Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 83)

— Чумний корабель, Жане?

— Чорне судно з Емберлена; гладенька лискуча штучка. Красива, як сам біс, а ти ж знаєш, я не можу ніколи розрізнити, яка частина корабля йде по воді, а які ні. — Жан замовк і почухмарив заросле підборіддя. — Вона прибула на чумну стоянку тієї самої ночі, коли капа Раца давав капі Барсаві його ж зубні уроки.

— Це... дуже цікавий збіг.

— Правда? Боги люблять свої передвістя. Припустімо, уже є двадцять-тридцять загиблих. Але ось дуже дивна частина. Капа Раца взяв на себе відповідальність за благодійне забезпечення корабля провіантом.

— Що?

— Так. Його люди супроводжують процес до доків; він дає монету ордену Сендовані за хліб і м’ясо. Вони тепер за орден Переландро звідтоді як, ну, ви знаєте.

— Нащо це його людям супроводжувати їжу та воду до доків?

— Мені й самому стало цікаво, — відповів Жан. — Отож учора ввечері я спробував трохи понишпорити, користуючись офіційною роллю священника. Так-от вони надсилають не лише їжу та воду.

4

У ніч на День престолу — ніч після вознесіння капи Раци — сипав дрібненький дощик, трохи більше, ніж теплий вологий поцілунок з неба. На чумний корабель, пришвартований у Каморрській затоці, стояв і дивився незвичайно кремезний священник Ази Ґілли, й на вітрі маяло його мокре вбрання. У жовтому світлі корабельних ліхтарів здавалося, немов маска священника світиться золотою бронзою.

На спокійній воді біля довгого причалу, що виступав з Покидьків, погойдувався вутлий човник; з нього до чумного корабля вела мотузка. «Сатисфакція», що стояв на якорі на відстані пострілу з лука, мав дивний скелетоподібний вигляд із щільно згорнутими вітрилами. Тут і там на корабельній палубі можна було побачити кілька темних фігур.

На причалі невелика команда кремезних стивідорів вивантажувала в той човник вміст запряженого віслюком візка під наглядом пів десятка людей у плащах, очевидно озброєних. Безсумнівно, усю операцію можна було побачити в підзорну трубу з будь-якої сторожової станції навколо Старої гавані. Хоча на більшості цих станцій досі були вартові (і залишалися там, доки тут стояв чумний корабель), жоден з них не дуже переймався, що відправляють на корабель — аби нічого не надсилали назад.

Жан же дуже зацікавився раптовим інтересом капи Раци до добробуту бідних гостей з Емберлена.

— Слухайте, краще розвертайтеся й несіть свої зади... О, прошу вибачення, ваша святосте.

Якусь мить Жан просто насолоджувався явним занепокоєнням на обличчях людей, які обернулися, зачувши його кроки; вони здавалися міцними хлопами та дівчатами, справжніми бійцями, досвідченими в тому, щоб завдавати та приймати біль. І все ж завидівши його Скорботний лик, вони набрали такого винуватого вигляду, мов діти, спіймані коло глека з медом.

Нікого з групи він не впізнав — значить, вони майже напевно були частиною приватної банди Раци. Він спробував оцінити їх поглядом, шукаючи щось невідповідне чи незвичайне, що могло б пролити світло на їхнє походження, але такого було дуже мало. Вони носили багато прикрас, здебільшого сережки — по сім-вісім на вухо в одної молодої жінки. Це була мода більше морська, ніж бандитська, але все одно могла нічого не означати.

— Я лише прийшов помолитися, — сказав Жан, — за заступництво Пані Найдобрішої за тих нещасних, які зараз там, на воді. Не зважайте на мене й продовжуйте свою працю.

Жан повернувся спиною до робітників; він стояв, дивлячись на корабель, уважно прислухаючись до звуків роботи, що кипіла поруч. Чулися кректання, коли піднімали щось важке, тупіт кроків; скрип побитих негодою, підточених водою дощок. Візок, вочевидь, був повний маленьких мішків, кожен завбільшки з бурдюк об’ємом десь, як один галон. Здебільшого екіпаж поводився з ними обережно, але за кілька хвилин...

— Боги тебе дери, Маціку! — Котрийсь із мішків упав на док і почувся дивний стукіт і дзенькіт. Наглядач трудової бригади одразу заламав руки й подивився на Жана. — Я, е-е, прошу вибачення, ваша святосте. Ми, е-е, ми поклялися... ми пообіцяли, що ми, е-е, безпечно доставимо ці запаси на чумний корабель.

Жан повільно обернувся й дозволив чоловікові відчути повний, розтягнутий ефект його безликого погляду, а потім кивнув, ледь помітно.

— Ви робите покаянну справу. Ваш господар дуже милосердний, щоб взятися за роботу, яка зазвичай належала б ордену Переландро.

— Так, е-е... це було дуже погано. Справжня, е-е, трагедія.

— Пані Найдобріша доглядає за смертним садом, як їй заманеться, — сказав Жан, — і зриває ті квіти, які забажає. Не сердьтеся на того чоловіка. Цілком природно відчувати збентеження в присутності чогось... такого незвичайного.

— О, чумний корабель, — сказав чоловік. — Так, трохи, е-е, морозом по спині сипле від такого.

— Я залишу вас працювати, — сказав Жан. — Зверніться до дому Ази Ґілли, якщо ми знадобимося людям на борту цього корабля.

— Е-е... звісно. Д-дякую, ваша святосте.

Поки Жан повільно йшов уздовж причалу до берега, бригада закінчила завантажувати невеликий човен, який потім відшвартували від причалу.

— Тягніть, — ревнув один із людей у кінці доку.

Трос повільно натягнувся, а потім, коли маленькі чорні силуети на борту «Сатисфакції» підхопили ритм, човен почав тягнутися через Стару гавань до фрегата на добрій швидкості, залишаючи на темній воді хвилястий сріблястий слід.

Жан попрямував на північ, на Покидьки поважною ходою священника, щоб дати собі час знову й знову прокручувати в голові одне запитання.

Що корабель, повний мертвих і присмертних людей, міг мати спільного з мішками монет?

5

— Мішки з монетами? Ти точно певний?

— Це був добрий холодний метал, Локу. Може, пригадуєш, донедавна в нас було повне сховище такого. Я сказав би, що ми обидва маємо досить гострий слух на дзвін монет.

— Гм. Отже, якщо герцог не почав карбувати повні крони з хліба відтоді, як я захворів, ця провізія така ж милосердна, як і мій клятий настрій.

— Я буду рознюхувати далі й подивлюся, чи зможу ще щось знайти.

— Добре, добре. Тепер треба нам витягти мене з ліжка й знайти, чим би зайнявся я.

— Пане Ламоро, — вигукнув Ібеліус, — ви не в тому стані, щоб вставати з ліжка й пересуватися за власного волею! Саме ваша власна воля привела вас до цього виснаженого стану.

— Пане Ібеліусе, з усією повагою, тепер, коли я прийшов до тями, якщо мені доведеться рачки повзати містом, щоб зробити щось корисне проти капи Раци, я це зроблю. З цього й почну свою війну.

Він піднявся з постелі й спробував підвестися; у голові знов закружляло, коліна підкосилися, і він гупнув на землю.

— З цього? — спитав Жан. — Недуже зручно з такого положення.

— Ібеліусе, — сказав Лок, — це нестерпно. Я маю стати на ноги. Мені потрібна моя сила.

— Мій дорогий пане Ламоро, — сказав Ібеліус, опустившись, щоб допомогти підняти Лока. Жан взяв Лока з іншого боку, і вони вдвох поклали його на матрац. — Ви починаєте дізнаватися, що те, що вам потрібно, і те, що здатне витримати ваше тіло, можуть бути двома дуже різними речами. Якби мені давали солон за кожного пацієнта, який приходив до мене з такою ж балачкою, то я був би багатий! «Ібеліусе, я двадцять років курив єремітський порошок, і тепер у мене в горлі кров, вилікуй мене!» «Ібеліусе, я був п’яний, як чіп, і бешкетував усю ніч, а тепер мені вирізали око! Віднови мій зір, будь ти проклятий». Ну нехай не солон, натомість, скажемо, мідний барон за кожну таку істерику... Я все одно міг би піти на відпочинок у Лашейні мало не дворянином!

— Я здатен завдати капі Раці дуже мало шкоди, окопавшись у цій халупі, — сказав Лок, знову спалахнувши.

— Тоді відпочивайте, сер, відпочивайте, — гаркнув Ібеліус, якому вже уривався терпець. — І будьте ласкаві не гиркати на мене за те, що я не зумів утілити силу богів на кінчиках своїх пальців! Відпочиньте, відновіть сили. Завтра, коли буде безпечно рухатися, я принесу ще їжі; добрий апетит — то хороший знак. З їжею та відпочинком ви можете досягти прийнятного рівня бадьорості за якийсь день-два. Ви не можете очікувати, що легко оклигаєте від того, що пережили. Майте терпіння.

Лок зітхнув.

— Гаразд. Я просто... мені дуже хочеться урвати правління капи Раци.

— І я теж хочу, щоб ви взялися за це, пане Ламоро. — Ібеліус зняв окуляри й обтер їх об туніку. — Якби я думав, що ви зможете вбити його зараз, маючи в собі трохи більше сили, ніж у сліпого кошеняти, я поклав би вас у кошик і сам відніс до нього. Але це не так, і жодна припарка з моїх підручників не може цього зробити.

— Слухай пана Ібеліуса, Локу, і не дмися. — Жан поплескав його по плечу. — Дивися на це як на шанс проявити свою клепку. Я зберу всю інформацію, яку зможу, і буду твоїм міцним плечем. Придумай план, як підловити це падло й відправити його до біса. За Кало, Ґальдо та Жука.

6

До наступної ночі Лок набрався достатньо сил, щоб ходити по кімнаті без допомоги. Його м’язи були схожі на желе, а кінцівки рухалися так, наче ними керували з великої відстані — можливо, за допомогою повідомлень, переданих геліографом, переклавши завчасно їх на рухи суглобів і сухожиль. Але він більше не падав ниць, коли підводився, і з’їв цілий фунт смажених сосисок разом із половиною паляниці, змащеної медом, оскільки Ібеліус приніс їжу ближче до вечора.