Скотт Линч – Лукавства Лока Ламори (страница 80)

Уявіть низку глибоких прямокутних галерей, виритих просто в скелі, з’єднаних виключно надвірними ходами. Щоб потрапити куди завгодно в Домі Одкровення, потрібно було вийти надвір, по хідниках, сходах і різьблених кам’яних драбинах, незалежно від погоди чи часу доби. Поручні безпеки були невідомі Дому Одкровень; як посвячені, так і наставники тупотіли у світлі чи темряві, під дощем чи ясним чистим небом, не маючи між собою та морем ніякої загороди, окрім власної впевненості та удачі.

На вершині дванадцяти високих вирізаних колон на захід від Дому Одкровення були мідні дзвони; ці відкриті кам’яні труби, приблизно шість футів завглибшки та сімдесят футів заввишки, мали тонкі опори для рук і ніг, висічені на задніх стінках. На світанку та в сутінках посвячені мали підніматися на них і стежити, щоб кожен дзвін ударив дванадцять разів: по одному для кожного бога в пантеоні. Передзвін завжди був якийсь нерівний; коли Жан подумав, що йому це зійде з рук, він подзвонив у свій дзвінок тринадцять разів.

Троє посвячених загинули, намагаючись виконати цей ритуал, перш ніж Жан закінчив свій перший місяць у храмі. Це число здалося йому напрочуд низьким, враховуючи, скільки ритуальних обов’язків нових служителів Ази Ґілли (що й казати про архітектуру їхнього Дому) було явно розроблено для заохочення передчасних зустрічей із Богинею Смерті.

— Нас тут цікавить смерть у двох аспектах: Смерть Перехідна та Смерть Вічна, — сказала одна з їхніх викладачок, літня жриця з трьома плетеними срібними намистами на горловині свого чорного вбрання. — Смерть Вічна — царство Найдобрішої Пані; це таємниця, не призначена для проникнення чи розуміння з нашого боку савана Пані. Тож Смерть Перехідна є єдиним засобом, за допомогою якого ми можемо досягти кращого розуміння її темної величі.

— Ваш час тут, у Домі Одкровення, у багатьох випадках наблизить вас до Смерті Перехідної, і деякі з вас точно перейдуть межу, перш ніж завершать свою ініціацію. Цього можна досягти через неуважність, млявість, нещастя або незбагненну волю самої Красної Пані. Як посвячені Пані, ви будете піддані Смерті Перехідної та її наслідкам до кінця свого життя. Ви маєте звикнути до цього. Для живої плоті природно сахатися перед присутністю смерті та від думок про неї. Ваша дисципліна повинна подолати те, що є природним.

2

Як і в більшості теринських храмів, від посвячених першого внутрішнього таїнства здебільшого очікували, що вони опанують писання, арифметику та риторику настільки, щоб мати змогу перейти на вищі рівні навчання, не відволікаючи посвячених, які вже пішли далі. Жана, з його перевагами у віці та навчанні, ввели у друге внутрішнє таїнство лише через півтора місяця після прибуття.

— Відтепер, — сказав священник, який проводив церемонію, — ви ховатимете свої обличчя. У вас не буде рис хлопця чи дівчини, чоловіка чи жінки. Священство Пані Найдобрішої має лише один лик, і лик цей незбагненний. Нас не можна розглядати як окремих людей, як чоловіків і жінок. Служителі Богині Смерті мають вселяти неспокій, якщо ми хочемо, щоб ті, для кого ми проводимо службу, складали думки до неї як слід.

Скорботний лик був срібною маскою ордену Ази Ґілли; для посвячених вона скидалася на людське обличчя з нерівним поглибленням для носа та отворами для очей і рота. Для священників це була злегка яйцеподібна півкуля з тонкої срібної сітки. Жан надів свій Скорботний лик, готовий взятися до роботи над каталогізацією нових таємниць ордену, але виявив, що його обов’язки мало змінилися з того місяця, як він був посвяченим у перше внутрішнє таїнство. Він досі передавав послання та переписував сувої, підмітав підлогу та мив кухню, усе ще снував угору та вниз ненадійними скелястими драбинами під Дзвонами Дванадцяти, поки непривітне море гриміло далеко внизу, а вітер термосив його мантію.

Тільки тепер він мав честь робити всі ці речі у своїй срібній масці, крізь яку міг бачити хіба прямо. Ще двоє посвячених у друге внутрішнє таїнство безпосередньо познайомилися зі Смертю Перехідною незабаром після того, як Жан перейшов на вищий рівень.

Майже за місяць після того Жана вперше отруїли.

3

— Усе ближче і ближче, — сказала жриця, чий голос здавався глухим і далеким. — Усе ближче й ближче до Смерті Перехідної, до самого краю таємниці — відчуйте, як ваші кінцівки холонуть. Відчуйте, як сповільнюються ваші думки. Відчуйте, як уповільнюється биття вашого серця. Як стишує хід потік теплих рідин у тілі, як вогонь життя згасає.

Вона дала їм якесь зелене вино, отруту, якої Жан не міг визначити; кожен із дюжини посвячених другого внутрішнього таїнства на його ранковому занятті лежав ниць і слабко посмикувався, срібні маски дивилися вгору, оскільки вони більше не могли рухати шиями.

Їхня наставниця не встигла пояснити, що з ними зробить вино, перш ніж наказала їм його випити. Жан підозрював, що готовність посвячених навколо нього весело танцювати на межі Смерті Перехідної досі була більше теорією, ніж реальністю.

«Звичайно, дивіться, хто знає набагато краще, — подумав він собі, дивуючись, як поколюють й віддаляються його ноги. — Нечесний Наглядачу... це священство божевільне. Дай мені сили вижити, і я повернуся до Шляхетних Шельм... де життя зрозуміле».

Так, там, де він жив у таємному підвалі під прогнилим храмом, прикидаючись священником Переландро, беручи уроки фехтування в особистого майстра фехтування герцога. Можливо, трохи п’яний від наркотику, який розтікався по його тілу, Жан захихикав.

Здавалося, що звук відлунює й відбивається від низької стелі зали. Жриця повільно обернулася. Скорботний лик приховував справжній вираз на її лиці, але у своєму затуманеному наркотиками розумі Жан був упевнений, що відчуває її пекучий погляд.

— У тебе прозріння, Тавріне?

Він не міг втриматися і знову захихотів. Здавалося, отрута бавилася зі стриманістю, яку він удавав відтоді, як прибув до храму.

— Я бачив, як мої батьки згоріли до смерті, — сказав він. — Я бачив, як мої коти згоріли до смерті. Ви знаєте, які крики видає кіт, коли горить? — Ще кляте хихикання; він мало не захлинувся власною слиною від подиву. — Я дивився й нічого не міг зробити. Чи знаєте ви, куди треба вдарити людину ножем, щоб спричинити смерть зараз, чи смерть через хвилину, чи смерть через годину? Я знаю. — Він покотився б зі сміху, якби міг ворушити кінцівками, тому лиш здригнувся й посмикав пальцями. — Затяжна смерть? Два-три дні болю? Я теж це можу дати. Ха! Смерть Переходу? Та ми з нею старі друзі!

Маска жриці дивилася просто на нього; вона не зводила з нього погляду кілька подовжених наркотичним вином хвилин, а Жан подумав: «Ой, та щоб воно провалилося, це вино, я справді це зробив».

— Тавріне, — сказала жриця, — коли мине дія смарагдового вина, залишайся тут. Тоді з тобою поговорить Верховний проктор.

Увесь ранок Жан пролежав у збентеженні й жаху. Хихикання досі находило на нього, перемежовуючись нападами п’яної самоненависті. «От тобі й пропрацював. Отакий із мене лицедій».

Тієї ночі, на його велике здивування, було підтверджено, що він пройшов у третє внутрішнє таїнство Ази Ґілли.

— Я знав, що ми можемо очікувати від тебе виняткових речей, Калласе, — сказав Верховний проктор, зігнутий старий чоловік, чий голос хрипів за його Скорботним ликом. — По-перше, надзвичайна старанність, яку ти виявив у своїх мирських заняттях, і швидке опанування зовнішніх ритуалів. А тепер видіння... видіння під час твоїх перших мук. Ти позначений, позначений! Сирота, який став свідком смерті матері й батька... Тобі судилося служити Пані Найдобрішій.

— Які додаткові обов’язки посвяченого в третє внутрішнє таїнство?

— Таж муки, — сказав Верховний проктор. — Місяць мук; місяць дослідження Смерті Перехідної. Ти знову скуштуєш смарагдове вино, а потім відчуєш інші засоби наближення до стрімкої миті обіймів Пані. Ти будеш висіти на шовку, поки майже не помреш; ти будеш знекровлений. Відбиватимешся від змій і попливеш у нічному океані, у якому мешкає багато слуг Владичиці. Я заздрю тобі, братику. Я заздрю тобі, новонародженому в наших таїнствах.

Тієї ж ночі Жан утік із Дому Одкровення.

Він зібрав свою скромну торбу з пожитками й пішов узяти собі якийсь харч на кухні. Перед тим як прийти в Дім Одкровення, він закопав невеликий мішечок монет під певним орієнтиром приблизно за милю вглиб скелі, поблизу села Утішення Печалі, яке забезпечувало матеріальні потреби храму на скелі. Цих грошей вистачить, щоб дібратися в Каморр.

Він нашкрябав записку й залишив її на своєму матраці, у новій окремій кімнаті:

«ВДЯЧНИЙ ЗА МОЖЛИВОСТІ, АЛЕ НЕ МІГ ЧЕКАТИ. ОБРАВ ШУКАТИ СТАНУ СМЕРТІ ВІЧНОЇ; НЕ МОЖУ ЗАДОВОЛЬНИТИСЯ МЕНШИМИ ТАЇНСТВАМИ СМЕРТІ ПЕРЕХІДНОЇ. ПАНІ КЛИЧЕ».

Він востаннє піднявся кам’яними сходами, поки під ним у темряві розбивалися хвилі; м’яке червоне сяйво алхімічних грозових ліхтарів привело його до вершини Дому Одкровення, а звідти до вершини скель, де він непоміченим зник у ночі.

4

— Оце так, — сказав Гальдо, коли Жан закінчив свою розповідь. — Я радий, що мене направили до ордену Сендовані.

Тієї ночі, коли Жан повернувся, детально розпитавши хлопця про його досвід у Домі Одкровення, отець Ланц дозволив чотирьом хлопцям піднятися на дах із глиняними кухлями теплого каморрського елю. Вони сиділи під зірками та розсіяними сріблястими хмарами, потягуючи свій ель із дуже перебільшеною невимушеністю. Вони насолоджувалися ілюзією, ніби вони були людьми, які зібралися тут за власним бажанням, які могли проводити ці години ночі винятково за власного примхою.