Стефани Майер – Аптекар (страница 92)

Вона усміхнулась.

— Не такий.

Він, нахилившись, опустив підборіддя їй на коліно. Вона відчула, що він міцніше обійняв її за ногу.

— А зараз твоя черга, — сказав він трохи гучніше, ніж пошепки, але тихий голос не приховав напруги.

— Ще не на часі, — відповіла вона, машинально зиркнувши на цифровий годинник, який належав до її пересувної лабораторії. Він показував 4:15. — У мене до початку вистави є ще кілька годин.

Вона відчула наче подих на своїй шкірі, коли його щелепа напружилась.

— Я не робитиму нічого небезпечного, — нагадала вона йому. — Я не вдиратимусь ні в чию фортецю. Це не важче, ніж поставити пристрій стеження.

— Я знаю. І повсякчас собі це повторюю.

Алекс підвелася, випростовуючись, а Деніел відхилився, щоб пропустити її. Вона кивнула в куток, де хаотично було розкладене її лабораторне обладнання на кількох журнальних столиках. Скориставшись тим, що довелося облаштовувати лабораторію, вона запаслась достатньою кількістю «Виживання», коли закінчила готувати суміш для Пейса.

— Мабуть, мені треба все прибрати, щоб не засмутити Вал.

Деніел підвівся.

— Допомогти?

— Звісно. Тільки не чіпай нічого без рукавичок.

Прибирання не забрало багато часу. Вона добре натренувалась складати та розкладати свою лабораторію, часом маючи дуже стислі терміни. Деніел швидко збагнув, що де лежить, тож невдовзі зібрав усю скриньку, ще до того, як вона демонтувала все обладнання. Обережно замотуючи фляжку з округлим денцем, вона знову поглянула на годинник. У неї ще було кілька годин до того, як Вал знову почне робити їй макіяж.

— Маєш виснажений вигляд, — зазначив Деніел.

— Ми почали завчасно. Вал підремонтує мене, щоб я мала презентабельний вигляд.

— Подрімати не зашкодить.

Алекс була майже впевнена, що заснути їй не вдасться. Вона намагалась здаватись зібраною, щоб Деніел не хвилювався, а насправді вже відчувала зерна паніки, що пускали корені десь на рівні шлунку. Не те, щоб вона збрехала Деніелу про те, що буде робити, але вона й близько не була спокійною щодо наступного етапу — власне дій. Вона знову поринула у свій звичний спосіб міркувань, почуваючись дуже затишно під час приготування. Тепер, коли настав її час втілювати план у життя, у неї була перезбуджена нервова система. Утім, навіть просто відпочити, мабуть, буде розумно.

— Слушно.

Спостерігаючи, як хатня господиня Карстена заходить крізь автоматичні двері у величезний супермаркет, вона повільно й глибоко кілька разів вдихнула, намагаючись опанувати себе. Зиркнувши в козиркове люстерко, вона оглянула своє обличчя, щоб підбадьоритися тим, яку оману створила Вал. Сьогодні Алекс була білявкою з пісочним відтінком, і досить правдоподібною. Її макіяж видавався мінімальним попри кілька шарів. Алекс тішилася, що її ніс набув нової форми і, мабуть, уже таким і залишиться. Допомогли йому лише трішки.

У супермаркет, припаркувавши машини, увійшло ще кілька покупців, і Алекс знала, що вже час рушати. Вона ще раз глибоко вдихнула. Не так вже й важко. Наразі просто звичайний похід за закупами.

Усередині в супермаркеті було людно. Виднілось кілька гуртів клієнтів, тож Алекс переконалась, що не вирізнятиметься з натовпу. Вона несподівано згадала про катастрофічні Деніелові шопінгові веселощі у Чайлдресі й, на її подив, усміхнулась.

Попри пожвавлення, знайти потрібну жінку їй було неважко. Хатня робітниця була зодягнена в яскраво-жовту сукню-халат, тож колір був прикметний. Вона не йшла за нею крізь крамницю, а натомість перестрівала її через ряд. Так вона частіше потрапляла в поле зору жінки, але так усе видавалось природнішим, не таким страшним. Жінка — років п’ятдесяти на вигляд при ближчому огляді, у хорошій формі й досить приваблива, — узагалі не звертала на Алекс уваги. А тим часом Алекс накидала у візок довільного краму, який здавався цілком нормальним, — молоко, хліб, зубна паста, потім додавши ще кілька важливих товарів.

Карстен полюбляв натуральний помаранчевий сік у маленьких пляшечках. Мабуть, він швидко псувався, тому хатня господарка купувала кілька пляшечок щоразу, коли їхала до Карстена, але ніколи не складала на пожиток. Алекс взяла три — стільки ж, скільки було у візку господарки, — і поставила їх попереду на дитяче місце у візку.

Вона покотила візок у порожній прохід між стелажами — цього ранку ніхто не обирав листівок на день народження чи офісного приладдя — і зняла ковпачок зі шприца в кишені. Голочка була дуже тоненька й не залишила по собі майже жодного сліду, коли Алекс встромила її у пляшку із соком, просто під кришечкою, що відкручується. Тілом вона розвернулась до листівок, немов шукала ідеальну чуттєву фразу. Зробивши справу, вона схопила блискучу вітальну листівку яскраво-рожевого кольору й поклала у візок. Можливо, подарує її Кевінові, коли той виконає свою місію. Такі блискітки, як на листівці, не відмиваються кілька днів.

Вони з Барнабі називали цю суміш просто — «Серцевий напад», бо саме це вона спричиняла. Часом після допиту відділ прагнув позбавитися суб’єкта так, щоб усе мало цілком природний вигляд. За три години «Серцевий напад» розпадався на продукт обміну речовин, який майже неможливо відстежити. Чоловік такого віку, як Карстен, у його фізичному стані, який працює з підвищеним стресом, — що ж, Алекс дуже сумнівалась, що хтось надто прискіпливо перевірятиме причину смерті, принаймні спочатку. Певна річ, якби він мав двадцять п’ять років і бігав марафони, така смерть мала б підозрілий вигляд.

Алекс пішла до пекарні, розташованої біля касирів, звідки могла безперешкодно спостерігати за людьми, які стояли в черзі на касі. Хвилин із десять вона вдавала, що вагається, обираючи між багетом і чіабатою, аж ось нарешті з 19-го ряду показалась господарка і стала в чергу. Алекс, жбурнувши у візок багет, стала в чергу поруч.

Зараз завдання було непростим. Їй треба було йти досить близько біля жінки, коли вони виходили з крамниці. Непримітний чорний седан Алекс стояв просто біля мінівена. Поки жінка викладала покупки, Алекс збиралася з повними руками покупок впасти на бампер мінівена. Залишити її сік ззаду авто буде неважко. Сподівалась, поцупити пляшечки із соком вона зможе, утім, навіть якщо не вдасться, на думку Алекс, хатня працівниця все одно поставить їх у холодильник, навіть якщо їхня кількість буде іншою.

Алекс спостерігала за стрічкою конвеєра поруч, ще раз перевірила, що сік на місці. Помітивши те, що хотіла, хутко відвернулась.

Коли її власна покупка пройшла крізь сканер, вона насупилась. Чогось бракує. Чомусь не збігається з тим, що вона набрала в уяві. Вона знову поглянула на іншу стрічку конвеєра, намагаючись знайти, що не так.

Пакувальник складав у пакунок дитячий сніданок «Лакі Чармз». Хатня господиня ніколи не купувала Карстенові таких сухих сніданків, принаймні наскільки Алекс помітила раніше. Карстен є людиною звички, тож щоранку їв однакові сніданки з високим вмістом харчових волокон. Солодкий зефір з пластмасовими іграшками не його modus operandi.

І знову зиркнула, опустивши голову. Звичайна кава в зернах, знежирені вершки, двісті п’ятдесят мілілітрів знежиреного молока й півтора літра незбираного молока, пачка вафель «Нілла».

— Паперовий чи поліетиленовий? Пані?

Алекс швидко знову зосередилась, відкривши гаманець, добула три двадцятки.

— Паперовий, будь ласка.

Хатня працівниця завжди носила в паперовому.

У неї думки йшли обертом, поки вона чекала решту.

Можливо, хатня працівниця купила продуктів для себе, коли пішла скуповуватись для Карстена? Але якщо вона купила собі молока, тоді їй довелось би ставити його у холодильник у Карстена, а потім забирати, коли йтиме додому, щоб не зіпсувалось через спеку. А раніше вона цього ніколи не робила.

Чи Карстен чекав гостей?

У Алекс незручно калатало серце, поки вона йшла слідом за жінкою крізь автоматичні двері, тримаючи обидва пакунки у лівій руці.

Треба, щоб Карстен наодинці смакував той апельсиновий сік із пляшки. А що, як якийсь друг візьме пляшку? Друг, якому справді двадцять п’ять і який бігає марафони? Тоді її замах стане очевидним. Карстен змінить звички, нашпигує систему безпеки. І він, безсумнівно, здогадається, що це Алекс. Що вона жива й десь поруч.

І полювання розпочнеться знову, ближче, ніж будь-коли.

Чи варто їй покластись на випадок? Улюблений сік Карстена. Він, найімовірніше, не частуватиме ним нікого. Але що, як?

Поки її мозок перебирав імовірності, дрібничка, неістотна інформація, — чи принаймні такою вона її вважала — вигулькнула в її голові, пропонуючи новий шанс.

Зоопарк. Донька без угаву розповідала про зоопарк. Ціла купа дзвінків щодня, часом по кілька годин. А що, як Ерін Карстен Бойд не завжди була такою близькою з батьком? А що, як Алекс, якій кортіло натрапити на важливі дзвінки, перемотала життєво важливу інформацію — як-от візит доньки та онуки? Вашингтон відомий своїм зоопарком. Саме в таке місце ведуть онуку, яка живе за містом. Достоту як «Лакі Чармз» — ідеальний сніданок, який дідусь, потураючи онуці, мав би напохваті їй на сніданок.

Алекс зітхнула швидко, але глибоко.

Вона не може наражати на небезпеку отруєння дитини.

І що тепер? Кавові зерна? Але ж і Ерін каву питиме. Можливо, потрібен інший токсин, щось штибу сальмонели?