Стефани Шталь – Твоїй внутрішній дитині потрібен дім (страница 12)
але застрягають у теоретичних міркуваннях і не відкривають доступу до емоційного світу своєї тіньової дитини.
Чоловіки, з огляду на особливості свого розвитку та вихо-вання, більше тяжіють до того, щоб повністю ототожнювати себе зі своїм розумом і раціональним мисленням, суттєво нех-туючи почуттями. Звісно, це стосується не всіх чоловіків, адже є і жінки, у яких погано розвинений контакт зі своїми емоці-ями. Проте саме чоловіки частіше, ніж жінки, відштовхують від себе «слабкі» почуття, як-от смуток, безпорадність і страх. Натомість «сильні» почуття, як-от радість і гнів, більшість чоловіків сприймає досить добре. Така ж ситуація і з Міхае-лем: він не розпізнає свою образу — «слабке почуття», яке відчуває через забудькуватість Сабіне. Він відчуває лише свій гнів, що є наслідком образи, якої завдали його самооцінці. Гнів завжди виникає там, де не задоволено нашу важливу фізичну чи психологічну базову потребу.
Тисячоліттями чоловіча соціалізація була спрямована на те, щоб у жодному разі не демонструвати будь-яких «слабких» почуттів. Лише нещодавно відбувся перелом свідомості: тепер і хлопчик має право сумувати чи боятися, а дурна приказка «Хлопці не плачуть!» поступово зникає з батьківської скарб-ниці цитат.
Однак, крім виховного впливу, у чоловіків закладено також еволюційну схильність вимикати почуття, що пов’язано з розпо-ділом завдань між чоловіками та жінками за кам’яної доби. Для успішного полювання вони мусили навчитися відкидати почут-тя слабкості. Хоробрість була їхнім обов’язком. Жінки теж завж-ди мали й мають цю рису, але сфера їхньої відповідальності за кам’яної доби й частково ще й тепер більше лежить у побуті. Тут потрібна радше емпатія, ніж хоробрість. Тож чоловіки на-роджуються з певною генетичною схильністю до притлумлен-ня почуттів, тоді як жінкам легше співчувати своїм близьким.
71
Схильність чоловіків відкидати негативні почуття має свої переваги, а надто коли йдеться про виконання предметних завдань. Однак у сфері людських взаємин погано розвину-те емоційне життя часто призводить до проблем. У психо-терапії та на своїх семінарах я часто натрапляю на чолові-ків, які крутяться у своїх міжособистісних проблемах, як корабель без компаса, позаяк не мають доступу до власних почуттів. Почуття необхідні, щоб розшифрувати й оцінити ситуацію. Вони показують нам, наскільки для нас щось важ-ливе чи неважливе. Скажімо, страх попереджає про небез-пеку й спонукає її уникнути. Сум демонструє, що ми втра-тили чи не отримали щось важливе. Сором означає, що порушено соціальну чи особисту норму. Радість підказує, що нам хочеться робити.
Якщо людина замало контактує зі своїми почуттями, то порушено і зв’язок з її потребами. Тому багато людей скар-жаться, що не знають, чого хочуть. Я знаю деяких чоловіків, які, хоч і неабияк розумні у сфері абстрактного мислення, не здатні налагодити своє життя. У професійному житті їх недооцінюють, у приватному вони страждають від проблем у стосунках. Деяким, завдяки їхнім інтелектуальним здіб-ностям, навіть вдається досягти чималих фахових успіхів, але їхнє любовне та сімейне життя залишається за бортом. Вони заплутуються у своїх абстрактних міркуваннях і губляться, зважуючи плюси та мінуси, коли слід ухвалити емоційно важливе рішення або сформулювати особисті цілі. Їм бракує контакту зі своїми почуттями, які пліч-о-пліч з інтелектуаль-ними міркуваннями могли б скерувати їх у правильному на-прямку. Адже навіть рішення, які ми здатні добре обґрунту-вати раціонально,
72
У деяких людей домінує
Якщо ти хочеш ще більше дізнатися про емоційний світ чоловіків, рекомендую почитати книжку Бьорна Зюфке «Чоловіча душа».
ЩО МОЖНА ВДІЯТИ, ЯКЩО В МЕНЕ ОБМЕЖЕНИЙ
ДІАПАЗОН ПОЧУТТІВ?
Якщо ти належиш до тих людей, яким важко ввійти в контакт зі своїми почуттями, і нічого не відчув/-ла, виконуючи наведе-ні вище вправи, то заплющ, будь ласка, очі й зосередься на зоні грудей і живота. Спершу просто зверни увагу, як ти дихаєш. Чи заходить повітря аж глибоко в шлунок? Чи десь застряє? Ди-хаючи поверхнево, ми часто несвідомо придушуємо свої емоції. Тому дозволь собі глибоко вдихнути повітря, аж у сам живіт. Найкраще це робити лежачи. А потім просто спробуй зрозумі-ти, як почуваєшся всередині. Якщо, глибоко вдихнувши, ти досі нічого не відчуваєш, то зосередься, будь ласка, на ділянці гру-дей і живота, а тоді цілком усвідомлено відчуй «ніщо» всере-дині тебе. Як це бути разом із цим «ніщо»? Зверни увагу, як те «ніщо» відчуває твоє тіло. Живіт розслаблений? Серце спокій-но б’ється? Глибоко дихаєш? Як відчувається «ніщо»? Можли-во, за тим «ніщо» ховається ще щось?
До речі, можна навчитися відчувати завдяки уважно-сті. Брак почуттів — це здебільшого форма самозахисту, яку постраждалі несвідомо натренували ще змалку, щоб не відчу-вати болю та безпорадності, які в них викликали батьки.
73
Вони навчилися відвертати свою увагу від почуттів. Відпо-відно можна навчитися спрямовувати на них увагу.
Для цього вистачить кілька разів на день зупинятися й скеро-вувати свою увагу всередину, запитавши себе: як я зараз почува-юся? Звертай увагу на зону грудей і живота та на фізичні вияви, які ти там помічаєш. Наприклад, якщо відчуваєш поколювання, спазми, стиснення, тиск, то спрямуй свою увагу туди. Тоді відчуй, яке слово найкраще опише ці емоції. Страх? Сум? Сором? Лють? Або ж радість? Любов? Полегшення? І тоді зможеш поставити запитання до цього тілесного відчуття. А саме: що в моєму жит-ті створює це... пригнічення, поколювання, серцебиття або будь-яку іншу фізичну маніфестацію? Це питання ти ставиш своїм відчуттям і дозволяєш собі отримати на нього відповідь, тобто шукаєш її не головою, не своїм режимом «Дорослого». Перша відповідь зазвичай правильна, навіть якщо видається дещо абсурдною. Ця відповідь може бути також у формі спогаду чи картинки. Вона йде з твого несвідомого, тобто від твоєї внутріш-ньої дитини, чи то світлої, чи тіньової. Так ти можеш безпосе-редньо з нею поспілкуватися. До речі, такий спосіб фокусуван-ня почуттів походить від психологічного методу під назвою «фокусування», який винайшов Юджин Ґендлін.
От побачиш: що частіше ти спрямовуватимеш увагу на свої внутрішні процеси, то краще зможеш їх усвідомлювати. Комусь стає в пригоді також і медитація.
НАША ПРОЄКЦІЯ — ЦЕ НАША РЕАЛЬНІСТЬ
Ось усе, що тобі потрібно зрозуміти: твої негативні постула-ти — це не об’єктивна правда, а твоя суб’єктивна реальність, яка сформувалася в тобі, принаймні частково, через хиби твого виховання. Ти сприймаєш себе та своїх близьких крізь
74
призму цих постулатів, і це твоє особисте викривлене спри-йняття. Це твоя проєкція реальності, відфільтрована твоїм вихованням. Тому йдеться про те, щоб забрати цю несприят-ливу проєкцію та замінити її кращою, реалістичнішою. Для цього необхідно розділити в собі тіньову дитину і розумного дорослого. Вони більше не мають змішуватись у твоєму спри-йнятті, як це завжди було раніше. Тобто за допомогою свого дорослого розуму ти мусиш збагнути, що, коли йдеться про óбрази тіньової дитини, ідеться справді саме про них. Завдяки своєму внутрішньому дорослому ти маєш зрозуміти, що якби твої батьки були інакшими або ти взагалі мав/мала інших батьків, то ті óбрази теж були б інакшими. Твій дорослий ро-зум має зрозуміти, що всі ці гидкі фрази нічого не кажуть про тебе й твою цінність, а свідчать
Наприклад, якщо твій постулат звучить: «Я роблю недо-статньо!», то твій дорослий розум має збагнути, що це нісеніт-ниця, тому що ти багато чого досягнув/-ла у своєму житті, навіть припустившись численних помилок. Адже більшість наших помилок — це просто результат негативних постулатів. Якщо в тобі живе постулат «Я нічого не вартий/-а», то твій дорослий розум також має розпізнати, що це — нісенітниця, адже кожна людина цінна сама по собі. І в цьому світі є що-найменше одна людина, для якої ти — цілий світ.
Дитина народжується на світ безневинною, і якщо батьки потім зароджують у ній постулат про те, що вона нічого не варта, навіть якщо вони не мали такого наміру, — дитину не можна в цьому звинувачувати. Це не її вина. Як підсилити твого вну-трішнього дорослого, використовуючи вагомі аргументи, я ще розповім у вправі «Зміцни свого “Дорослого”» на сторінці 126.
Відомий психолог і тренер Єнс Корссен каже: «Ти — яскра-ва зірка від народження!» Це гарне формулювання, яке я хо-тіла б позичити. Отже, ти — яскрава зірка від народження,
75
навіть якщо іноді поводишся незручнувато. Ти правильно прочитав/-ла: незручнувато, саме з таким суфіксом. Це також вигадав Корссен. Адже так слово звучить набагато приємніше й кумедніше, ніж «незручно».