Стефани Майер – Аптекар (страница 96)

Глибоке зітхання.

— Я люблю тебе. Поцілуй Лівві за мене. Я дам тобі знати, коли звільнюсь.

Коли він поклав слухавку, Алекс пройняв мороз поза шкірою. Він справді гадав, що все до вечері скінчиться чи просто заспокоював доньку?

Знову тиша й друк. Мабуть, його тримають у курсі електронною поштою. Вона була впевнена, що Кевін був десь у самій гущавині цих подій. Чи він уже заговорив? Вона гадки не мала.

До поточного моменту на записі більше нічого не було. Карстен нікуди не йшов. Діверз, мабуть, вирішував свою проблему.

Не знімаючи навушників, Алекс поклала голову на руки на столі. Карстен знову щось друкував.

Вона уявила його за столом із незворушним виразом обличчя, поки він давав настанови чи ставив запитання. Чи сповнюватиметься він тривогою? Чи з його лисої голови стікатиме піт від нервової напруги? Ні, вона була впевнена, що він буде холоднокровним і точним, не більш напруженим, ніж якби він друкував запит на запаси паперу.

Він би знав, про що слід спитати, навіть якщо Діверз не знає. Він би зміг повністю керувати операцією зі свого ергономічного крісла. Подивившись на те, як Кевіна замордували до смерті, вибіг би на вечерю, яку замовив, не беручи в голову побачене.

Через несподівану лють, що спалахнула в ній, Алекс мало не вдавилась.

Те, що зараз коїться, не має жодного стосунку до національної безпеки чи спасіння життів. Карстен втілював особисту помсту від імені людини, яка, цілком імовірно, сама варта того, щоб її покласти на стіл допитів. Карстен перетнув межу від спірно необхідних спецоперацій до відверто карних вчинків уже дуже давно і, як видається, його це ніяк не зачепило. Можливо, так було завжди. Можливо, усе, що вона будь-коли робила на його вимогу, кожен нелюдський вчинок, зроблений в ім’я безпеки народу, насправді був обманом.

Чи вважав він себе аж настільки недоторканим? Що такі таємні вибори ніколи не зачеплять його громадського життя? Чи він вважав себе невразливим? Чи він не усвідомлював, що теж має тих, за кого відповідає?

Бували й гірші речі, ніж бути отруєним.

У Алекс перехопило подих. Раптом у її голові відкрився новий шлях, на котрий вона раніше ніколи не зважала. Звісно, шанси дуже мізерні, вона це розуміла. Усе тисячу разів може полетіти шкереберть, існує безліч способів все зіпсувати. Майже неможлива річ, навіть маючи рік на планування кожної дрібниці.

Вона відчула, як Деніел поклав руку їй на спину. Крізь навушники розчула його стурбований голос:

— Алекс?

Вона поволі підвела очі. Прикіпіла поглядом до Деніела, оцінюючи. Потім так само подивилась на Вал.

— Дайте мені ще десять хвилин, — сказала, а потім, поклавши голову на руки, знову зосередилась.

Розділ 28

Алекс говорила швидко, розтлумачуючи свій план, підкреслюючи деталі, які були більш ніж вагомими. Вона намагалася зробити так, щоб він здавався обміркованим, наче вона в усьому впевнена.

Деніел ніби купився, уважно слухаючи, періодично киваючи, а от Вал Алекс ніяк не могла прочитати. Її погляд був зосереджений на Алекс, але вона ніби дивилася крізь її обличчя на її потилицю. Вираз її обличчя був увічливо відсторонений.

Алекс розповіла про кінцевий етап, який аж ніяк не можна назвати убезпеченим від невдачі, як їй би хотілось, але вона усвідомлювала, що непереконливо розповідала про результат її плану, так само, як непереконливими були її слова про попередню підготовку. Вона глянула вниз на морду Ейнштейна, що поклав голову їй на ногу, а не у людські обличчя, гладячи його тим частіше, що більше наростало її зніяковіння. Намагаючись завершити на позитивній ноті, вона говорила трохи довше, ніж мала б. На півслові Вал її обірвала:

— Ні, — мовила Вал.

— Ні? — перепитала Алекс.

Вона промовила це слово питальним тоном, але насправді вже здалась.

— Ні. Я цього робити не буду. Бо тебе вб’ють. Звісно, приємно, що ти прагнеш повернути Кевіна, але будь реалісткою, Алекс. Це не спрацює.

— Може й подіяти. Вони цього не сподіватимуться. Вони не будуть готові.

— Байдуже, напоготові вони чи ні. Їх там буде більш ніж достатньо, аби цьому зарадити. Ти, уникнувши однієї кулі, упадеш від іншої. Той, хто поруч із першим, поцілить у тебе.

— Ми навіть не знатимемо, скільки людей всередині.

— Саме так, — мовила Вал безбарвно.

— Вал, вони на нас і уваги не звернуть. Ти просто будеш невідомою помічницею. Ці люди щодня бачать сотні убивць. У їхніх очах ти будеш невидимою.

— Я ніколи в житті не була невидимою.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

Вал глянула на неї абсолютно беземоційно:

— Ні.

Алекс глибоко вдихнула. Вона знала, що долучати Вал несправедливо. Вона мала б обійтися без неї.

— Добре, — сказала вона, хоча прагнула, аби її голос лунав сильніше. — Тоді я зроблю все самотужки.

— Алекс, ти не можеш, — наполягав Деніел.

Вона слабко йому всміхнулась.

— Я зможу. Не знаю, чи добре в мене вийде, але я маю спробувати, хіба ні?

Деніел у розпачі поглянув на неї. Вона бачила, що він хоче посперечатись. Він хотів сказати, що не треба їй пробувати, але це означало б покинути Кевіна, дати йому померти в агонії. Його становище було цілком невигідним. Тепер, коли є хоч одна надія, як він може повернутись спиною і піти геть?

— Разом ми упораємося з першою частиною, — мовила вона до нього.

— Але в мить, коли ти відійдеш від Карстена, він тебе обдурить.

Алекс здригнулась.

— Мені тільки й треба, що змусити його повірити в мої погрози. Якщо він повірить, що, зрадивши мене, спричинить смерть заручників, можливо, зіграє чесно.

— Ти не знатимеш, як він усе розіграє. Ти не будеш готова.

— Вал не хоче ризикувати своїм життям. Чи ж можна з нею сперечатись?

Вал спостерігала за Деніеловими ваганнями з-під напівопущених повік.

— Ні, — мовив він. — Але я можу виконати її частину роботи. Ми поміняємось ролями. А ти, Вал, зможеш зробити мою, адже так?

Алекс зажмурила очі, а потім поволі розплющила.

— Деніеле, ти ж розумієш, що так не подіє. Навіть якби ти не був близнюком Кевіна, ці люди показали твоє обличчя в новинах.

— Вал може мене замаскувати, правда ж, Вал? Зробити мене несхожим?

Вираз обличчя у Алекс різко змінився, став зацікавленішим. Вона пильно огледіла його обличчя.

— Власне… гадаю, змогла б, — вона повернулась до Алекс. — Його ж тут навряд шукатимуть. Повір, набагато більше людей спостерігатиме за мною, навіть у ролі безіменної асистентки. Гадаю, я можу переробити його обличчя так, щоб вони навіть не вшанували його поглядом удруге.

— Я у твоїх здібностях не сумніваюсь, Вал… але вони ж близнюки.

— А дай-но я спробую? — попросила вона незнайомим донині благальним тоном, що з’явився в голосі. — Я справді прагну допомогти Кевінові. — Коли вона назвала це ім’я, Ейнштейн підвів очі. — Я просто не хочу померти, допомагаючи. Дозволь мені допомогти хоча б чимось.

Ейнштейн знову прихилив голову до ноги Алекс.

— Мабуть, я дозволю тобі спробувати. Але то марнування часу, а в нас у запасі лише те, що є.

— Мені так багато не знадобиться.

— І ти захочеш утілити Деніелову частину плану?

— Звісно, це ж легко. У мене ніхто не стрілятиме.

Алекс здригнулась.

Про що вона розмірковує? У Алекс, безперечно, стрілятимуть, і вона з цим змирилась уже давно. Але якщо Вал зможе добре замаскувати Деніела, чого Алекс ніяк навіть уявити не могла, то вони, можливо, у Деніела теж стрілятимуть. Вона нагадала собі всі причини, через які вона має визволити Кевіна. Він знає забагато життєво важливої інформації. Якщо він розповість лиходіям усе, що знає про Алекс і Деніела, те, у яких вони машинах, місця, у яких вони переховуються, те, як Алекс працює, Управлінню буде неважко їх вистежити. І Вал теж. І тоді вони, найімовірніше, усі помруть.

Помруть, наче боягузи, утікаючи.

Утім, причини ці — спірні. Якщо є спосіб урятувати Кевіна від того, що йому заподіюють, вона має його врятувати. Між ними вже утворився зв’язок, появу якого вона не усвідомлювала. Він — її друг. Друга особа, за яку вона відповідає. А вони його кривдять, навіть поки вона сидить тут, розмірковуючи. Вона має це зупинити.

— Ставай до роботи, Вал. Перша частина забере в мене дві години, якщо пощастить. Коли я закінчу, ми ще раз усе проаналізуємо.