Стефани Майер – Аптекар (страница 97)

Незважаючи на те, що Алекс мешкала у Вашингтоні майже десятиліття, вона ніколи не навідувалась у Національний зоопарк. Вона вважала, що це місце для дітей, але, як видається, сьогодні чимало дорослих, не обтяжених нащадками, його відвідують.

Одначе дітей все-таки було безліч — здавалося, тисячі їх кричали високими голосами, крутячись під ногами у своїх батьків. Усім, схоже, близько п’яти, отже, міркувала вона, до школи ще рік, зовсім трішки.

Вона намагалася згадати, скільки вже спливло, відколи вона востаннє бачилась із Карстеном, але ніяк не могла полічити дні. На той час Деніелові залишалось відпрацювати у школі тижнів зо три. Але вже більше часу минуло… хіба ні? Можливо, навчання у школі Деніела закінчилось раніше, ніж у пересічних школах?

Перша зупинка Алекс — черга тих, хто прагне орендувати візок у «Гостьових службах». Вона була недовга. Більшість відвідувачів приїхали раніше, зранку, коли було ще прохолодно. Наближався обідній час, і сонце припікало майже просто в маківки. Дехто поїде додому, аби не купувати за високими цінами всередині зоопарку. Поїдуть додому подрімати.

Інформації про Ерін та Олівію у неї було небагато, усе зі сторінки Ерін у Фейсбуці. Там же вона багато місяців тому знайшла світлину Олівії, яка зараз висить у неї на шиї.

Алекс знала, що Олівія має три з половиною рочки. Досі така маленька, що вмістилась у візок. Алекс знала, який вигляд має Ерін майже з будь-якого ракурсу, і добре пам’ятала, який одяг вона носить. Вона знала, що Ерін пізно встає, тому навряд приїде в зоопарк на час його відкриття. Вона знала, що найбільше Олівії кортить побачити панд.

Алекс, заплативши за один візок 9 доларів, надівши рюкзак, попростувала у парк. Схиливши голову, вона шукала. Цілком природно, що вона когось виглядає у зоопарку, можливо, сестру й племінників або чоловіка й дитину. У парку було безліч батьків, які шукали своє товариство. Вона нічим не вирізнялась.

Ерін і Лівві вже, мабуть, подивились на панд і зараз розмірковують, де пообідати. Вона роздивилась мапу, яку дали разом із візком. Спочатку вона шукатиме біля бджіл, а потім навідається до рептилій. Вона крокувала стрімко, нехтуючи узвозами та оглядовими майданчиками.

Ерін була білошкіра та руда, як і її батько. Вона запостила свої світлини із засмагою, нарікаючи на ластовиння. Отже, на ній буде капелюх та одежина зі світлими довгими рукавами. Вона має прикметне волосся, що спадає до середини спини. Така зовнішність впадає в око.

Алекс пильно оглядала гурти відвідувачів, швидко проходячи крізь них, виглядаючи жінку з донькою, нехтуючи тих, що з друзями, нареченими чи кількома дітьми. Певний час вона йшла слідом за жінкою із закрученим волоссям під крисатим солом’яним капелюхом, яка штовхала перед собою дитячий візок, але коли дитина вилізла, щоб піти поруч із нею, виявилось, що це хлопчик.

Вона швидко зробила коло навколо диких кішок, потім попростувала у живий куточок, де діти можуть побавитись зі звірятами. Вона постійно пильнувала те, який має вигляд: жінка з мапою в руках, що пильно видивляється своє товариство. Вона сама була вбрана у солом’яний капелюх, що прикривав темно-біляву перуку, а також мала сонцезахисні окуляри з широкою оправою. На ній була проста футболка, хлопчачі джинси та балетки на пласкій підошві, що водночас були як спортивні черевики, у яких їй, якщо доведеться, буде зручно бігти. Жодних пам’ятних деталей у ній не було.

Протягом пошуків її увагу привернули кілька відтінків рудого, але здебільшого вони були, цілком очевидно, фарбованими. А інші — надто старі жінки, щоб бути Ерін, або замолоді чи мали більше дітей. Вона помітила жінку, яка йшла уздовж стежини до Амазонової виставки — довга золотаво-руда коса, що виглядала з-під білої панамки. Вона котила перед собою дитячий візок, що був достоту такий, як у Алекс, — пластмасовий, коричневий із темно-зеленим дашком. На ній була майка без рукавів, а руки густо всипані ластовинням. Алекс поспіхом пішла слідом.

Жінка йшла нешвидко; невдовзі Алекс її проминула. Проходячи повз візок, вона, не піднімаючи голови, подивилась на дитину.

Дівча схоже. Вона повернула голову в інший бік, але пухке біляве волоссячко — таке саме. І завбільшки вона була саме як треба.

Алекс не зупинялась, прийшовши на виставку раніше за матір із донькою. Поставивши візок на спеціальному майданчику біля вбиралень, непомітно протерши ручку краєм сорочки, перш ніж забрати й надіти рюкзак. Тепер вона була цілком упевнена, що це Ерін і що в Ерін є візок, отже, цей візок Алекс не потрібен.

Вона побачила, як мати й донька безтурботно крокують стежиною. Їх наздогнав величенький гурт і оточив з обох боків. Тепер Алекс чітко могла роздивитись жінчине обличчя — це, безперечно, донька Карстена. Вона спинилась, щоб дати доньці чашку-поїльник.

Стежка ставала більш залюдненою. Було спекотно, і через перуку в Алекс свербіла й пітніла голова. Солом’яний капелюх нічим не зараджував.

Алекс звернула увагу на порожню лавку метрів за п’ятнадцять від доньки та матері. За першим натовпом зібрався другий. Якщо вона правильно все розрахує, то зможе перехопити Ерін на лавці, поки їх проминатиме другий гурт.

Алекс рішуче пішла назад тим же шляхом, яким щойно прийшла, дивлячись крізь темні окуляри, чи не привернула чиюсь увагу. Перший гурт — гамірна велика родина, принаймні на те скидалось, складався з кількох діток одного-двох років, багатьох батьків і старшої жінки у візку на колесах — на мить захопили її увагу. Вона, обійшовши цей гурт, уповільнила крок.

У другому гурті були тільки дорослі — мабуть, туристи-іноземці під час одноденної подорожі з чудними поясними сумками — вони дістались до Ерін, коли вона вже майже наблизилася до лавки. Алекс пройшла крізь потік людей і тепер прямувала просто попереду своєї дичини. Коли Ерін проходила за кілька метрів від лавки, Алекс розвернулась, обкрутившись навколо літнього чоловіка, і удала, ніби підвернула ногу. Вона схопила Ерін за руку, якою та тримала візок. Сильно натиснувши долонею, вона водночас вичавила з мішечка всю прозору рідину.

— Агов! — мовила Ерін, обертаючись.

Алекс пірнула назад, сховавшись за найближчим відвідувачем. Ерін наштовхнулась лицем до лиця із сімдесятирічним лисанем.

— Даруйте, — мовив він, вагаючись, їм обом, не до кінця розуміючи, яке він має до всього відношення. Відсахнувшись від Алекс, він обминув Ерін і візок.

Алекс спостерігала, як Ерін кліпнула очима раз, потім другий, і її очі немов злиплись. Алекс, вискочивши вперед, схопила Ерін за стан, коли та почала сповзати, а потім рвучко потягнула її до лавки, на яку вони важко впали вдвох. Алекс притисла лікоть дерев’яною лавкою; залишиться синець, але його легко буде приховати.

Ерін важча та вища за Алекс, тому Алекс ніяк не могла запобігти тому, щоб вони впали на лавку незграбно. Алекс трохи гигикнула, як маньячка — хоча б сторонні подумали, що вони дуркують.

Дівча, сидячи у візку збоку, щось наспівувало саме собі. Вона ніби й не помітила, що візок не їде. Алекс, звільнившись від матері, підвезла візок ближче, поставивши його так, щоб Олівія дивилася в інший бік, а не на Ерін.

Ерін розляглась на лавці, схиливши голову на праве плече й роззявивши рота.

Їх проминуло третє зібрання відвідувачів. Ніхто не спинився. Алекс працювала швидко, не звертаючи уваги на реакцію людей, але ніхто ще тривоги не здійняв.

Опустивши панамку нижче на обличчя Ерін, вона затулила її млявий вираз обличчя. З бічної кишені рюкзака Алекс добула маленьку пляшечку з-під парфумів. Дотягнувшись до іншого боку дашка на візку, вона, двічі натиснувши на розпилювач на дві секунди, бризнула. Спів затихнув, а потім Алекс почула, як щось легенько стукнулось об пластмасову раму візка, коли дитина впала на спину.

Рухаючись якомога швидше, Алекс ляснула Ерін по плечу, підвелась і випросталась.

— Я принесу їй пообідати, а ти лежи, відпочивай, — мовила Алекс, розправляючи перуку під капелюхом на випадок, якщо вона зсунулась під час падіння на лавку. Вона роззирнулась, ховаючи погляд за окулярами. Ніхто ніби не зважав на невеличку сценку, що вона влаштувала. Схопивши візок за ручку, вона поїхала назад до парковки. Спочатку крокувала поволі. Дивилась у бік вольєрів з тваринами, як і решта відвідувачів. Щодалі вона відходила від лавки, то швидше йшла. Мати, якій по обіді призначено зустріч.

За вбиральнями біля центру для відвідувачів вона, поставивши візок, узяла Олівію на руки. Дитина завважки кілограмів тринадцять, але здавалася важчою, бо тіло її обвисло. Вона намагалась посадити непритомну дитину в таку ж позу, в яку, як вона помітила, садовили дітей інші батьки: одну ногу за спину, інша попереду, дитяча голова на її плечі. Здавалось, що вона щось робить не так, але їй треба поспішати, тому байдуже. Зціпивши зуби, вона пройшла крізь браму якомога швидше. Вона пожалкувала, що не припаркувалася ближче, але, попри просотану потом футболку, усе-таки невдовзі дісталась до машини.

На те, щоб поставити дитяче сидіння, їй забракло часу. Вона нишком роззирнулась, чи не спостерігає хто, та парковка була майже заповнена, а ті, хто під’їжджає зараз, були ще далеко. Ті, хто довго не витримав, уже поїхали додому, тож вона залишилася сама.