Стефани Майер – Аптекар (страница 90)

Алекс спинила запис, щоб послухати розмову, але Карстен досі слухав і ласкаво мукав «мммм…мм». Вона знову промотала уперед.

— Мабуть, я маю до цього звикнути, оскільки, гадаю, більше ніколи не голосуватиму, — насупився Деніел. Віце-президент Пейс. Гадаєш, це його вроджене прізвище чи він змінив його, щоб сподобатись виборцям? Вейд Пейс. Чи хтось так називає дитину?

— Я ніяк дитину не назвала б, — обізвалася Вал, — бо ніколи б так не здуріла, щоб принести в подолі.

Пальці Алекс машинально потяглись, щоб зупинити запис.

— Що то таке? — спитала.

— Просто пояснюю, що я не з тих, хто стає матусею, — мовила Вал.

— Ні. Деніеле, яке ти назвав ім’я?

— Сенатор Пейс? Вейд Пейс?

— Це ім’я… ніби знайоме.

— Мабуть, усі чули це ім’я, — сказав Деніел. — Він ніби збирається йти на підвищення, не з тих, хто залягає на дно.

— Я не цікавлюся політикою, — мовила Алекс. Зараз вона дивилась на екран, але там показували тільки ведучу. — Як багато ти знаєш про цього чоловіка?

— Тільки те, що в новинах розповідають, — відповів Деніел. — Першокласна біографія, звичайні кліше.

— Він військовослужбовець?

— Так, якийсь генерал, гадаю.

— Генерал-полковник?

— Мабуть.

Тепер і Кевін прислухався.

— Вейд Пейс. Пейс, що починається з П. Це той, кого ми шукаємо?

Алекс, втупившись у одну точку, почала несвідомо повільно гойдатись на стільчику вперед-назад. — Він зі штату Вашингтон… працював на розвідувальне управління міністерства оборони… — Вона підвела очі на Кевіна. — Скажімо, РУМО теоретично досліджує певні різновиди біологічної зброї. У цього добродія вже є політичні амбіції, тож він, безперечно, подбає про те, щоб гроші витратили в його рідному місті. Певна річ, вони мають на поверхні чимало благих цілей — усе, що бачитиме стороння людина, — різке економічне зростання. Мабуть, це допомогло йому отримати місце в Сенаті. Чудово. Але з плином років створений ними вірус украдено. Ніхто не повинен знати, що він існує. Ми вистежуємо поганців, але вони розповідають нам забагато. У Вейда Пейса — великі мрії. А якщо хтось почує, що його ім’я пов’язано з вірусом…

— Цю людину, випереджаючи події, треба прибрати, — договорив Кевін. — А хтозна, що міг побачити занадто проникливий агент ЦРУ? Тож йому краще теж заткнути пельку.

— Так ризикувати не можна, — прошепотіла Алекс. — Не тоді, коли дістався таких висот.

З півхвилини всі мовчали.

— Ого! — озвалася Вал так голосно, що Алекс аж підскочила. — Невже ви, панове, хочете вбити віце-президента? — її тон свідчив, що вона вкрай захоплена цією думкою.

— Він ще не віце-президент, — відповів Кевін. — За законом, він ще ніхто. Отже, жодних спецслужб.

У Деніела впала щелепа.

І знову високі ставки, але не надто. Зрештою, байдуже, що він там ще втілював, адже Вейд Пейс — усього-на-всього ще одне серце, що б’ється.

Кевін перестрів погляд Алекс.

— Отже, він поставив під приціл мене, мого брата, тебе й твого друга… аби мати шанс стати віце-президентом. О, відчуваю, ця справа мені буде до смаку.

Вона роззявила рота, але хутко знову стулила. Набагато простіше та безпечніше для неї — дати Кевінові зробити якомога більше брудної роботи.

Але в неї є невпізнаваність — і у Деніела теж, тому вона може також зосередитись на тотожному Кевіновому обличчі, котре треба приховувати над усе, аби його план спрацював. Можливо, Кевін краще за неї вміє вбивати людей, але вона була цілком переконана, що краще за нього вона здатна робити це, мінімально каламутячи воду. Якщо хочеш щось зробити правильно…

— Хай як я не люблю позбавляти тебе розваг, мабуть, ти захочеш, аби цим опікувалась я, — вона ледь помітно здригнулась. Мабуть, це величезна помилка. Чи вона справді перетворюється на схиблену на адреналіні божевільну, хоча нещодавно звинувачувала Деніела в тому, що він такий? Вона в це не вірила. Вона відчувала тільки жах, навіть розмірковуючи про те, аби додати до свого переліку ще одне завдання. — Наша мета — тихо й спокійно, хіба ні? Коли наш бажаний президент загине від серцевого нападу чи інсульту, це не приверне такої уваги, якби його застрелили, коли хтось вдерся в його будинок.

— Я можу працювати тихо, — наполягав Кевін. Його брови опускались униз, насуплюючись.

— Тихо, як за смерті за природних обставин?

— Майже.

— Майже підніме наші цілі у стан бойової тривоги.

— Вони вже у стані бойової тривоги.

— Отже, яким ти бачиш наш план?

— Я імровізуватиму, діставшись до місця.

— Слушний план.

— А знаєш, скільки людей гине щодня внаслідок побутових нещасть у нашій країні?

— Ні. Але я переконана, що набагато більше білих чоловіків, яким трішки за шістдесят, гинуть від проблем із серцем, ніж з будь-яких інших причин.

— Добре, згоден, серцевий напад — то найтихіша смерть для Пейса. А ти збираєшся вдертися в хату, куценька? Постукавши у двері, попросиш позичити склянку цукру? Не забудь вдягнути фартух з рюшами, саме до діла буде.

— Я можу пристосувати план щодо Карстена. Мені тільки треба ще кілька днів на те, щоб проаналізувати Пейса…

Кевін голосно ляснув рукою по стільниці.

— У нас немає стільки часу. Ми вже й так довго відкладали. Ти ж знаєш, що Діверз і Карстен не марнували часу на підготовку, яким ми їх наділили.

— А поспіх тільки залишить лази, якими вони можуть скористатись. Гідне приготування.

— Яка ж ти надокучлива!..

Вона не помітила, як близько вони з Кевіном зійшлися, практично перебуваючи на відстані п’ятнадцяти сантиметрів, але раптом між ними вигулькнула рука Деніела.

— Можна мені втрутитися, щоб запропонувати очевидну річ? — спитав він.

Кевін відмахнувся.

— Не встрявай, Денні.

Алекс глибоко вдихнула, аби заспокоїтись.

— Що за очевидна річ? — спитала вона Деніела.

— Алекс, у тебе кращий план, як… гм, убити сенатора, — він швидко замотав головою. — Повірити не можу, що все насправді.

— Насправді, — різко відповів Кевін. — І я не назвав би план без початку найкращим.

— Дай мені договорити. У Алекс краща… методологія. А в тебе, Кевіне, кращі шанси проникнути в помешкання так, щоб тебе не викрили.

— Еге, кращі, — відповів вороже Кевін.

— О, — мовила Алекс, украй роздратована, мабуть, через вражену гордість і тим, що доведеться співпрацювати з такою неприємною людиною. — Маєш рацію, — визнала вона, звертаючись до Деніела, — знову.

Він усміхнувся.

— Що таке? — вимогливо спитав Кевін. — І не дивись на мене цими закоханими очима, бо мене знудить.

— Очевидно, — Алекс промовила слова мало не по складах, — ми маємо зробити це разом. Ти зайдеш, маючи в руках зілля, яке я тобі дам. Власне… — її мозок почав перебирати варіанти, — більш ніж з одним зіллям, мабуть. Маємо не переривати зв’язку, аби я могла давати тобі настанови щодо того, як застосувати якнайкраще…

— Ти командуватимеш, — Кевін глянув на неї спопеляючим поглядом, — а я слухатимусь наказів на місці?

Алекс витріщилась на нього.

— Скажи, що в тебе є кращий план.

Кевін закотив очі, а потім знову зосередився.