Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 95)
Донна Ворченца кліпнула кілька разів і глибоко зітхнула.
— Капо Рацо, — сказала вона, — вам справді треба йти? Розмова з вами цього вечора принесла мені неабияку втіху.
— А я, зі свого боку, спілкувався з найчарівнішою господинею, моя леді Ворченцо. — Він уклонився до пояса, виставивши праву ногу вперед в ідеальній придворній манері. — Але мене чекають невідкладні справи, тому я йду займатися своїми, а вас залишаю вашим.
— Хай буде так, любий хлопче. — Вона почала підводитися, і він жестом показав їй не вставати.
— Ні-ні, не турбуйтеся за нас. Ми можемо самостійно знайти дорогу назад із вашої чудової вежі, а ви повертайтеся до справ, які робили до того, як я вас потурбував.
— О ні, які тут турботи, — сказала донна Ворченца. — Тож побачимось у День змін? Ви приймете запрошення?
— Так, — сказав капа Раца. Він обернувся й усміхнувся їй, а потім вийшов через двері солярію. — З радістю приймаю ваше запрошення. До зустрічі на День змін, у Вороновому Леті.
Перша справжня революція в злочинному житті Каморра була задовго до капи Барсаві. Вона передувала його злету майже на п’ятдесят років і сталася винятково через певний брак самоконтролю з боку сутенера, на ім’я Грубий Тревор Варґас.
Грубий Тревор мав багато інших прізвиськ, більшість із яких використовував приватно у своїй маленькій стайні повій. Сказати, що він був нестриманим, убивчо божевільним, поранило б почуття більшості нестримних та убивчо божевільних. Як це часто траплялося, він був більшою небезпекою для власних повій, ніж хлопаки, яких вони обробляли за мідь і срібло. Єдину протекцію, яку він справді запропонував їм, був захист від його власних кулаків, який можна було отримати, віддавши йому майже все й лишивши собі крихітну частку грошей, що вони заробляли.
Якогось вечора одна особливо знуджена повія виявила, що не бажає долучатися до його улюбленої вечірньої розваги, яка полягала в тому, щоб отримати задоволення з її рота; при цьому він тягнув жінку за волосся, поки та не закричить від болю. Кинджал, схований у корсеті, вирвався, перш ніж вона це усвідомила; вона засадила його ліворуч від чоловічої мужності Тревора, у суглоб стегна, і розпанахала його звідти праворуч. Було страшенно багато крові, що й казати про крики, але спроби Тревора спочатку дати відсіч, а потім втекти були значно сповільнені швидкістю, з якою його життя випливало між його ніг. Його (колишня) повія потягла чоловіка на землю й сіла йому на спину, щоб він не виповз із кімнати. Сили чоловіка згасли, й він дуже швидко помер, не оплаканий аж ніким.
Наступної ночі начальник Тревора послав іншу людину, яка мала взяти на себе обов’язки Тревора. Жінки у старій стайні Тревора зустріли його з усмішкою на обличчях і запропонували йому безплатно спробувати їхні послуги. Оскільки в нього була купка битої цегли там, де більшість людей зберігали свої мізки, він погодився. Коли чоловіка вправно роздягли й відокремили від зброї, його вдарили ножем одразу з кількох боків. Це справді привернуло увагу старого капи Тревора. Наступної ночі він послав п’ять-шість людей, щоб виправити ситуацію.
Але трапилася дивна річ. Ще дві-три зграї повій позбулися своїх сутенерів; дедалі більший осередок жінок претендував на склад на північному Сильці як на свій штаб. Люди капи знайшли не шість чи сім переляканих повій, як їм сказали, а майже два десятки розлючених жінок, які вважали за потрібне озброїтися, пускаючи в хід усі монети, які могли зібрати.
Арбалети є досить ефективним вирівнювачем ситуації, особливо на близькій відстані, з перевагою несподіванки. Тих п’ятьох чи шістьох чоловіків більше ніхто не бачив.
Так почалася серйозна війна. Ті капи, які втратили сутенерів і повій, намагалися виправити ситуацію, а з кожним днем жінок, що приєднувалися до повстання, ставало все більше. Вони найняли кілька інших банд, щоб ті служили їм як захист, заснували будинки розпусти за власними стандартами й почали працювати там. Послуги, які вони пропонували в зручних і добре обладнаних кімнатах, були значно кращими від тих, які надавали банди повій, якими досі керували чоловіки, і потенційні клієнти почали віддавати свою монету на бік жінок.
Було багато крові. Десятки повій жорстоко вбили, а кілька їхніх борделів спалили дотла. Але за кожну даму ночі, яка гинула, людина якогось капи отримувала те саме. Жінки відповідали на подібне подібним так само жорстоко, як будь-який капа в історії Каморра. Між капами та міськими повіями встановилося хитке перемир’я. Згодом це перемир’я переросло її стабільну та взаємовигідну домовленість.
Повії міста по-доброму розділилися на дві групи, визначені територією. Портові зайняли західну частину Каморра, а Гільдійські Лілії правили на сході; і обидві організації спокійно уживалися на Сильці, де було найбільше роботи, і від того лиш процвітали. Вони найняли собі лояльних охоронців і перестали наймати головорізів з інших банд. Хоча їхнє життя не можна було вважати приємним, у світлі їхнього ремесла, принаймні тепер вони твердо контролювали власні справи та могли примушувати клієнтів приймати їхні правила благопристойності.
Вони побудували та зберегли дуополію, а в обмін на обіцянку не брати участі в будь-яких інших формах злочину вони забезпечили собі право безжально придушувати будь-які спроби сутенерства жінок поза сферою компетенції їхніх двох банд. Звичайно, деякі чоловіки не звертали уваги на правила, які встановлювали жінки; вони намагалися ляскати своїх повій, або відмовлялися платити за послуги, або ігнорували стандарти, встановлені жінками щодо чистоти та пияцтва. Багатьом довелося вивчити непрості уроки. Як багато чоловіків, на свій жаль, зрозуміли: неможливо бути великим і страшним, коли одна сердита жінка тримає між зубами твого члена, а інша приставила до твоїх нирок стилет.
Коли Венкарло Барсаві викосив своїх опонентів і став відомим як єдиний капа Каморра, навіть він не наважився порушити рівноваги, яка виросла між традиційними бандами та двома гільдіями повій. Він зустрівся з представницями Портових і Лілій; погодився дозволити їм зберегти свій квазіавтономний статус, а вони погодилися на регулярні виплати за його допомогу — виплати як відсоток від прибутку значно нижчі, ніж будь-які інші внески, які сплачують капі правильні люди Каморра.
Барсаві зрозумів те, що надто багато чоловіків у місті не могли осягнути; він дійшов до думки, яку підкріпив роками пізніше, коли взяв сестер Беранґіас своїми головними помічницями. Він був достатньо мудрим, щоб усвідомити, що недооцінювати жінок Каморра можна лише з великою загрозою для здоров’я.
Глава п’ятнадцята
Павучий укус
1
— Чи можете ви запевнити мене, — сказав Ібеліус, — що будете піклуватися про себе краще, ніж раніше, або що ваш друг Жан піклувався про себе минулого тижня?
— Пане Ібеліусе, — сказав Лок, — ви наш лічець, а не мати. І як я вже казав вам десяток разів сьогодні вдень, я повністю готовий — тілом і розумом — до цієї справи у Вороновому Леті. Я сама обережність.
— Що ж, сер, якщо це так, то сподіваюся, що ніколи не зустріну самої необережності.
— Ібеліусе, — простогнав Жан, — дай йому спокій. Спершу женися, а потім уже підкаблучуйся так старанно.
Жан сидів на матраці, виснажений і досить пошарпаний; темрява волосків, що густіли на обличчі, лише підкреслювала його неприродну блідість. Він отримав серйозні травми. Голі груди хлопця були обв’язані великим шматом тканини, і такі ж бинти обмотували його ногу під бриджами та праве плече.
— Ці лічці стають у пригоді, — сказав Лок, поправляючи манжети свого (а в минулому Мераджіо) пальта, — але думаю, наступного разу краще заплатити трохи більше за безшумну версію, Жане.
— А потім ви можете перев’язати собі рани, сер, і накласти свої власні припарки — хоча смію припустити, що вам обом було б швидше й легше просто викопати собі могили й спокійно відпочивати в них до неминучого переходу до спокійнішого стану справ!
— Пане Ібеліусе, — мовив Лок, схопивши старого за руки, — ми з Жаном більш вдячні за вашу допомогу, ніж можна сказати. Я підозрюю, що ми обоє були б мертві без вашого втручання. Я хочу відплатити вам за час, який ви витримали з нами тут, у цій халупі. Я очікую отримати кілька тисяч крон у дуже короткий термін. Частина з них ваша. У вас буде нове життя далеко звідси з дуже повними кишенями. А решта буде використана, щоб помістити капу Рацу під землю. Вище носа, подивіться, що Жан уже зробив з його сестрами.
— Подвиг, який я не в змозі здійснити знову, — сказав Жан. — Бережи себе, Локу. Я не зможу прибігти на допомогу, якщо сьогодні щось піде не так.
— Хоча я не сумніваюся, що ви спробуєте, — пробурмотів Ібеліус.
— Не хвилюйся, Жане. Це буде не що інше, як звичайний вечір із герцогом і всім його довбаним двором, зібраним у скляній вежі на висоті шістсот футів у повітрі. Що може піти не так?
— Цей сарказм звучить непереконливо, — сказав Жан. — Ти справді цього чекаєш, чи не так?
— Звичайно, Жане. Ланц нетямився б від радості, якби був живий. Я збираюся зіграти Лукаса Фервайта перед проклятим герцогом, що й казати про всіх інших знайомих нам перів. Де Маррес, Фелуччія, старий Джаварріц... Слава Нечесному Наглядачу, це буде