Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 98)
— Ви шануєте наше місто своїми добрими думками, — сказав Лоренцо. — Мені дуже приємно, що ви вирішили приєднатися до нас. Я щойно спілкувався з кількома перами. За якусь годину в мене буде серйозна розмова з одним із них. Гадаю, з нього можна отримати приблизно три тисячі крон. Мені неприємно це казати, але він досить м’який і дуже люб’язний до мене.
— Лукасе, — вигукнула донна Софія, коли знову з’явилася з Рейнартом позаду, — Лоренцо показав вам тут усе як слід?
— Міледі Сальваро, я дуже вражений видовищем цього бенкету. Насмілюся припустити, що ваш чоловік міг би залишити мене сидіти в кутку, і я все одно відмінно розважався б увесь вечір.
— Звісно, я не вчинив би так із паном Фервайтом, — засміявся дон Сальвара. — Я саме розмовляв із доном Белларіджіо, люба; він тут із тим скульптором, якому протегував останні кілька місяців, тим однооким лашейнцем.
Повз пройшла група слуг у лівреях, четверо чоловіків несли щось важке на дерев’яних марах. Там була якась скульптура із золота і скла — блискуча піраміда з гербом Каморра; усередині, певно, були алхімічні лампи, бо скло світилося прегарним помаранчевим відтінком. У Лока на очах колір змінився на зелений, потім на синій, потім на білий і знову на помаранчевий.
— Ой, як гарно! — Донна Софія була явно залюблена в усе алхімічне. — Мінливі відтінки! О, ці налаштування мають бути точними; як би я хотіла зазирнути всередину! Скажіть, чи може лашейнець дона Белларіджіо виліпити мені такий?
Ще три групи чоловіків протягли повз іще три скульптури; кожна вигравала дещо інакшим візерунком мінливих кольорів.
— Не знаю, — сказав Рейнарт. — Це подарунки для герцога від одного з наших... більш незвичайних гостей. Вони були узгоджені з моїм начальством; вони, звичайно, гарні.
Лок повернувся до бенкетного столу й раптом зрозумів, що стоїть за шість футів від Джанкани Мераджіо, у якого на грудях була орхідея, в одній руці — срібна тарілка з фруктами, а в другій — розкішна молода жінка в червоній сукні. Погляд Мераджіо мазнув по Локу, а потім стрибнув назад. Ті проникливі очі зупинилися на хлопцю та на його одязі, який сьогодні був на ньому. Головний міняйло міста роззявив рота, потім немов передумав, а потім знову розтулив його.
— Сер, — сказав Мераджіо холодним голосом, — перепрошую, але...
— Ну що, пане Мераджіо! — до нього підійшов дон Сальвара. Побачивши дона, Мераджіо знову стулив рота й ввічливо вклонився до пояса, хоч і не дуже глибоко.
— Дон Сальвара, — сказав Мераджіо, — і мила донна Софія. Як приємно бачити вас обох! Вітаю і вас, капітане Рейнарте. — Він ледве глянув на високого вадранця й знову втупився в Лока.
— Пане Мераджіо, — сказав Лок. — Який же щасливий збіг обставин! Як приємно нарешті зустрітися з вами! Я багато разів шукав вас у вашому банкірському домі, і, боюся, ніколи не мав нагоди висловити вам належну шану.
— Справді? А я саме збирався запитати... хто ви, сер?
— Пане Мераджіо, — сказав дон Сальвара, — дозвольте мені представити Лукаса Фервайта, торговця з Емберлена, слугу Дому бель Остер. Він прибув обговорити ввезення певного об’єму легкого пива. Я хотів би побачити, як їхній емберленський ель позмагається з нашим найкращим пивом. Лукасе, це шановний Джанкана Мераджіо, господар банкірського дому, який має його ім’я, відомий багатьом як герцог білого заліза, і то не дарма. Усі фінанси кружляють навколо нього, як сузір’я на небі.
— До ваших послуг, сер, — сказав Лок.
— З Емберлена? З Дому бель Остер?
— Так, — сказала донна Софія, — він тут на бенкеті наш особливий гість.
— Пане Мераджіо, — сказав Лок, — сподіваюся, я не дозволяю собі занадто багато, але чи подобається вам крій мого пальта? А тканина?
— Дивне запитання, — сказав Мераджіо, спохмурнівши, — бо і те, і те мені здається напрочуд знайомим.
— Так і має бути, — сказав Лок. — За порадою Сальварів я добув собі єдиний костюм, пошитий у вашому каморрському стилі. Я попросив кравця вибрати крій, який особливо приглянувся людині з найвишуканішим смаком у всьому місті. І кого йому було назвати, як не вас, сер — цей костюм пошито відповідно до
— О, ні, — сказав Мераджіо, здаючись страшенно збентеженим. — О ні. Зовсім не нахабно — дуже приємно, сер, дуже приємно. Я, гм... я почуваюся не так добре; спека, бачте. Піду я, напевне, скуштую пуншу. Було приємно познайомитися з вами, пане Фервайте. Донно Софіє, доне Лоренцо, з вашого дозволу.
Мераджіо відійшов, озирнувшись через плече на Лока, а потім похитав головою. «О, Нечесний Наглядачу, — подумав Лок, — от смішний сучий син».
— Лукасе, — сказала донна Софія, — ви наїлися?
— Гадаю, цілком протримаюся ще довго, міледі.
— Прекрасно! Чому б нам із вами не вполювати донну Ворченцу; вона ховається на одній із галерей, згорбившись над своїм в’язанням. Якщо вона сьогодні при ясному розумі, то страшенно вам сподобається, гарантую.
— Донна Ворченца, — додав Рейнарт, — зараз у крайній північній частині західної галереї, двома поверхами нижче. Ви знаєте місце, про яке я кажу?
— О, так, — відповіла Софія. — Що скажете, Лукасе? Завітаємо до старої? А Лоренцо поки може походити між гостей і попрацювати над важливими справами, якими він має займатися.
— Я про це не забував, люба, — сказав дон Лоренцо з удаваним роздратуванням. — Пане Фервайте, сподіваюся, стара донна має сьогодні охоту говорити теринською; ви можете виявити, що вас познайомили з еквівалентом кам’яної статуї. А може, вона просто так поводиться лише в моїй присутності.
— На жаль, не можу сказати, що це була цілковита манірність з її боку, мілорде Сальваро, — сказав Рейнарт. — Я повинен деякий час ходити між гостей і намагатися мати такий вигляд, ніби я справді на службі. Перекажіть мою прихильність донні Ворченці, міледі Софіє.
— Звичайно, капітане. То ви йдете, Лукасе?
Донна привела його до одних із широких сходів із елдерскла з лакованим дерев’яним поруччям. Біля підніжжя сходів м’яко поблискували алхімічні лампи в ошатних корпусах; як гарно вони світитимуться після настання темряви. Планування поверху було таке ж, як і поверхом вище; був ще один п’ятдесятифутовий бенкетний стіл, заставлений всілякими делікатесами та чудесами, а біля нього була встановлена одна з дивовижно красивих скляно-золотих пірамід. «Цікаво», — подумав Лок.
— Міледі Сальваро, — сказав він, усміхаючись і вказуючи рукою, — можливо, можна було б переконати кількох слуг позичити одну з тих скульптур, коли ми підемо, і ви могли б зазирнути всередину?
— О, Лукасе. Якби ж... але не можна відплатити герцогу за гостинність, позичивши в нього декоративні предмети, бо мені так заманулося. Ходімо, нам потрібно спуститися на наступний рівень. Лукасе? Лукасе, що трапилося?
Лок завмер, дивлячись просто на сходи, що вели на поверх нижче. Хтось саме підіймався цими сходами — худий і підтягнутий чоловік у сірому пальті, сірих рукавичках і сірих бриджах. Спідня сорочка й чотирикутний капелюх були чорні, шийні хустки — яскраво-червоні, а на лівій руці поверх шкіряної рукавички красувався дуже знайомий перстень — перстень Барсаві, чорна перлина капи Каморра.
Лок Ламора зрівнявся поглядом із капою Рацою, його серце гупотіло, як барабан бойової галери. Володар підземного світу Каморра зупинився, приголомшений; на його обличчі промайнуло чисте здивування — вираз, від якого з глибин Локової душі піднялися дикі веселощі, а потім секундна ненависть. Раца скреготнув зубами, і лінії його обличчя напружилися. Нарешті він опанував себе, покрутив палицю з лакованого чорного відьмацького дерева із золотим наконечником, заклав її під ліву руку й лінивим кроком попрямував до Лока й донни Софії.
4
— Авжеж, — сказав капа Раца, — ви, певно, донна Каморра. Не думаю, що я мав задоволення бути представленим вам, милостива пані. — Він змахнув капелюх і прогнувся в талії під ідеальним кутом, виставивши праву ногу перед лівою.
— Я донна Софія Сальвара з Ісла Дурона, — сказала вона й простягнула руку; він узяв її й поцілував повітря над нею.
— До ваших послуг, міледі Сальваро. Я Лучано Анатолій; зачарований, міледі, цілком зачарований. А ваш супутник? Ми знайомі?
— Не думаю, сер, — сказав Лок. — У вас напрочуд знайомий вигляд, але я впевнений, що згадав би, якби ми зустрічалися раніше.
— Пане Анатолію, це Лукас Фервайт, купець з Емберлена з Дому бель Остер, — сказала Софія. — Мій особистий гість тут на бенкеті в герцога.
— Купець з Емберлена? Вітаю вас, сер; та ви маєте бути дуже
— Я всього лиш роблю свою справу, сер. У мене є надзвичайно хороші друзі в Каморрі; вони часто приносять мені несподівані переваги.
— Я не сумніваюся. Дім бель Остер, кажете? Відомі торговці алкогольними напоями? Як знаменито. Я і сам люблю гарну випивку. Насправді я вважаю за краще все купувати в бочці.
— Справді, сер? — Лок усміхнувся. — А це якраз спеціалізація моєї фірми; з наших бочок виходить дуже багато чудових і дивовижних речей. Ми пишаємося тим, що завжди даємо задоволення, сатисфакцію, так би мовити, — завжди відплачуємо рівнозначно, якщо розумієте, про що я.
— О, звісно, — сказав капа Раца з похмурою усмішкою. — Чудова ділова практика, не чужа й мені теж.