Стефани Майер – Аптекар (страница 91)

— Нехай. Має сенс. Грець тобі.

Алекс покращало. Вона без жодного ризику могла тепер виконати свою частину роботи. І хоч як не хотіла цього визнавати, вона знала, що Кевін упорається.

Кевін фуркнув, немов прочитав її думки, а потім сказав:

— Можна попросити про послугу?

— Чого ти хочеш?

— Коли змішуватимеш свої отруйні зілля, можеш зробити так, щоб цьому боліло? Щоб йому дуже боліло?

Попри свій страх, Алекс усміхнулась.

— Це я можу.

Хвилину він стояв, скрививши губи.

— Дивно, Оллі… ну, ти мені зараз майже подобаєшся.

— Минеться.

— Маєш рацію… уже почало минатись, — він зітхнув. — Як довго ти будеш чаклувати над набором хіміка?

Алекс полічила швидко:

— Дай мені три години.

— Я поки що проаналізую нову ціль.

Кевін, зібравши мачете та решту ножів, попростував нагору, насвистуючи.

Алекс, підвівшись, випросталась. Навіть попри те, що до нового стресу додався страх, приємно було відчувати, що відповідь знайдено. Невідоме ім’я дратувало, як свербіж у голові. А тепер вона може зосередитись на наступному кроці.

— Добре! Я в хазяйській ванній.

Як на Кевіна, його голос лунав неголосно, але голосніше тону, який Алекс вважала безпечним. І якщо вона висловила б йому своє занепокоєння, він тільки нагадав би їй, що наразі це його парафія. Він просто такий самовпевнений.

Алекс стало цікаво, чи взяв він у будинок із собою Ейнштейна? Мабуть, — міркувала вона, — та, певна річ, від собаки не чутно ані звуку.

— Переконайся, що ти натрапив саме на ту половину, де лежать його речі. Не хочу вбити дружину, — Алекс не могла змусити себе говорити голосніше за шепіт, незважаючи на те, що йому, вочевидь, було цілком зручно.

— Що таке?

— Переконайся, що знайшов саме його речі, — заговорила вона голосніше. — Не використовуй нічого, чим можуть користуватись обидві статі, як-от зубна щітка.

— Я майже впевнений, що шафка для ліків праворуч належить нашому добродію. Змінні леза для гоління, знеболювальне, крем-блок від засмаги SPF45, вітаміни «Центрум Сілвер», трохи косметики, але вся тілесних тонів…

— Переконайся напевне.

— З лівого боку безліч парфумів і помад.

— Можливо, деякі речі у них у спільному користуванні… перевір шухляди під шафками для ліків.

Алекс уявила гарну білявку, яку вона бачила поруч із Вейдом Пейсом на фото в пресі. Каролін — Жозефін Меррітт — Пейс. Вона була лише на десять років молодша за сенатора, але здавалось, що на цілих двадцять п’ять. Хай які пластичні операції робила, вона поводилась достатньо обачно, аби робити все по-мінімуму; вона зберегла сяйливу усмішку, а коли усміхалась, кутики її очей примружувались, а вираз обличчя був щирим. Від своєї аристократичної родини з півдня вона успадкувала неабиякий статок, що здебільшого витратила на фінансування своїх різноманітних проектів — для розвитку грамотності, харчування голодних дітей, збереження програм із музики у школах, розташованих у районах міста, де мешкає бідне населення, спорудження притулків для безхатченків. Ніколи й нічого скандального. Вона вдома виховувала їхніх двох доньок, котрі обоє закінчили школи з «Ліги Магнолії»[8] і зараз одружені з респектабельними чоловіками — педіатром і професором з коледжу. Як свідчить те, що Алекс встигла дізнатись під час свого поспішного дослідження про дружину сенатора, пані Меррітт — Пейс є досить приємною жінкою. Звісно, вона не заслуговує на таку болісну смерть, яка вже чатує на її чоловіка.

— Сподіваймось, що болісну, — додала Алекс, — вони ж так багато залишили на волю долі.

— Я знайшов три коробки з милом, пакунок із запасними зубними щітками, гігієнічну помаду з двома ароматами, помади з ароматами вишні та полуниці… ватні диски, ватні палички… Наступна шухляда зі споду… ох, ось воно… крем від геморою. Годиться. І свічки. Як гадаєш, Оллі?

— Можливо, подіє. Мені подобається використовувати щось тематичне, а не діяти оральним шляхом, щоб відмежувати усе це якомога більше від Карстена. Але, можливо, він не користується свічками чи кремом регулярно.

— Слушно. А було б так чудово буквально заткнути йому цю отруту в… о, глянь, а наш добродій часом не курець?

— Гм… стривай хвильку.

Алекс ввела в пошук у розкритому вікні браузера фразу «Чи курить Вейд Пейс?». Враз її закидали статтями та фото. Вона клацнула на зображення — низькоякісні фото, зроблені ззаду чи здалеку. Вейд Пейс — молодший, ніж зараз, з іще подекуди темним волоссям, зазвичай у військовому мундирі — ніколи не стоїть у центрі фото, але його легко впізнати, бо він із цигаркою в руці. І пізніші фото, де він уже в центрі уваги. Ці вже знято, коли він перетворився «на респектабельного літнього чоловіка», як називала його Вал, і тепер уже цигарки в його руках ніколи не було. Але кілька фотографів закарбували на фото нікотинові пластирі, що були ледве помітні крізь його білу сорочку з ґудзиками на комірі. І на відпочинку у квітчастій гавайській сорочці нижній кутик темненького пластиру виглядав з-під рукава. Фото з відпочинку датувалося квітнем, не так уже й давно.

— Скидається, що колись був, — сказала Алекс. — Скажи, що ти знайшов нікотинові пластирі.

— NicoDerm CQ. Один пакунок наполовину повний, а за ним ще три запечатані. Перевірю смітник.

Алекс нетерпляче чекала протягом нетривалої тиші.

— Підтверджено. Під рукомийником є використані пластирі. Я сказав би, що смітник регулярно спорожняють. Отже, він досі активно ними користується.

— Ліпшого годі й шукати, — продовжила Алекс крізь зуби. — Скористайся шприцом, позначеним цифрою три.

— Зрозумів.

Вона розчула, як тихо розстібнулася блискавка.

— Пильнуй, щоб рідина не потрапила тобі на шкіру. Впорскуй зі споду, щоб не залишилось помітних проколів.

— Я не ідіот. Скільки?

— Впорсни половину шприца.

— Він же маленький, ти певна? А, пусте, ти ж на цьому знаєшся. Як скоро він висохне?

— За кілька годин. Поклади у…

— Під верхній пластир, угадав? — Кевін обірвав: — Другий зі споду.

— Так, так спрацює.

Алекс почула, як Кевін задоволено гигикнув.

— Місію виконано. Вейд Пейс цілком заслужено став ходячим мерцем. Рушаймо до цілі номер два.

— Повідомиш, коли дістанешся до місця?

— Ні, не буду. Має бути менше двадцяти чотирьох. Побачимося вдома.

— Добре.

— Візьмись за свого поганця, Оллі.

Коли вона відповідала, її голос залунав трохи дзвінкіше:

— Так, я зроблю все… перш ніж ти повернешся додому.

Він відчув її нервозність, тож заговорив різкіше, командним тоном:

— Шануйся! Якщо в мене не все піде гладенько, твій план може не спрацювати.

— Звісно.

І він поклав слухавку раніше за неї. Знову.

Алекс, глибоко вдихнувши, поклала телефон і комп’ютер поруч себе на ліжку.

Деніел сидів по-турецькому на підлозі в її ногах, злегка обійнявши її рукою за литку. Протягом усієї телефонної розмови він не зводив очей з її обличчя.

— Ти все збагнув? — спитала вона.

Деніел кивнув.

— Повірити не можу, що він зміг нікого не розбудити. Скажи, що в мене не такий пронизливий голос.