Стефани Майер – Аптекар (страница 94)

Розвернувшись, Алекс поспішила знов у вітальню. Вона теж має зібрати речі.

І поміркувати. Цього вона не планувала. А мала б.

Деніел пішов коридором за нею слідом.

— Скажи, що мені робити? — спитав, коли вони заходили у двері.

— Можеш спакувати все знову в спортивні сумки? Я… Мені треба кілька хвилин поміркувати. Сьогодні ми не маємо права схибити. Дай-но я зосереджусь, добре?

— Звісно.

Алекс лягла на ліжко й затулила руками обличчя. Деніел швидко збирав речі в кутку, шум не заважав їй. Вона намагалась обміркувати всі можливі для них кроки, усе, про що Кевін не знав.

Такого було небагато. Вона навіть до Лоли повернутись не могла, щоб забрати, адже заклад обирав Кевін.

Ще раз вдихнувши, аби сконцентруватись, вона відігнала цю думку. Зараз не час сумувати.

Попервах вони зупинятимуться в маленьких мотелях. Платитимуть тільки готівкою. На щастя, у неї лишилось багато Кевінових грошей від наркотиків. Вони зможуть жити з високо піднятою головою.

Певна річ, Карстен це передбачить. Її обличчя та обличчя Девіда опиняться у всіх поліцейських повідомленнях, які розішлють на всі потенційні зупинки в електронних листах на відстані тисячі миль. Оскільки їм уже розповідали історію Деніела, то, можливо, вони зроблять з неї його заручницю. Іншу версію важко було б видати за правду, зважаючи на різницю в розмірах Алекс і Деніела.

Вони могли б отаборитись у будь-якій машині, що знайдуть, як уже робили раніше. Вони будуть вкрай обачними. Щойно люди Карстена знайдуть авто Кевіна, вони будуть відстежувати всі продані уживані машини, кожне оголошення про потребу в такій машині, кожну вкрадену машину на відстані в сотні кілометрів. Усе, що відповідатиме такому сценарію, потраплятиме в перелік, а коли якийсь коп повідомить про таке авто, люди Карстена не забаряться.

Можливо, уже час повернутись у Чикаго. Можливо, Джоуї Джанкарді не вб’є її одразу. Можливо, він торгуватиметься за якесь боргове рабство в обмін на дві пластичні операції на обличчі. Чи, можливо, він, унюхавши її розпач, знатиме, що можна добре заробити, продавши її знову тим, хто її шукає.

У неї є нові посвідчення особи, про які Кевін і гадки не має, але у Девіда таких немає. Документи, які вона поцупила у Кевіна в пересувній Печері Бетмена, небезпечно використовувати.

Хіба що Деніел діятиме дуже швидко.

Прибравши долоні з обличчя, вона підвелась.

— Гадаєш, ти опанував основоположні принципи гри у хованки?

Деніел повернувся, тримаючи в руках дві сумки з набоями.

— Можливо, найбільш основоположні з основ.

Алекс кивнула.

— Ти кмітливий. Ти ж добре розмовляєш іспанською, хіба ні?

— Нічогенько. Ти в Мексику гайнути хочеш?

— Якби ж я могла! Мексика, мабуть, не найбезпечніше для твого обличчя місце, оскільки ти так часто там бував, але в Південній Америці багато добрих схованок. І дешево, тож грішми певний час будеш забезпечений. Ти не змішаєшся з місцевими, звісно, але там безліч емігрантів…

Деніел мить вагався, а тоді обережно склав набої в одну із сумок. Потому підійшов до неї.

— Алекс, ти використовуєш забагато займенників другої особи. Ти маєш на увазі, що зараз маємо розійтися?

— Тобі безпечніше за кордоном, Деніеле. Якщо ти заляжеш на дно десь у тихій місцині в Уругваї, можливо, вони ніколи б не дізнались…

— То чому ми не поїдемо разом? Бо вони шукатимуть пару, якщо… якщо Кевін заговорить?

Вона згорбилась і знизала плечима, нібито захищаючись.

— Бо в тебе немає паспорта.

— А ти гадаєш, вони не сподіватимуться, що Деніел Біч спробує сісти на літак?

— Ти будеш не Деніелом Бічем. У мене є кілька Кевінових добірок особистих документів. Пройде немало часу, поки вони почнуть розпитувати Кевіна про підробні документи, якщо взагалі питатимуть. А сьогодні ти цілком устигнеш сісти на літак до Чилі.

Його вираз обличчя враз посуворішав, став майже сердитим. Він скидався на Кевіна, і вона здивувалась, як смуток зробив його таким.

— То я просто сам рятуватимусь? Залишивши тебе тут?

І знову щось схоже на знизування плечима.

— Ти ж сам казав, що вони шукатимуть пару. А я прослизну крізь дірки в тенетах.

— Вони шукатимуть тебе, Алекс. Я не…

— Добре, гаразд, — втрутилась вона. — Дай-но я ще поміркую. Щось вигадаю.

Деніел безкінечну хвилину не зводив з неї очей. Поволі його обличчя пом’якшало, і він знову став собою. Нарешті його плечі різко опустились, і він заплющив очі.

— Пробач, — прошепотіла вона. — Мені прикро, що не спрацювало. Прикро, що Кевін…

— Я досі сподіваюсь, що він увійде в ці двері… — зізнався Деніел, розплющивши очі й втуплюючи погляд у підлогу. — Але інтуїтивно відчуваю, що цього не станеться.

— Знаю. Якби ж я помилялась…

Він блискавично поглянув на неї.

— Якби ми помінялись ролями, він би щось вдіяв. Знайшов би спосіб. Але я нічого не можу вдіяти. Я — не Кевін.

— Кевін опинився б у тому самому становищі, що й ми зараз. Він би не знав, де вони тебе тримають. А якщо б і знав, то був би в неймовірно програштому становищі. Він би нічим не міг зарадити.

Деніел, захитавши головою, опустився на ліжко. — І ніщо б із цього його не спинило.

Алекс зітхнула. Деніел, мабуть, має рацію. У Кевіна, певно, знайшовся б якийсь таємний інформатор чи інший ракурс камери, або якийсь інший шлях зламати систему Діверза. Він би не поступився і не втік. Але Алекс — теж не Кевін. Вона навіть не спромоглась отруїти Карстена, коли він ще ні про що не здогадувався. Та тепер він про все знає, вона була в цьому впевнена.

— Дай-но я поміркую, — повторила вона. — Я спробую знайти вихід.

Деніел кивнув.

— Але разом, Алекс. Ми поїдемо разом. Ми залишимось разом.

— Навіть незважаючи на те, що це обох нас наражає на небезпеку?

— Навіть тоді.

Алекс упала голічерева на ліжко, знову затуляючи обличчя долонями.

Якби для них була якась ідеальна можливість утекти, вона б уже скористалась нею раніше. Вона зараз перебувала тут переважно тому, що план втечі провалився. А тепер і план нападу провалився. І вона через те не надто була сповнена оптимізму.

Чудно, як ніколи не усвідомлюєш того, скільки всього ти можеш втратити, поки цього не втрачено. Вона знала, що у них з Деніелом усе серйозно; і змирилась з такою незручністю. Але кому б спало на думку, що вона сумуватиме за Кевіном? Як він став їй другом? Власне, не другом, бо друзів ми обираємо самі. Радше родичем — братом, якого уникаєш під час сімейних зібрань. У неї ніколи не було такої людини, але, мабуть, саме так почуваєшся, так болить, коли втрачаєш того, кого ніколи не хотів мати поруч, але на кого з часом навчився покладатись. Завдяки Кевіновій нахабній самовпевненості вона стала почуватись безпечно, як уже не почувалась протягом багатьох років. Гра в його команді — це гра в команді переможців. Його невразливість обернулась на страхувальну сітку.

Чи була колись.

А пес? Про собаку вона навіть згадувати не повинна, бо ця думка позбавлятиме її сил. І її мозок не знайде жодного рішення.

І знову образ Кевіна в її уяві блискавкою промайнув під її заплющеними повіками. Якби вона хоча б знала, що його вже немає серед живих, то вже було хоча б щось. Якби ж вона могла повірити, що зараз він не страждає в агонії. Звісно, він досить кмітливий, аби знайти вихід. Чи був він настільки впевнений у собі, що невдача навіть не розглядалась?

На її думку, вона вдосталь знала про Діверза за його пересуваннями до цього моменту, аби бути впевненою, що він не змарнує нагоди, якщо у ній є хоча б щось, що дасть перевагу.

Вона щиро бажала, аби все було навпаки. Якби схопили її, вона знайшла б стрімкий і безболісний вихід, не давши Карстену та Діверсу нічого на решту. Хай де Кевін схибив, хай що в нього пішло не так, він все одно є найвправнішим у тому, щоб зберегти Деніелові життя. І Вал заразом. Вал мала б найлегшу можливість утечі на нетривалий термін, але ані Карстен, ані Діверз не належать до тих, хто залишає свідків.

А якби на місці Алекс опинився Кевін, і йому довелось би складати план, як би він вчинив?

Алекс і гадки не мала. У нього були ресурси, про які вона нічого не знала, ресурси, які вона не спроможна відтворити. Але навіть за таких обставин єдине, що йому залишалось, — тікати. Можливо, він би повернувся згодом, аби спробувати знову, але він навряд зміг би жити, як раніше, зустрівшись з ватагою кілерів потенційного віце-президента. А зараз час зникнути й перегрупуватись.

Або, за цих обставин, зникнути й залишатись зниклими.

Той відворотний образ Кевіна ніяк не зникав з її голови. Недолік того, що вона фахівець із допитів у тому, що вона в найдрібніших подробицях знає, що вони можуть з ним зараз робити. Вона не могла не лічити хвилини, що спливають, не уявляти, як відбувається допит.

Деніел мовчав. Речі він пакував недовго; вони не розкладали їх тут, не влаштовувались зручно. Вони від самого початку знали, що, можливо, їм доведеться зніматись і їхати будь-якої миті, чи то через якусь катастрофу, чи то зуживши гостинність Вал.

Вона розуміла, що він відчуває. Він ніяк не хотів повірити, що все обернулось так погано. Не хотів йняти віри, що, можливо, Кевін вже мертвий чи що смерть наразі для нього, можливо, — найкращий вихід. Він згадуватиме, як Кевін вдерся крізь дах посеред ночі, аби його врятувати, і почуватиметься винним, що не зміг зробити те саме для нього. Більш ніж винним — безпорадним, слабким, лютим, відповідальним, боягузом… Те ж саме, що вже почала відчувати вона.