і думок нашої тіньової дитини. Багато з них ми маємо ще змалку, але деякі додаються навіть у до-рослому житті — наприклад, втеча у якусь залежність. Важ-ливо розуміти, що ми зазвичай носимо в собі досить велику кількість постулатів, які в більшості людей є результатом по-рушення кількох із чотирьох базових психологічних потреб. Відповідно більшість людей оперує також і кількома захисни-ми стратегіями. Ці захисні стратегії переважно виявляють себе на поведінковому рівні — у наших діях.

У цьому розділі я хочу пояснити тобі основоположну функ-цію та принцип дії захисних стратегій. У наступних підрозді-лах ми детально розглянемо поширені захисні стратегії.

Якщо людина носить у собі прихований постулат «Я роблю недостатньо!», то вона або (несвідомо) докладатиме зусиль, щоб спростувати його, або визнає свою поразку і (несвідомо) діятиме так, щоб його підтвердити. Типовою стратегією спро-стування цього постулату (і подібних до нього, які безпосеред-ньо впливають на самооцінку) є перфекціонізм. У рідкісних випадках прагнення до досконалості виникає через пристрасну

78

 

відданість справі, але частіше — через підсвідомий страх за-знати невдачі й бути відкинутим/-ою. Багато людей через свої негативні постулати відчайдушно стараються зробити все пра-вильно. Помилки та невдачі викликають у них глибокий со-ром, адже вони — ганебне підтвердження їхньої недосконало-сті. Натомість багато хто вже давно здався. У дитинстві вони часто відчували, що все одно немає сенсу докладати зусиль. Вони знову і знову підтверджують, що їхні постулати правиль-ні. У романтичних стосунках вони поводяться так, щоб кохан-ня зникло, а в професійній діяльності — щоб зазнати невдачі. Наприклад, шукають партнерів, які погано підходять для сто-сунків та/або настільки все ускладнюють, що їх важко витри-мати. А на роботі страх перед неуспіхом змушує їх відкладати важливі завдання на потім чи розпорошуватися на дрібниці. Або ж через страх щось провалити вони просто не задіюють свого справжнього потенціалу. Ще хтось випрацював захисну стратегію, яку фаховою мовою називають «нарцисизм». Це означає, що такі люди компенсують свою нестабільну тіньову дитину надміру зарозумілою поведінкою, за допомогою якої вда-ють перед собою та іншими, що вони найкращі. (Про нарци-сизм та перфекціонізм я розповім детальніше трохи пізніше.)

Якщо в дитини не задоволено потребу в автономії та кон-тролі, то в неї формуються такі постулати, як «Я відданий/-а тобі на поталу!» і «Я безпомічний/-а!». Щоб цього не відчу-вати, дорослий чимдуж прагне контролю та влади, адже його внутрішня дитина постійно хвилюється, щоб знову не по-трапити в залежне становище. Люди із сильним прагненням до влади завжди хочуть брати гору — в розмові, на роботі, у стосунках. Чимало з них страждають від страху перед прив’я-заністю, тому що їхня дитина асоціює любовну близькість із залежністю. Вони уникають романтичних стосунків або після моментів близькості знову й знову віддаляються від свого

79

 

партнера. Якщо ж тіньова дитина цієї людини вже змирилася зі своєю поразкою, то вона прив’язується до людей, яких вва-жає могутніми та домінантними, і добровільно підпорядкову-ється їм. У такий спосіб вона повторює болісний досвід, який уже пережила щонайменше з одним із батьків. Типовий при-клад — це жінка, що прив’язується до надзвичайно домінант-ного чоловіка, який навіть може погано з нею обходитися. Або чоловік, який підкоряється своїй владній дружині.

Якщо ж натомість у дитини не задоволено потребу в прив’я-заності, а її постулат звучить як «Я самотній/-я!», тоді як захис-ну стратегію вона розвиває дуже нав’язливу поведінку. Така людина завжди турбуватиметься про гармонію і компроміси, тільки щоб не поставити під загрозу свою близькість з іншими людьми. Або ж тіньова дитина уникає своїх страхів бути по-кинутою, тікаючи від близьких стосунків. Як то кажуть, ми не в змозі втратити того, чого не маємо. Так тіньовій дитині вдається контролювати те, що відбувається. У цьому випадку вона збагнула, що бути на самоті — найбезпечніший варіант.

Постулат, який стосується базової психологічної потреби в задоволенні бажань або в уникненні їх незадоволення, зву-чить приблизно так: «Я не маю права насолоджуватися жит-тям!» Ці люди часто захищаються через втечу в роботу, тому що не вміють проводити свій вільний час. Деякі дотримуються нав’язливих рутин і надзвичайно самодисципліновані. Нато-мість ще хтось компенсує свій дитячий досвід, надмірно та бурхливо вдаючись до споживацтва. Їм бракує дисципліни, тож вони часто дозволяють своїм імпульсам керувати ними.

Це були лише кілька прикладів, щоб пояснити принцип дії захисних стратегій. На найвищому рівні захисні стратегії поділяють на пристосування, відступ або надкомпенсацію.

Варто зауважити, що захисні стратегії та постулати не завж-ди можливо точно пов’язати з конкретною базовою потребою, 80

 

як я частково намагалася щойно зробити. Адже один і той са-мий постулат, наприклад «Я неважливий/-а», може виникнути внаслідок незадоволення потреби в прив’язаності, контролі, задоволенні чи в підвищенні самооцінки. Так само і така захис-на стратегія, як прагнення влади чи досконалості, може бути результатом порушення різних базових потреб. Крім того, ба-гатьом захисним стратегіям ще й властива велика кількість точок дотику: скажімо, тісно пов’язані перфекціонізм і бажан-ня контролю або прагнення до гармонії та синдром помічника.

Як я вже казала, зазвичай саме захисні стратегії і є справж-ньою причиною наших проблем. Якщо людина носить у собі постулат «Я не вартий/-а любові», а тому віддаляється від інших людей і уникає близьких стосунків, тоді самотність, яка виникає із цієї стратегії відступу, і є її проблемою. А якби ця людина спілкувалася з іншими і розповідала їм, що не вважає себе вартою любові, то вже була б не самотньою, а в колі лю-дей. Тобто не самі негативні постулати обтяжують наші між-особистісні стосунки та спосіб життя, а захисні стратегії, які ми обираємо, щоб протидіяти постулатам. Отже, більшість наших проблем — це результат нашого самозахисту.