Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 89)

— Я купив її, — сказав Лок, — в одного з ваших офіціантів, чоловіка, на ім’я Бенжав’єр. Я знав, що він поступливий, тому що він уже бере участь у змові проти вашого життя.

— Бен? Які в тебе є докази?

— Пара ваших охоронців тримають його біля службового входу, майже роздягненого.

— Що значить пара моїх охоронців тримають його? Ким, чорт забери, ти себе вважаєш?

— Капа Раца доручив мені врятувати ваше життя, пане Мераджіо. Я маю на увазі саме те, що сказав. А щодо того, ким я є, то я просто ваш рятівник.

— Мої охоронці й офіціанти...

— Вони ненадійні, — прошипів Лок. — Ви осліпли? Я не купив цю форму в якогось кравця. Я увійшов просто через ваш службовий вхід, запропонував кілька крон, а ваш Бенжав’єр вистрибнув з уніформи отак. — Лок клацнув пальцями. — Ваш охоронець біля службових дверей пропустив мене значно дешевше — лише за солон. Ваші люди не з каменю, пане Мераджіо; ви надто добре думаєте про їхню вірність.

Мераджіо витріщився на нього, щоки його палали; здавалося, він от-от ударить Лока. Натомість він кашлянув і простяг руки долонями вгору.

— Скажи мені, що ти прийшов мені передати, — мовив Мераджіо. — А далі я сам вирішу, як краще.

— Ваші фіннікери тиснуть на мене. Відпустіть їх, щоб ми могли поговорити самі.

— Не розказуй мені, що мені робити у власній...

— Я буду розказувати вам, що робити, чорт забирай, — сплюнув Лок. — Я ваш довбаний охоронець, пане Мераджіо. Вам загрожує смертельна небезпека; важлива кожна хвилина. Ви вже знаєте принаймні одного скомпрометованого офіціанта та одного розслабленого охоронця; скільки ще ви будете заважати мені рятувати вам життя?

— Чому капа Раца так турбується про мою безпеку?

— Ваш особистий комфорт, найімовірніше, для нього нічого не означає, — сказав Лок. — Однак безпека Мераджіо має першорядне значення. Деякі зацікавлені особи з Тал Веррара, які бажають зменшити статки Каморра, уклали проти вас контракт на вбивство. Раца був при владі чотири дні. Ваше вбивство потрясло б місто до самих основ. Павук і міська варта розірвали б людей Раци на шмаття, шукаючи відповідей. Він просто не може допустити, щоб вам завдали шкоди. Він має підтримувати стабільність у цьому місті, як і Герцог.

— І звідки твій хазяїн усе це знає?

— Подарунок богів, — сказав Лок. — Коли агенти мого хазяїна займалися не пов’язаною з цим справою, були перехоплені деякі листи. Будь ласка, відпустіть своїх бухгалтерів.

Мераджіо задумався на кілька секунд, а потім буркнув і роздратованим помахом руки відпустив своїх слуг. Вони позадкували, широко розплющивши очі.

— За вами полює дехто, — сказав Лок. — Дехто з арбалетом. Убивця — лашейнець. Імовірно, його зброю переробив картейнський наймаг. Він, як біс, вивертливий і майже завжди потрапляє в ціль. Це має вам лестити — ми вважаємо, що його гонорар становить десять тисяч крон.

— Таке непросто перетравити, пане...

— Моє ім’я не має значення, — сказав Лок. — Ходімо зі мною, у кімнату за кухнями. Ви самі можете поговорити з Бенжав’єром.

— Кімната за кухнями? — Мераджіо насупив чоло. — Поки що в мене немає підстав вважати, що ти сам не намагаєшся заманити мене туди невідомо нащо.

— Пане Мераджіо, — сказав Лок, — ви вбрані в шовк і бавовну, а не в кольчугу. Я вже кілька хвилин тримаю вас на відстані кинджала. Якби мій господар бажав вам смерті, ваші нутрощі вже заливали б цей килим кров’ю. Не треба мені дякувати — я навіть не зобов’язаний вам подобатися, але заради любові богів, будь ласка, прийміть те, що мені наказано охороняти вас, і що ніхто не відмовляється від наказів капи Каморра.

— Гм-м-м. Точно. Чи такий він грізний, як Барсаві, цей капа Раца?

— Барсаві помер, плачучи біля його ніг, — сказав Лок. — Барсаві та всі його діти. Висновки робіть самі.

Мераджіо знову надів на ніс окуляри, поправив орхідею й заклав руки за спину.

— Ходімо в ту кімнату, — сказав він. — Веди.

5

Бенжав’єр і охоронці здавалися наляканими, коли Мераджіо ввірвався в кімнату слідом за Локом. Лок припустив, що вони чутливіші до настрою чоловіка, ніж він сам, і те, що вони побачили на його обличчі, мало бути чимось справді неприємним.

— Бенжав’єре, — сказав Мераджіо, — Бенжав’єре, я просто не можу в це повірити. Після всього, що я зробив для тебе — після того, як я прийняв тебе й допоміг з тією халепою з капітаном твого старого корабля... у мене немає слів!

— Вибачте, пане Мераджіо, — сказав офіціант, чиї щоки були вологіші, ніж похилий дах будинку в грозу. — Мені дуже шкода, я не хотів...

— Не хотів? Чи правда те, що розказав мені цей чоловік?

— О так, пробачте мені боги, пане Мераджіо, це правда! Це все правда, вибачте, мені так прикро... будь ласка, повірте мені...

— Цить, щоб тобі повилазило!

Мераджіо стояв, роззявивши рота, як людина, яку щойно вдарили. Він роззирнувся, ніби вперше бачив кімнату, ніби охоронці в лівреях були чужоземними істотами. Він, здавалося, був готовий поточитися й впасти назад; натомість він крутнувся до Лока, зціпивши кулаки.

— Розкажи мені все, що знаєш, — прогарчав він. — Клянуся богами, усіх, хто причетний до цієї справи, не омине моя кара, клянуся.

— Насамперед ви маєте пережити цей день. У вас є приватні покої над галереєю на четвертому поверсі, так?

— Звичайно.

— Ходімо туди негайно, — сказав Лок. — Вкиньте цього бідолаху до комори; напевно у вас є відповідна. Ви можете розібратися з ним, коли це все закінчиться. Поки що час нам не друг.

Бенжав’єр знову голосно заридав, і Мераджіо кивнув з виразом огиди на обличчі.

— Киньте Бенжав’єра в комору й зачиніть двері на засув. Ви двоє, стійте на чатах. А ти...

Охоронець службових дверей, який весь цей час визирав з-за рогу, враз почервонів.

— Упустиш когось, та хоч дитину, у ці двері сьогодні — накажу відрізати тобі яйця й замість них покласти розжарені вуглини. Все ясно?

Мераджіо розвернувся й прожогом кинувся з кімнати, і цього разу Лок біг за ним слідом, намагаючись не відставати.

6

Приватні кімнати Джанкани Мераджіо, як і його шати, можна було описати так: по-багатому стримані. Чоловік явно вважав, що добрі матеріали та майстерна робота мають говорити самі за себе.

За ними з клацанням зачинилися укріплені сталлю двері; затріщав замок з веррарським механізмом. Мераджіо і Лок залишилися самі. Елегантний мініатюрний водяний годинник на лакованому столі Мераджіо саме наповнював чашу, показуючи першу годину дня.

— Отже, — сказав Лок, — пане Мераджіо, ви не можете виходити на поверх, доки ми не розберемося з нашим убивцею. Це небезпечно; ми очікували, що напад відбудеться між першою та четвертою годинами дня.

— Це спричинить проблеми, — сказав Мераджіо. — Мені треба своїми справами займатися; мою відсутність на поверсі помітять.

— Не обов’язково, — відповів Лок. — Чи не спало вам на думку, що ми дуже схожі? І що одна людина в тіні однієї з галерей верхнього рівня може бути дуже схожою на іншу?

— Ти... ти пропонуєш прикинутися мною?

— У перехоплених листах, — сказав Лок, — ми отримали інформацію, яка нам дуже вигідна. Детального опису вашої зовнішності вбивця не отримав. Навпаки, йому було наказано поцілити болтом у єдиного чоловіка в будівлі, який носить досить велику орхідею на грудях. Якщо я стоятиму одягнений, як ви, у вашому звичному місці в галереї, з орхідеєю, пришпиленою до мого пальта, то цей болт полетить у мене, а не у вас.

— Мені важко повірити, що ти настільки святий, щоб поставити себе на моє місце, якщо цей убивця такий смертоносний, як ти кажеш.

— Пане Мераджіо, — сказав Лок, — перепрошую, але я явно не висловився чітко. Якщо я не зроблю цього, мій господар усе одно мене вб’є. Крім того, я, певно, більш вправний у тому, щоб уникати обіймів Володарки Довгого Мовчання, ніж ви можете собі уявити. І, нарешті, винагорода, яку мені обіцяли за те, що я завершу цю справу... Що ж, якби ви були на моєму місці, ви також були б готові прийняти болт.

— А що тим часом робити мені?

— Відпочиньте в цих кімнатах, — сказав Лок. — Тримайте двері щільно зачиненими. Розважте себе кілька годин; підозрюю, що нам не доведеться довго чекати.

— А що буде, коли вбивця пустить болт?

— Мені соромно визнати, — сказав Лок, — що щонайменше пів десятка людей мого хазяїна сьогодні тут, на поверсі вашого банку. Деякі з ваших клієнтів не є клієнтами; вони найспритніші, найміцніші хлопці капи Раци, які вміють швидко й тихо працювати. Коли наш вбивця спробує вистрілити, вони кинуться на нього. Він навіть не зрозуміє, хто напав — ваші охоронці чи наші люди.

— А якщо ти не такий швидкий, як думаєш? І цей болт поцілить у тебе?

— Тоді я помру, а ви будете живі, і мій господар буде задоволений, — сказав Лок. — Ми теж присягаємо в моїй роботі, пане Мераджіо. Я служу Раці до смерті. Ну то як?

7

Лок Ламора вийшов з покоїв Мераджіо о пів на першу, одягнений у найкраще пальто, жилет і бриджі, які він коли-небудь носив. Весь одяг був барви темно-синього неба перед Лжесвітлом, і він подумав, що цей колір йому надзвичайно пасує. Біла шовкова туніка була проти шкіри прохолодною, як вода в осінній річці; вона взята щойно з шафи Мераджіо, як і панчохи, черевики, шийні хустки та рукавички. Волосся він зачесав назад трояндовою олією — маленька пляшечка лежала в його кишені разом із гаманцем із золотими тирінами, які він смикнув з шухляд гардероба Мераджіо. Орхідею він пришпилив на грудях праворуч, й та досі приємно пахла малиною.